Інтернаціоналізація продуктивних сил та господарських відносин

Світове господарство ґрунтується на інтернаціоналізації продуктивних сил та господарських відносин. Інтернаціо­налізація (від лат. inter — між і natio — народ) — об'єктивний процес зближення національних економік, втрати останні­ми особливих (національних) ознак тощо. Інтернаціоналіза­ція продуктивних сил включає процес інтернаціоналізації кожного елементу даної системи: засобів виробництва, ро­бочої сили, науки, інформації тощо, посилення елементів їх Інтернаціонального відтворення. Розвинутих форм ці про­цеси досягли в межах Європейського економічного співто­вариства (ЄЕС), а найдинамічішими серед них є інтернаціо­налізація процесу відтворення робочої сили. Це виражаєть­ся в утворенні спільного ринку робочої сили — вільному переміщенні працівників у межах цього об'єднання, вирів­нюванні заробітної плати, проведенні єдиної соціальної політики і таке інше.

Інтернаціоналізація засобів виробництва виявляється у ство­ренні спільних підприємств, спільному будівництві різних ви­робничих об'єктів, об'єднанні енергосистем тощо. Інтер націоналізація господарських (виробничих) відносин здійснюється в процесі органічного поєднання і злиття моно­полій (у тому числі олігополій) цих країн; національних дер­жав та наднаціональних органів у єдиний механізм та відповід­них їм соціальних форм — власності гігантських монополі­стичних об'єднань, державної власності та наднаціональної власності. Останнє виявляється у формуванні єдиного бюд­жету для всіх країн даного співтовариства, у здійсненні спільних витрат на реалізацію угод та проектів. Процес інтер­націоналізації господарського життя виявляється у проведенні узгодженої фінансово-кредитної, валютної, податкової політи­ки країн, що входить в ЄЕС.

У цілому ж посилення інтернаціоналізації господарського життя, тобто поглиблення зв'язків між національними еконо­міками різних країн, ґрунтується на:

—ідентичності основних виробничих процесів та техно­логій, зумовлених сучасною НТР;

—інтересі кожної країни одержати максимальну вигоду від участі в міжнародному поділі праці;

—розвитку світових засобів зв'язку, транспорту та телекомунікацій;

—розвитку транснаціональних корпорацій, які здійснюють прямі інвестиції в усіх регіонах світу.

Інтернаціоналізація господарського життя означає не тільки ідентичність виробничих процесів та форм господарю­вання в різних країнах, а й взаємозалежність економічного роз­витку країн у цілому. Ця взаємозалежність полягає у тому, що певні явища і процеси, які розвиваються в окремих країнах або регіонах світу, тією чи іншою мірою позначаються на госпо­дарському розвитку інших країн.

Інтернаціональний характер продуктивних сил потребує соціально-економічної однорідності середовища, в якому роз­виваються суб'єкти світового господарства.

Таке середовище в даний час створено в межах країн роз­винутої ринкової економіки. Ступінь організації ринкових відносин, рівень розвитку продуктивних сил цієї групи країн світового господарства сприяють подоланню замкненості й ізо­льованості. У результаті вони налагодили і швидко розвивають економічні відносини в усіх напрямах господарської діяльності — в торгівлі, експорті капіталу, науково-технічному співробітництві, обміні передовою технологією (ноу-хау), ва­лютних зв'язках тощо.

Інтернаціоналізація виробництва і всієї економіки як на­слідок інтернаціоналізації продуктивних сил та виробничих відносин є закономірною передумовою економічної інтеграції як синтезованої форми сукупності економічних зв'язків, у центрі яких стоять відносини спеціалізації й кооперування.