Міжнародний поділ праці і міжнародні економічні відно­сини

Як зазначалось, організаційно-економічною основою світового господарства є міжнародний поділ праці, під яким розуміють диференціацію праці й людей на різноманітні, са­мостійні, відокремлені один від одного роди і види діяльності. Саме завдяки поділу праці виробляються споживні вартості. Поділ праці завжди підвищував її продуктивність, а отже, зумовлював економічний і соціальний прогрес.

Поділ праці в сучасних умовах—досить складна й розгалуже­на суспільна структура. По-перше, розрізняють поділ праці за­лежно від роду виробничої, тобто суспільно корисної діяльності. Це — галузева диференціація праці: промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво, галузі невиробничої діяльності тощо. По-друге, поряд із галузевою, спостерігається й п росторова диференціація праці. Відокремлені види виробничої діяльності з часом закріплюються за певними територіями. Ви­никає територіальний розподіл праці. Розрізняють два основних види територіального поділу праці: поділ праці всередині окремих країн і міжнародний поділ праці, тобто поділ праці між краї­нами.

Міжнародний поділ праці виступає як процес стабільної концентрації в окремих країнах виробництва матеріальних благ та послуг понад власні потреби, тобто для зовнішнього обміну, і розвиток потреб внутрішніх виробничих можливостей на ос­нові придбання продукції з-за кордону.

Як правило, міжнародний поділ праці ґрунтується на наяв­ності в країнах корисних копалин, родючості землі, флори й фауни, лісних, водних і, звичайно, кліматичних умов, а також на історичних традиціях національної економіки тощо.

Таким чином, основними чинниками міжнародного поділу праці є:

—природні ресурси;

—географічне положення країни;

—ґрунтово-кліматичні умови;

—розмір території (площа сільгоспугідь);

—історичні традиції;

—нагромаджений століттями досвід у виготовлені пев­них продуктів.

Одночасно з природними відмінностями і прогресом тех­ніки розвиток міжнародного поділу праці, його характер ви­значаються також соціальним ладом, економічною системою, со­ціальними й політичними чинниками, зовнішньою політикою держави.

Поділ праці, в тому числі міжнародний, характеризує, на­самперед, стан продуктивних сил. Одночасно не існує суспільного поділу праці без породженого ним обміну ре­зультатами господарської діяльності, досвідом, майстерні­стю, науково-технічними досягненнями тощо. На основі міжнародного поділу праці виникають міжнародна коопера­ція праці, міжнародне економічне співробітництво, тобто міжнародні економічні відносини.

Міжнародні економічні відносини — це відносини щодо ви­робництва, розподілу, обміну та споживання благ і послуг у світовому господарстві. До них належать відносини у формах міжнародного обміну товарами й послугами, міжнародного руху капіталів, міграції робочої сили, кооперації та інтеграції виробничих процесів, міжнародних валютних, фінансових та кредитних відносин тощо.

Міжнародні економічні відносини мають певні особливості. По-перше, вони є похідними від національних економічних відносин; по-друге, відсутність чітко вираженої міжнародної

(світової) власності на основні засоби виробництва; по-третє, суттєвий вплив на міжнародні економічні відносини держав, країни яких є учасниками (суб'єктами) цих відносин; по-чет­верте, в міру становлення світового господарства міжнародні економічні відносини стають пріоритетними порівняно з на­ціональними економічними відносинами.

Багато економічних категорій, а отже, і виробничих відно­син набувають у міжнародній сфері свій універсальний розви­ток, тобто найповніше виявляють свій зміст.

Зокрема орієнтиром у цінових відносинах усередині країн стають світові ціни, принципи (правила) міжнародних розра­хунків беруть на озброєння для здійснення угод усередині краї­ни тощо.

У світовому господарстві діють, хоча й з певними особливос­тями, економічні закони, такі як закони попиту, пропозиції, вар­тості, конкуренції, економії часу, концентрації виробництва й капіталу та ін.