Зміст перехідної економіки: загальне й особливе

У сучасному світі на рубежі двох тисячоліть виділяють краї­ни з чотирма типами господарських систем:

1. Країни з розвинутою ринковою економікою (майже ЗО країн — Західна Європа, СІЛА, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія та деякі інші).

2. Країни, в яких формується ринкова економіка, але нето­варне (традиційне) господарство займає досить помітне місце, так звані країни, що розвиваються (понад 130 країн Азії, Африки, Латинської Америки й Океанії).

3. Країни з командно-адміністративною економікою
(Північна Корея — КНДР, Республіка Куба і частково Китай).

4. Країни, що перебувають на стадії переходу від планової (цен­тралізованої, командно-адміністративної системи) до розвинутої соціально-орієнтованої ринкової економіки (близько 30 країн Європи й Азії, в тому числі всі колишні республіки СРСР, зокре­ма, Україна).

З наведеної класифікації видно, що абсолютна більшість країн мають перехідну економіку. Ця сама класифікація дає змогу виділити два типи перехідної економіки:

а) від традиційного до ринкового господарства (для країн,
що розвиваються);

б) від планової (командно-адміністративної) до соціально-орієнтованої економіки (для постсоціалістичних країн).

Для перехідної економіки першого типу характерні (із пев­ними допущеннями) такі основні ознаки:

• нерозвинутість ринку і товарного виробництва;

• низький рівень продуктивних сил, економічна відсталість більшості галузей;

• несформованість народногосподарського комплексу в масштабі країни;

• соціально-економічна відсталість, значні залишки родо­племінних (патріархальних) відносин;

• низький життєвий рівень широких верств населення, їхня соціальна незахищеність;

• значна або пануюча роль держави.

Для перехідної економіки другого типу характерне збережен­ня товарної форми виробництва, яка мала плановий характер, роз­винута система суспільного розподілу праці, існування порівняно розвинутих продуктивних сил індустріального типу. Одночасно для країн, в яких здійснюється радикальне реформування плано­вої централізованої економіки, є ряд особливостей і ознак, що вка­зують на необхідність ринкових перетворень:

• монопольний характер або переважання державної влас­ності на основні засоби виробництва;

• відсутність або нерозвинутість ринкового середовища—конкуренції і вільного підприємництва;

• відсутність регулюючого впливу ринку, тобто ринкового механізму регулювання економіки;

• нерозвинутість ринкової структури та інфраструктури;

• порівняно невисокий рівень життя широких народних мас.

За специфікою шляхів переходу від централізованої планової до соціально-орієнтованої ринкової економіки визначилось кілька груп постсоціалістичних країн:

• Країни, де намагаються впровадити ринкові відносини без руйнування планово-адміністративної системи, — шляхом ство­рення "вільних економічних зон" чи реформування провідних галузей економіки (Китай, Монголія, В'єтнам).

• Країни з виражено поступовим, еволюційним переходом до розвинутої ринкової системи без соціальних потрясінь (Угор­щина, Чехія, Словенія та ін.).

• Країни, що обрали шлях ринкової "шокової терапії", - швидкого переходу до економіки з розвинутим ринком і знач­ним соціальним статусом суспільства (Польща, Прибалтійські республіки та ін.)- У них ще задовго до перехідного періоду був значний прошарок приватної власності, ринкова заангажованість населення, тобто значне поширення ринкової психо­логії.

Ряд постсоціалістичних країн, у тому числі Україна, застосо­вують елементи усіх трьох підходів із більшим чи меншим успі­хом.

У цілому необхідність переходу до розвинутої ринкової еко­номіки зумовлена:

• кризою державної неплатоспроможності або глибокою фінансовою кризою держави;

• кризою економічної системи, тобто її неефективністю, неспроможністю самоіснування, тобто існування без ко­манди згори, без вказівки керівних інстанцій, фактично без страху політичних переслідувань;

• кризою економічної структури, тобто відсутністю націле­ності структури економіки на забезпечення зростання рівня життя людей.