Становлення різних форм власності. Роздержавлення й приватизація власності

Становлення різних форм власності виявляється у роздер­жавленні та приватизації. Роздержавлення - це процес пере­творення державної власності на інші форми, тобто так зване розпорошення власності. Роздержавлення включає в себе, на­приклад, заміну державної загальнореспубліканської власності на державно-комунальну, тобто передача підприємств у власність місцевих органів: мерії міст, обласних, районних, сільських та селищних рад.

Роздержавлення в широкому розумінні слова означає ліквідацію монополії держави. Перетворення її із засобу при­душення недержавних форм розвитку економіки, соціально-політичної та духовної сфери на засіб служіння народу й підтримки демократії. Приватизація - елемент, складова, ок­ремий етап роздержавлення, який означає передачу власності з державного сектору в приватний (юридичним та фізичним осо­бам, тобто перетворення державної власності на приватну).

На думку окремих авторів, роздержавлення розв'язує глибші завдання, ніж лише заміну однієї форми власності на іншу: подолання соціально-економічної монополії держави, за­безпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму; перехід до багатоканального формування механізму економічного регулювання; утворення соціальних гарантій і соціального захисту трудящих. Воно обо­в'язково передбачає утворення багатоукладної економіки, в якій співіснують різні форми власності: не лише індивідуальна, приватна, а й державна, колективна, асоціативна, корпоративна та ін.

Тому зводити роздержавлення до поголовної приватизації (індивідуалізації власності) неправильно й згубно.

Роздержавлення власності—головна мета економічної політики перехідного періоду, оскільки воно:

—забезпечує рівність усіх форм власності;

—створює необхідні передумови для розвитку ринкових відносин;

—через персоніфікацію власності посилює трудову й підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва.

Водночас повна ліквідація державної власності на засоби виробництва, в тому числі на землю, й передача її у приватні руки може породити негативні тенденції: неможливість або послаблення державного регулювання економіки й створення мри ватних монополій тощо.

Світовий досвід роздержавлення й приватизації (процес приватизації, зокрема, розпочався на початку 1980-х років у деяких економічно розвинутих країнах—Великобританії в 1979р., Франції — 1986 р., в Італії — наприкінці 80-х років) свідчить, що: по-перше, невисока ефективність підприємств державного сектору зумовлена недержавною формою власності — тобто конкуренцією, а державні підприємства не завжди її витримують, коли втрачають можливість фінансування з бюджету; по-­друге, роздержавлення і приватизація в усіх країнах через деякий час замінюється націоналізацією й реприватизацією; по-третє, державний сектор є тією матеріально-економічною основою, яка дає можливість державі здійснювати регулюючий вплив на економіку, послаблюючи соціальну напругу в суспільстві, і забезпечувати доступ населення до суспільних благ; по четверте, бездержавної економіки не можна забезпечити достатньої обороноздатності країни.

Основними цілями приватизації у постсоціалістичних країнах є:

· демонтаж командно-адміністративної системи та заміна її ринковою економікою;

· структурна перебудова національної економіки;

· стабілізація і поступове підвищення ефективності національної економіки;

· формування національної системи ділових підприємств, які вміють працювати в умовах ринку тощо.

Роздержавлення й приватизація відбувається у таких фор­мах: перетворення державного підприємства в акціонерне чи інше господарське товариство; викуп майна державного підприємства, зданого в оренду орендним підприємствам або іншим орендарям; викуп майна державного підприємства членами трудового колективу; продаж державного підприєм­ства за конкурсом або на аукціоні юридичним особам та грома­дянам.

Головна ідея масової приватизації у Східній Європі та Ук­раїні полягала у безплатному розподілі акцій великих підприємств за допомогою так званих приватизаційних серти­фікатів (ваучерів). Окрім приватизації шляхом сертифікатних аукціонів використовується і грошова приватизація. Привати­зація землі, а також майна колективних сільськогосподарських підприємств (колгоспів) здійснюється, зокрема в Україні, у формі паювання землі й майна, передачі останніх в оренду і на цій основі створення нових сільськогосподарських формувань приватно-орендного типу.

