Стаття 375. Ухвалення судового рішення і окрема думка судді

Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду.

2. Якщо рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Головуючий голосує останнім. У разі ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді.

Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

***

1. Коментована стаття, як і стаття 371 КПК, регулює порядок ухвалення (постановлення) судового рішення. У більшому, вона присвячена законодавчому закріпленню особливостей перебігу цієї процедури, яка дозволяє уникнути істотних розбіжностей думок під час наради суддів, що можуть виникнути при розгляді справи колегіальним складом суду.

2. Положення про те, що судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду – троє професійних суддів або двоє професійних суддів і трьох присяжних – означає рівність, вагомість і вирішальність голосу кожного з суддів і присяжних, оскільки без його голосу і підпису вирок чи ухвала є недійсними. Загальне правило про рівність, вагомість і вирішальність голосу кожного з суддів і присяжних у постановленні судової ухвали, закріплене у ч. 1 коментованої статті, має виняток: під час здійснення судового провадження судом присяжних розгляд питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою головуючий вмотивованою ухвалою вирішує самостійно (ч. 3 ст. 383 та ч. 3 ст. 331 КПК). Всі ж інші питання, пов’язані з судовим розглядом, судді і присяжні вирішують спільно.

3. Судове рішення вважається ухваленим (постановленим), якщо за нього проголосувала проста більшість суддів. За цих умов воно стає актом
правосуддя. «Проста більшість голосів» означає більшість голосів, яка становить більшу половину присутніх і голосуючих за відповідне судове рішення. Проста більшість – це половина + 1 голос.

Під час наради суддів може утворитися ситуація, коли думки суддів з окремих питань не збігаються і на жодне з них не набирає більшості голосів. Серед фахівців переважає думка, що у такому випадку необхідно керуватися положенням найбільшої сприятливості захисту законних інтересів обвинуваченого. Наприклад, один суддя з трьох висловився за виправдання обвинуваченого, а двоє вважають, що необхідно постановити обвину­вальний вирок, але пропонують призначити йому не однакову міру покарання. Тут має бути ухвалено обвинувальний вирок і призначено обвинуваченому більш м’яку міру покарання із запропоно­ваних суддями, оскільки головне питання про винуватість обвинуваченого вирішено більшістю, а думка судді про призначення більш м’якого покарання у такій ситуації є найбільш сприятливою для захисту його інтересів. Так само вирішуються розбіжності і з інших питань.

Висловлена ще й така рекомендація. Якщо думки суддів з відповідного питання під час ухвалення судового рішення розійшлися, то головуючий з метою забезпечення більшості голосів повинен приєднатися до того судді (суддів), чию думку з цього питання він вважає більш обґрунтованою і ближчою до його думки. Видається, що головуючий повинен приєднуватися до когось із суддів не для забезпечення більшості, а лише керуючись метою ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

4. Якщо судове рішення ухвалюється (постановляється) в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування. Нарада суддів – це форма реалізації правозастосовних і управлінських рішень, змістом якої є спільна робота певної кількості суддів. Нарадою суддів керує головуючий (щодо визначення терміна «головуючий» див. коментар до п. 2 ч. 1 ст. 3 КПК). Головуючий забезпечує дотримання встановленого законом порядку обговорення питань, які підлягають вирішенню. Усі питання ставляться головуючим на вирішення суддів у відповідній послідовності, передусім, передбаченій для ухвалення вироку. Тільки вирішення попереднього питання дає право суддям переходити до обговорення наступного. Головуючий ставить на вирішення кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати категоричну завершену (позитивну або негативну) відповідь. Якщо якесь питання не зрозуміло судді, головуючий повинен його роз’яснити. Це положення має особливе значення у випадку, коли справа розглядається з участю непрофесійних суддів.

5. Керуючи нарадою суддів, головуючий не має переваг у вирішенні питань, пов’язаних з ухваленням (постановленням) судового рішення (за винятком, передбаченим ч. 3 ст. 383 КПК). Обов’язком головуючого є забезпечення того, щоб рішення з кожного питання кожним суддею приймалося за внутрішнім переконан­ням, на підставі матеріалів кримінального провадження, що були розглянуті в судовому засіданні.Саме тому, враховуючи авторитет головуючого, який міг би вплинути на позицію інших суддів, ця стаття закріплює правило, згідно з яким головуючий голосує останнім. Крім цього, головуючий повинен вжити необхідних заходів для того, щоб виключити можливість прийняття помилкового або незакон­ного рішення. При цьому він не вправі вчиняти будь-який тиск на суддів.

6. Голосування під час ухвалення (постановлення) судового рішення є не лише правом, але й обов’язком кожного судді, а тому під час наради ніхто не вправі ухилятися від голосування щодо відповіді на поставлені питання. Суддя повинен висловити своє ставлення до кожного питання і дати на нього відповідь. Це пояснюється тим, що судді виконують важливу функцію державної влади – здійснення правосуддя. Так само жоден із суддів не має права утриматися від підписання судового рішення, якщо воно було хвалено (постановлено) в нарадчій кімнаті. Судове рішення, крім іншого є законним, якщо після ухвалення в нарадчій кімнаті воно буде підписане всіма суддями, які брали участь в судовому провадженні, навіть тим суддею, який має окрему думку. Якщо вирок надрукований або виготовлений на комп’ютері, тоді судді засвідчують своїми підписами кожну сторінку вироку, щоб унеможливити фальсифікації та усунути будь-які сумніви стосовно справжності всього вироку і кожної його сторінки.

7. З формулювання ч. 3 коментованої статті про право кожного судді з колегії суддів на письмовий виклад окремої думки випливає, що це право має передусім той суддя, який залишився в меншості під час ухвалення (постановлення) в нарадчій кімнаті відповідного судового рішен­ня. Право судді на окрему думку – це ще один важливий аспект реалізації вимоги закону про рівність суддів, які здійснюють судове провадження. Окрема думка – це викладена в письмовій формі думка судді, який не згоден з рішенням, прийнятим більшістю суддів за матеріалами провадження в цілому або з окремих питань (наприклад, коли суддя не згоден з обвинувальним чи, навпаки, виправдувальним вироком або незгода з вирішенням окремих питань, наприклад, щодо міри покарання).

Закон не обмежує зміст окремої думки. За змістом вона довільна. Якщо судове провадження здійснюється судом у складі трьох професійних суддів, тоді окремою думкою може бути думка одного судді. Думка двох суддів завжди означає рішення суду. Під час провадження в суді присяжних (склад суду – двоє професійних суддів і троє присяжних) можлива ситуація, коли з окремою думкою залишилися двоє суддів, тоді вирок є законним, оскільки він ухвалений більшістю складу суду – трьома суддями.

8. Окрема думка складається письмово і лише у нарадчій кімнаті. Суд не має права вийти з нарадчої кімнати для проголошення судового рішення доти, поки суддя (судді), який залишився в меншості, не напише свою окрему думку. Окрема думка не оголошується в судовому засіданні, оскільки це таємниця наради суддів (див. коментар до ст. 367 КПК), а приєднується до матеріалів провадження в конверті і є відкритою для ознайомлення. Ознайомлюються з нею лише судді суду вищого рівня під час провадження в суді апеляційної і каса­ційної інстанції.

9. Окрема думка не може бути оскаржена, оскільки вона не є судовим рішенням.