Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення

***

1. Вирок – найважливіше процесуальне рішення суду першої і апеляційної інстанцій, результат всієї передуючої його ухваленню процесуальної діяльності органів досудового розслідування і суду, акт правосуддя.Отже, в Україні єдиним процесуальним актом, яким громадянин може бути визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення і підданий у зв’язку з цим кримінальному покаранню, є вирок, ухвалений судом у результаті кримінального провадження в судовому засіданні (ст. 62 Конституції України) в умовах, встановлених КПК (ст. 17).

2. Вирок суду може бути виправдувальним і обвинувальним. Виправдувальний вирок - один із видів остаточного судового рішення, яким мотивовано проголошується невинуватість обвинуваченого у вчиненні попередньо інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначаються правові наслідки визнання особи виправданою. І навпаки, обвинувальний вирок – остаточне судове рішення, яким мотивовано проголошується винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначаються правові наслідки визнання особи винуватою.

3. Однією з підстав ухвалення виправдувального вироку (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК) є недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, тобто не доказано сам факт кримінального правопорушення.

Загальновідомо, що підставою кримінальної відповідальності у вузькому сенсі є склад кримінального правопорушення, тобто наявність всіх елементів, що становлять акт кримінального правопорушення (об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона), які виступають у нерозривній єдності, як єдине ціле. Однак склад кримінального правопорушення – це вирішальна, але не єдина підстава кримінальної відповідальності. Підставою кримінальної відповідальності в широкому сенсі є наявність трьох підстав: нормативної, фактичної (матеріальної), процесуальної. Тому в юридичній літературі, часто ставиться питання не про «підставу» юридичної відповідальності, а про її «підстави». Нормативна підстава – це наявність норми закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає можливість покладання цього виду відповідальності. Фактична підстава – це наявність факту кримінального правопорушення (фактично вчиненого діяння), з яким пов’язується виникнення охоронюваних правовідносин, у рамках якого реалізується кримінальна відповідальність. Процесуальна підстава – це наявність правозастосовного акту (вироку суду, постанови слідчого чи прокурора (ч. 3 ст. 284 КПК), що конкретизує загальні приписи охоронної норми права (містить санкції), визначає вид і міру кримінальної відповідальності. Отже, у наведеному пункті коментованої статті йдеться, власне, про відсутність фактичної підстави притягнення особи до кримінальної відповідальності – факту (події) вчинення кримінального правопорушення.

Недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, означає, що сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати або факт (подію) вчиненого кримінального правопорушення, або відсутність факту (події) кримінального правопорушення, про яке свого часу було помилково повідомлено правоохоронний орган, як про діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність. Це, наприклад, може бути повідомлення про крадіжку у зв’язку із зникненням коштовностей із помешкання громадян, які потім були знайдені там же, або коли подія є наслідком нещасного випадку, самогубства тощо. Встановлення в суді відсутності факту (події) кримінального правопорушення зобов’язує суд також ухвалити виправдувальний вирок (ч. 6 ст. 284, абзац 2 ч. 1 ст. 373 КПК), але з підстави для закриття кримінального провадження, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК.

4. Виправдувальний вирок у зв’язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення ухвалюється в тих випадках, коли факт кримінального правопорушення встановлено, але беззаперечно доведено, що обвинувачений його не вчинив і сторона обвинувачення вичерпала можливість надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли. Всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого, тому в цьому випадку він визнається невинуватим з огляду на принцип презумпції невинуватості в доказовому плані – недоведеність вини означає доведеність невинуватості.

5. Виправдувальний вирок ухвалюється також у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, тобто факт вчинення обвинуваченим певного діяння встановлено, але сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати, що цьому діянню притаманні всі елементи складу кримінального правопорушення, інкримінованого цій особі.

6. У разі, якщо під час судового розгляду буде встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок (ч. 6 ст. 284), але з підстави для закриття кримінального провадження, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 284.

Виправдання обвинуваченого з цієї підстави здійснюється, коли саме діяння мало місце, проте згідно із законом України про кримінальну відповідальність: 1) воно не визнається кримінальним правопорушенням (а є, припустимо, адміністративним проступком); 2) коли воно формально і містить ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі; 3) воно не є злочином (проступком) з огляду на прямі вказівки закону – добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні, необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов’язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 4) у разі прийняття закону, який скасовує кримінальну караність діяння; 5) коли діяння не містить всіх необхідних ознак складу кримінального правопорушення (об’єкта, суб’єкта, об’єктивної, суб’єктивної сторін) тощо.