Унаслідок роздержавлення й приватизації формуються різні форми власності, передбачені Законом України "Про власність": приватна власність громадян (особиста власність, власність трудового колективу, власність селянського й особи­стого підсобного господарства); колективна власність (власність орендного підприємства, власність кооперативу, власність акціонерного товариства, власність господарських асоціацій-об'єднань, власність громадських організацій, власність релігійних організацій); державна власність (загальнодержавна власність, комунальна власність, власність державних підприємств); власність спільних підприємств, іноземних гро­мадян, організацій і держав.

23. 5. Становлення й розвиток підприємництва

Іншим, однак не менш важливим, завданням перехідної економіки є становлення й розвиток підприємництва. У постсоціалістичних країнах, особливо в СРСР (у тому числі в Ук­раїні) підприємництво фактично не було розвинутим через тотальне одержавлення економіки. Панування державної влас­ності на основні засоби виробництва заперечувало самостійну, ініціативну, здійснювану на власний ризик діяльність, спрямо­вану на одержання прибутку.

Підприємницьке господарювання передбачає наявність у суб'єкта (підприємця) певної сукупності свобод і прав щодо ви­бору виду та організації господарської діяльності, вибору дже­рел фінансування, доступу до ресурсів, організації і управління, збуту продукції, тобто економічну автономію підприємств.

Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку для підприємця є важливою метою, а також мотива­цією використання прибутку для розширеного відтворення. В умовах підприємництва змінюється співвідношення матеріаль­ної зацікавленості й мотивації трудової діяльності: для підприєм­ця на перший план висувається мотивація діяльності, оскільки все, що виробляється, — належить йому.

Поряд із крупним, суттєву роль відіграє мале підприємниц­тво — малий бізнес. Воно — носій приватної власності, вільної конкуренції, має здатність до швидкого реагування на зміни в умовах господарювання; малі підприємства здатні взяти на себе роботу, в якій незацікавлені крупні підприємці; виступають основним джерелом новацій (нововведень), створюють додат­кові робочі місця.

Необхідність та доцільність розвитку підприємництва в пе­рехідний період викликані структурними розривами в економіці через неефективність радянської системи; неефективним функ­ціонуванням державних підприємств; низьким технологічним рівнем вітчизняної промисловості; низьким рівнем доходів насе­лення та інше.

В Україні вжито низку заходів щодо розвитку підприємниц­тва: прийнято Закон України "Про підприємництво" (1991), схвалені програми державної підтримки підприємництва, про­грами розвитку малого підприємництва тощо.

Головними завданнями програм є:

· формування правової бази розвитку й підтримки підприємництва;

· створення системи фінансування, кредитування та страхування підприємницької діяльності;

· забезпечення матеріальних умов розвитку підприєм­ництва;

· формування ринкової інфраструктури для забезпечення підприємницької діяльності;

· підготовка кадрів для підприємницької діяльності;

· інформаційне та науково-методичне забезпечення підприємництва.

Державна підтримка малого підприємництва зводиться до:

• формування нормативно-правової бази;
• удосконалення податкової й фінансово-кредитної політики;
• забезпечення підприємницьких структур необхідною інформацією;
• сприяння впровадженню технологій та інновацій;
• стимулювання зовнішньоекономічної діяльності та ін.

Одним із головних напрямів підтримки малого бізнесу є

створення відповідної фінансово-кредитної системи. Ме­ханізм прямих методів державної фінансової підтримки включає в себе: надання субсидій, надання позик, формуван­ня державних фондів, створення спеціалізованих фінансо­вих установ.

До основних форм непрямих методів підтримки підприєм­ництва відносять: податкові знижки (або повне звільнення від певних податків), податкові пільги, прискорена амортизація, податкові знижки на науково-дослідні витрати, на витрати, пов'язані з підготовкою кадрів для підприємницької діяльності, боротьба з корупцією у відносинах державних владних струк­тур із підприємцями, запровадження сучасних форм ліцензу­вання, впорядкування реєстрації, перевірок та контролю за діяльністю малих та середніх підприємств, раціональне вико­ристання фонду підтримки підприємництва, створення ефективної системи мікрокредитування - кредитної підтримки ма­лих підприємств, розробка і реалізація регіональних програм розвитку підприємництва тощо.

Однією з найважливіших передумов розвитку підприєм­ництва є скорочення процедури заснування й реєстрації підприємств.

В Україні питаннями підприємництва на рівні держави зай­мається Комітет із регуляторної політики та підприємництва.