Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення

***

1. Законне – це таке, що спирається на закон, встановлене законом, відбувається відповідно до закону; легальне; має правову підставу; справедливе. Законність – це верховенство закону; рівність всіх суб’єктів перед законом; стабільність правопорядку; нормативна обумовленість правових рішень, охорони прав громадянина, єдності розуміння і застосування права, нагляду, контролю за виконанням закону та невідворотності відповідальності.

Законністю рішення, ухваленого (постановленого) компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, вважають його властивість, яка відображає правильне застосування судом кримінального-процесуального законодавства під час всіх стадій кримінального провадження, а також правильне застосування кримінального, цивільного та інших матеріальних законодавств у розв’язанні питань, які виникають у цьому провадженні.

Судове рішення може бути визнане законним, якщо воно ухвалене компетентним (повноважним, повноправним, повновладним) судом; всі слідчі (розшукові) гласні та негласні дії під час досудового розслідування, а також і всі судово-слідчі дії під час судового розгляду були проведені без порушення кримінального-процесуального законодавства, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які брали в них участь; виснов­ки суду, які зазначені у рішеннях, ґрунтуються на їх правиль­ному тлумаченні суддями.

2. Обґрунтоване – це таке, яке достатньо, добре аргументоване, підтверджене науково, певним досвідом, переконливими доказами, доведеними фактами. Обґрунтованим є судове рішення, ухвалене (постановлене) на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Обґрунтованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів.

У наслідок принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів судове рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обґрунтованим судовим рішенням виправдано вважати тоді, коли: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для кримінального провадження; 2) коли ці обставини доказані; 3) коли висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам кримінального провадження.

Обґрунтованість судового рішення – це його внутрішня якість. Виходячи з цього, в поняття обґрунтованості зазвичай включають два моменти: достовірність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення, і повноту дослідження судом всіх матеріалів справи.

3. Вмотивовувати – наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність. Вмотивованим є судове рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (постановлення).

Мотиви – це спонукання, спрямовані на задоволення значимої для людини потреби. Мотиви зумовлюють формування намірів людини прийняти рішення, вчинити певні дії або утриматись від них задля досягнення поставленої мети. Вм отивованість – це така правова властивість судового рішення, яка встанов­лює систему правових, фактичних, етичних мотивів, які судді застосовують в обґрунтуванні цих рішень під час кри­мінального провадження. Вмотивованість рішення передусім свідчить про переконання суду в достовірності зібраних та досліджених у судовому розгляді доказів, на яких ґрунтуються висновки суду стосовно всіх питань, які необхідно вирішити під час ухвалення (постановлення) цього рішення. У фактичних, правових, логічних мотивах, які судді наводять у рішеннях, відображається особисте осмислення суддями сукупності доказів, їх оцін­ка, достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розумін­ня суддями застосування норм процесуального та матеріального права. Визначеність та точність мотивів судового рішення надає учасни­кам судового провадження можливість аргументовано оскар­жувати у вищих судових інстанціях судові рішення, як ті, що не набрали, так і ті, що набрали законної сили.

Переконливість мотивування спирається на його логічність та несуперечливість, тому в ході мотивування своїх висновків судді повинні дотримуватись певних логічних правил: не застосовувати судження, які суперечать одне одному; не використовувати докази, які не можуть бути підкріплені іншими доказами; не застосовувати необґрунтованих узагальнень щодо певної особи, передусім, обвинуваченого, потерпілого тощо; обов’язково дотримуватися логічного зв’язку між обставинами, які підлягають до­казуванню, фактичними обставинами у справі та висновками, які сформульовані у судовому рішенні.

Підстава ухвалення (прийняття) певного рішення – це те головне, на чому базується, ґрунтується це рішення; те чим воно пояснюється, виправдовується тощо. Належність мотивів та підстав ухвалення (постановлення) судового рішення визначається їх придатністю для цієї процедури. Мотиви та підстави вважаються достатніми, коли в своїй сукупності дають можливість відображення в процесуальному документі передбачені законом необхідні обставини кримінального провадження на тому рівні знання про них, який необхідний для ухвалення (постановлення) відповідного судового рішення.

4. Окрім законності та обґрунтованості, судові рішення повинні відповідати й іншим вимогам, до яких належать незмінність, вичерпність (повнота), визначеність, точність, зрозумілість. В межах дотримання законності, обґрунтованості та вмотивованості порушення цих вимог може виправити сам суд, який ухвалив (постановив) свої рішення (ч. 5 ст. 371, ст. 379).