7. У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру до особи, яка вчинила діяння до виповнення віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК), суд ухвалює не виправдувальний вирок, а постановляє ухвалу щодо застосування цих заходів (ст. 501 КПК).

8. Головна якість вироку – визначеність та категоричність. Це означає, що ніякі проміжні (етапні) висновки про винуватість обвинуваченого не допускаються, суд повинен дати категоричну однозначну відповідь на всі питання обвинувачення. Якщо під час обвинувачення особи в кількох
кримінальних правопорушеннях суд визнає частину обвинувачень доведеними, а іншу частину недоведеною, а також якщо обвинувачується кілька осіб і суд одних визнає винними, а інших виправданими, в цих випадках вирок у частині одних обвинувачень буде обвинувальним, а в частині інших – виправдувальним.

Вирок є єдиним документом стосовно усього кримінального провадження. Суд повинен дати категоричну відповідь не тільки стосовно всієї сукупності фактів, що становить зміст обвинувачення, а й стосовно кожного окремого факту. Він може визнати одні факти, іншим дати іншу оцінку, треті відкинути. Проте щодо кожного з них відповідь мусить бути повною та однозначною – позитивною або негативною.

У кожному провадженні в одному судовому розгляді суд ухвалює лише один вирок, незалежно від кількості кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченому, і кількості обвинувачених, охоплених цим провадженням. Це не стосується випадку, коли судове провадження щодо одного або кількох обвинувачених було зупинено на підставі ст. 335 КПК і судовий розгляд щодо цього обвинуваченого був відновлений після ухвалення вироку щодо інших обвинувачених. У цьому випадку в судовому розгляді на цього обвинуваченого буде ухвалено самостійний вирок.

9. Обвинувальний вирок може бути ухвалений за умови, що висновки суду про винуватість обвинуваченого повністю підтверджені матеріалами кримінального провадження, які перевірені в судовому засіданні. Якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд залежно від того, як вирішується питання про його покарання, ухвалює один із видів обвинувального вироку: 1) із призначенням покарання; 2) із звільненням від покарання; 3) із звільненням від відбування призначеного покарання.

10. Обвинувальний вирок з призначенням передбаченого законом України про кримінальну відповідальність покарання ухвалюється за відсутності підстав для звільнення від відбування покарання та підстав для звільнення від покарання.

11. Звільнення від покарання та його відбування є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності і застосовується у випадках, коли мета покарання вже досягнута без реального відбування покарання внаслідок позитивної поведінки обвинуваченого чи з інших передбачених кримінальним законодавством підстав, або не може бути досягнута через хворобу цієї особи. Характерними ознаками звільнення від покарання та його відбування є те, що: 1) будь-який з його видів може застосовуватися лише до особи, яка визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду і їй призначена відповідна міра покарання; 2) застосування будь-якого з його видів становить виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта помилування; 3) підстави застосування звільнення від покарання та його відбування безпосередньо випливають з мети покарання. За зазначеними ознаками звільнення від покарання та його відбування відрізняються від звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 44 КК України).

Фактичною (матеріальною) підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або неможливість призначення чи виконання покарання унаслідок втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, погіршення стану її здоров’я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

12. Обвинувальний вирок із звільненням від покарання ухвалюється: 1) стосовно особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК); 2) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК); 3) у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч.5 ст. 74 КК); 4) за хворобою (ст. 84 КК); 5) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК) (якщо необхідність застосування закону про амністію або акта про помилування з’ясовується під час судового провадження).

13. Обвинувальний вирок із звільненням від відбування покарання ухвалюється: 1) з випробуванням протягом призначеного судом іспитового строку (ст. 75 КК); 2) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК); 3) з випробуванням неповнолітніх (ст. 104 КК); 4) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК).

14. Обвинувальний вирок із звільненням від відбування покарання і застосуванням інших заходів, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, ухвалюється у разі заміни більш м’яким покаранням покарання повністю на підставі закону України про амністію або акта помилування (якщо необхідність застосування закону про амністію або акта про помилування з’ясовується під час судового провадження).

17. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це правило випливає з принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК) і означає, що у вироку суд визнає встановленими лише ті факти, які доказані безперечно і в їх існуванні у суду сумнівів немає, у кримінальному провадженні встановлена об’єктивна істина. Суд не має права ухвалити обвинувальний вирок, якщо не спростовані всі доводи захисту про невинуватість обвинуваченого. Сумніви в доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути шляхом подальшого дослідження доказів, трактуються на користь обвинуваченого, і в цьому разі суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.