Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив

***

1. Вирок є процесуальним актом, у якому реалізується важлива процесуальна функція суду – вирішення кримінальної справи (право­суддя). Особливість вироку суду, яка відрізняє його від інших актів засто­сування права, полягає в тому, що він ухвалюється іменем України тільки судом у встановленому законом процесуальному порядку після закінчення судового розгляду та містить вирішення основних найбільш важливих питань кримінального провадження (ст. 368 КПК).

Теорія кримінального процесу, чинне кримінальне-процесуальне законодавство дає підстави для виокремлення зовнішніх та внутрішніх властивостей вироку, які між собою у взаємодії дають якісне вираження цього судового рішення. До зовнішніх властивостей вироку належать виключність, загальнообов’язковість, преюдиціальність. До внутрішніх властивостей вироку правомірно віднести закон­ність, обґрунтованість, вмотивованість (ст. 370 КПК).

2. Виключність вироку – це якісне значення цього виду судового рішення, яке констатує, що кримінальне провадження не може бути розпочате проти осо­би, стосовно якої є вирок з того самого обвинувачення, що набрав за­конної сили (п. 6 ст. 284 КПК). Отже, виключність вироку - це така його властивість, яка виключає можливість повторного судового провадження, стосовно однієї особи, за таким самим обвинуваченням, яке вирішено вироком суду, що набрав законної сили. Виключність вироку втілює конституційну вимогу про те, що ні­хто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України), а також міжнародний стандарт, який міститься у Міжнарод­ному пакті про громадянські і політичні права (ст. 14) – ніхто не по­винен бути вдруге засуджений або покараний за злочин, за який він вже був остаточно засуджений чи виправданий. Вказане конституцій­не положення та міжнародно-правовий стандарт конкретизується в ч. 3 ст. 2 КК України, де зазначається, що ніхто не може бути при­тягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин біль­ше одного разу.

3. Загальнообов’язковість вироку передбачає, що вирок (ухвала) суду, який набрав законної сили, обов’язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України (ч. 2 ст. 21, ст. 533 КПК). Обов’язковість вироку передусім забезпечується як особливим порядком (механізмом) приведення його до виконання, так і встановленою законом відповідальністю за невиконання вироку, що набрав законної сили, або за перешкоджання його виконанню (ст. 382 КК України).

4. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз’яснено, що «відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємства­ми, організаціями, установами, посадовими особами, а також окреми­ми громадянами та їх об’єднаннями... У разі невиконання судових рі­шень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідальності». Тут мова йде про кримінальну-процесуальну преюдицію вироку, яка визначає його обов’язковість для всіх судів, які розглядають справи у кримінальному, цивільному, адміністративному та господарському судочинстві щодо прийняття без повторної перевірки всіх фактів та обставин, які раніше були встановлені в іншій кримінальній справі відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Термін «преюдиція» у кримінальному-процесуальному законодавстві не вживається і не врегульований ним. Преюдиції використовуються на практиці тоді, коли суд поставлений перед фактом, що певні дії осо­би або фактичні обставини, які мають значення для справи, що пере­буває в провадженні, уже були раніше розглянуті судом і стосовно них було ухвалене рішення.

5. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Встановлення правила про постановлення вироку в окре­мому приміщенні – нарадчій кімнаті має на меті виключити
можливий вплив на суддів, забезпечити їх незалежність і вод­ночас створити необхідні умови для спокійного і ділового обгово­рення ними всіх питань кримінального провадження і для прийняття необхідного рішення за власними переконаннями на підставі його матеріалів (ст. 371 КПК). Вирок ухвалюється у спеціальному приміщенні незалежно від того, яким складом суду розгля­дається справа – колегіальним чи одноособове суддею. Приміщення, яке використовується для наради суддів, повинно бути обладнане так, щоб повністю виключалась мож­ливість стороннього впливу на суддів (наприклад, через мегафон, телефон та ін.).

6. У випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Деякі ухвали постановляються лише під час судового розгляду, деякі – лише разом з ухваленням вироку (ч. 3 ст. 512 КПК).

Суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті з таких істотних питань провадження, які потребують більш тривалого, ретельного і спокійного обговорення (обдумування), у випадках коли мотивувальна чи резолютивна частини великі за обсягом чи складні за змістом, у разі коли виконання ухвали покладається на органи чи на службових осіб, що не є учас­никами судового провадження. У нарадчій кімнаті розглядаються питання також у випадках, коли під час наради суддів на місці між ними не було досягнуто згоди.

7. Лише в нарадчій кімнаті постановляються ухвали, якими розглядаються заяви про відвід (ч. 3 ст. 81 КПК); про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 3 ст. 512 КПК); про порушення питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування (ч. 1 ст. 378 КПК) тощо.

Хоча у КПК прямо не передбачено, однак на практиці переважно в нарадчій кімнаті постановляються ухвали про закриття судом кримінального провадження (ч. 6 ст. 286 КПК); розгляд питання про звільнення від кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 288 КПК); повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. 3 ст. 314 КПК); застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження (ст. 333 КПК); обрання, скасування або зміну запобіжного заходу в суді (ст. 331 КПК); проведення експертизи (ст. 332 КПК) та ін.

8. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання. Переважно мова йде про ухвали стосовно видалення обвинуваченого чи іншої особи
із зали засідання за порушення порядку судового засі­дання або непідкорення розпорядженням головуючого (ст. 330 КПК);залучення захисника для здійснення захисту за призначенням (ч. 2 ст. 49 КПК); прийняття від­мови захисника від виконання своїх обов’язків чи відхилення її (ч. 4 ст. 47 КПК); допуску у кримінальне провадження законного представника потерпілого і цивільного відповідача (ст.ст. 59, 64 КПК); здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні (ч. 2 ст. 27 КПК); приводу обвинуваченого та/або накладення на нього грошового стягнення (ст. 323 КПК); приводу свідка та/або накладення на нього грошового стягнення (ст. 327 КПК); розгляду клопотань учасників судового провадження (ст. 350 КПК); зупинення чи відкладення судового провадження (ч. 3 ст. 333, ст. 335 КПК)тощо.

9. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання (ст. 108 КПК; також див. наказ ДСА України № 84 від 21 липня 2005 р. «Про затвердження Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами»).

10. Зміни у текст судового рішення вносяться лише у випадку виправлення описок і очевидних арифметичних помилок, тобто, коли виникає потреба в технічному корегування тексту, без зміни змісту судового рішення (див. коментар до ст. 379 КПК). Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив.