Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

Більшість учених до нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності відносять такі: результати селекції, наукові відкриття, топо­графії інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції і ко­мерційні таємниці.

Так, раціоналізаторська діяльність, як відомо, найбільш масовий та ефективний вид технічної творчості. Однак за роки незалежності в Україні відбулось катастрофічне зменшення кількості раціоналізаторів, а також поданих і впроваджених раціоналізаторських пропозицій.

Правове регулювання раціоналізації в колишньому СРСР здійснювалось не на рівні закону, а на рівні відомчих нормативних актів. Серед останніх чинних нормативно-правових актів є Тимчасове по­ложення про правову охорону об'єктів промислової власності та ра­ціоналізаторських пропозицій в Україні, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. №479/92. Дане Положення значною мірою втратило свою чинність у зв'язку з ухваленням за­конодавства про промислову власність. Але воно зберегло свою чинність у частині, що стосується раціоналізаторських пропозицій.

Крім того, норми, що більшою чи меншою мірою стосуються правового регулювання раціоналізаторських пропозицій, зафіксова­ні в таких нормативно-правових актах:

· положенні про свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію і про порядок його видачі, затвердженому наказом Держпатенту України від 22 серпня 1995 р.;

· методичних рекомендаціях про порядок оформлення подання і розгляду заявки на раціоналізаторську пропозицію, затверджених наказом Держпатенту від 27 серпня 1995 р. за узгодженням з Мін­економіки, Мінюстом, Мінстатом України і Товариством винахід­ників і раціоналізаторів України;

· типових формах первісного обліку об'єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків), раціоналізаторських пропозицій, затверджених наказом Міністерства статистики України від 27 березня 1995 р. за № 90/626.

Раціоналізаторська пропозиція належить до об'єктів винахідницьких правовідносин, оскільки вона в основному є творчим вирі­шенням завдань, що приносять користь у суспільному житті.

Раціоналізаторська пропозиція не згадується в Паризькій конвенції з охорони промислової власності та інших важливих міжнарод­них угодах. Вона одержує правову охорону на підставі договірних відносин, а також регулюється національними нормативними акта­ми, в яких містяться правові норми.

Відповідно до положень ст. 481 ЦК України раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Раціоналізаторська пропозиція може стосуватися будь-якої сфери суспільно корисної діяльності людини. Це може бути вдосконалення медичних інструментів та апаратури, оборони країни, зв'язку і транспорту тощо.

До раціоналізаторської пропозиції законодавство висуває три ос­новні вимоги:

1) пропозиція має стосуватися профілю підприємства, якому во­на подана;

2) раціоналізаторська пропозиція має бути новою;

3) раціоналізаторська пропозиція повинна бути корисною підприємству, якому вона подана.

Пропозиція має стосуватися профілю підприємства, якому вона подана, тобто розв'язувати певне практичне завдання. Звичайно, пропозиція повинна давати розв'язання завдання, а не його постанов­ку. Отже, раціоналізаторською визнається пропозиція, що є технічним рішенням, спрямованим на зміну конструкції виробів і застосовуваної техніки, технології або складу матеріалів.

Другою необхідною ознакою раціоналізаторської пропозиції є новизна запропонованого рішення. Раціоналізаторська пропозиція визнається новою для підприємства, якому вона подана, якщо її суть на цьому підприємстві до подачі заяви на неї не була відома. Для встановлення новизни раціоналізаторської пропозиції використовуються всі наявні на даному підприємстві джерела інформації, які містять відомості про цю або тотожну пропозицію такою мірою, що робить її можливою для використання.

На думку Б. Г. Прахова, пропозиція визнається новою для підприємства, організації або установи, яким вона подана, якщо до по­дачі заяви за встановленою формою дане або таке саме рішення:

1) не використовувалось на цьому самому підприємстві, в організації або установі, крім випадків, коли рішення використовувалось за ініціативою автора протягом не більше від трьох місяців до подачі заявки;

2) не було передбачено наказами або розпорядженнями адміністрації, не було розроблено технічними службами цього самого підприємства, організації або установи, не було заявлено іншою особою з більш раннім пріоритетом;

3) не було рекомендовано вищими організаціями або опубліковано в інформаційних виданнях з поширення передового досвіду в даній галузі;

4) не передбачено обов'язковими для підприємства, організації, установи нормативами (стандартами, нормалями, технічними умовами тощо).

Третьою необхідною ознакою раціоналізаторської пропозиції є корисність рішення. Пропозиція визнається корисною, якщо її вико­ристання на даному підприємстві, організації або установі за наяв­них умов або в умовах, які повинні бути створені відповідно до затверджених планів, дозволяє одержати економічний, технічний або інший позитивний ефект.

Раціоналізаторська пропозиція визнається корисною для підприємства, якому подано заяву на неї, якщо її використання дає змогу підвищити економічну ефективність виробництва, одержати кращий дохід (прибуток) або одержати інший позитивний ефект цим підприєм­ством. Інший позитивний ефект може полягати в будь-якому підвищенні технічного рівня виробництва, поліпшенні умов та безпеки пра­ці, зниженні негативного впливу на навколишнє середовище тощо.

Положення визначає коло пропозицій, які формально хоч і підпадають під ознаки раціоналізаторських, але такими не визнаються. До них належать пропозиції інженерно-технічних працівників нау­ково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних організацій і аналогічних підрозділів підприємств, що стосуються проектів, конструкцій і технологічних процесів, які розробляються ними.

Так, частиною першою ст. 483 ЦК України визначено, що суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана. Однак ЦК України не містить визначення того, що слід розуміти під поняттям «добросовісне заохочення».

До особистих немайнових прав автора раціоналізаторської про­позиції належать право авторства, право на ім'я, право на назву раціоналізаторської пропозиції, право на пріоритет, до майнових прав — право на винагороду (ст. 484 ЦК України).

Визнання пропозиції раціоналізаторською і взяття її до використання є підставою для видачі авторові посвідчення на раціоналізаторську пропозицію. Посвідчення стверджує визнання пропозиції раціоналізаторською, дату її подачі та авторство. Якщо пропозиція створена творчою працею кількох осіб, то посвідчення на раціоналізаторську пропозицію видається кожному співавторові із зазначенням інших співавторів. Посвідчення видається тією організацією, яка прийняла рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською. При цьому дія посвідчення, виданого підприємством, організацією або установою, припиняється, якщо на цю саму пропозицію потім видається посвідчення міністерством або відомством.

Автор раціоналізаторської пропозиції, як і будь-який інший суб'єкт права інтелектуальної власності, відповідно до чинного законодавства має певні особисті немайнові і майнові права.

При визнанні пропозиції раціоналізаторською і взятті її до використання між заявником і підприємством має бути укладений дого­вір, в якому повинні бути визначені межі використання пропозиції, порядок обчислення і строки виплати винагороди.

Комерційні таємниці віднесено Цивільним кодексом України (ст. 420) до об'єктів права інтелектуальної власності.

Комерційною таємницею відповідно до ст. 505 ЦК України, є «інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легко­доступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію».

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Майнові права на комерційну таємницю на­лежать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею.

Конфіденційні відносини можуть існувати між підприємцем і його робітниками, між партнерами в підприємстві, між юридичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності і його службовими особами, а також між підприємцем та іншими комерційними і некомерційними контрагентами. Такий обширний суб'єктний склад правовідносин, які виникають з приводу розпорядження комерційною таємницею, є однією із причин, які ускладнюють процедуру і спе­цифіку охорони відомостей, що становлять комерційну таємницю.

В українському законодавстві і практиці передбачено розуміння комерційної таємниці як певних відомостей, що пов'язані з вироб­ництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, просочення) яких може завдавати шкоди його інтересам.

Комерційна таємниця не є загальновідомою або загальнодоступною на законних підставах, вона визнана відповідним чином, і підприємство вживає належних заходів щодо збереження її конфіденційності. Во­на не є державною таємницею і не захищається авторським і патентним правом, не стосується негативної діяльності підприємства, здатної за­вдавати шкоди суспільству (порушень законів, неефективної роботи, адміністративних помилок, забруднення навколишнього середовища тощо). У літературі, практичній діяльності трапляються такі терміни, як «виробнича таємниця», «торговельна таємниця», «секрет фірми», «ноу-хау» тощо, які не мають чіткого розмежування між собою. Тому існує потреба законодавчого розмежування цих понять.

Іншою складністю правової охорони відомостей, що становлять комерційну таємницю, є процедура розпоряджання ними або їхньої передачі. Враховуючи цей факт, інформація не є загальнодоступ­ною, і покупець часто купляє загальні дані про сутність комерційної таємниці, маючи за основу лише характеристику кінцевого продукту, результату або можливість одержання вищої якості чи кількості.

Правом на комерційну таємницю володіє лише підприємство, оформляється на підприємстві положення про інформацію, а без на­явності належним чином оформлених документів інформація не має правової підстави для надання їй правової охорони.

Комерційна таємниця має «дійсну або потенційну цінність власне через невідомість її третій особі, відсутність до неї вільного до­ступу на законній підставі; той, хто володіє інформацією, повинен вжити заходів щодо охорони її конфіденційності». Комерційна таєм­ниця може бути передана за плату згідно з договором про передачу ноу-хау, комерційної концесії.

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначає керівник підприємства. Перелік відомо­стей, що не є комерційною таємницею, визначений у постанові Ка­бінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611, в якій гово­риться, що «комерційну таємницю не становлять: установчі докуме­нти, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи гос­подарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність віль­них робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недодержання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню».

Підприємства зобов'язані подавати перелічені у цій постанові відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою. Цей документ дає можливість для органів, які здійснюють контрольно-ревізійну діяльність, вимагати пред'явлення відповідних документів.

Так, відповідно до ст. 16 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним збиранням комерційної таєм­ниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таєм­ницю, якщо це завдало або могло завдати шкоди суб'єктові господарювання. Неправомірним вважається збирання комерційної таємниці незалежно від того, яким способом здійснювалися протиправні дії: крадіжка документів, підслуховування розмов, одержання таких відомостей від осіб, що володіють ними за плату, тощо. Але обов'язковим є встановлення факту заподіяння шкоди підприємцеві або можливості її заподіяння. Шкода може бути як позитивна (витрати на зниження шкідливих наслідків такого правопорушення), так і у вигляді неодержаних прибутків (збитки від зниження реалізації продукції або зниження попиту на послуги).

При оформленні договірних відносин між роботодавцем і працівником обговорюють специфіку таємниці з метою максимального захисту її від розповсюдження. Умови договору мають бути передбачені таким чином, щоб даний фактор не був в основі стосунків між сторонами. Адже перехід до розвинених ринкових відносин, інтеграційні процеси, які набули особливої актуальності сьогодні свідчать про те, що необхідно турбуватися про захист своєї інтелек­туальної власності, особливо потрібно надійно захищати комерційні таємниці, які в XXI столітті є суттєвим джерелом доходу для технічно й інтелектуально розвинених країн, адже, як показує світовий досвід, хто не дбає про надійний захист інтелектуальної власності, той втрачає до ЗО % можливих доходів.

Вкрай важливим об'єктом інтелектуальної власності є селекційне досягнення. Так, у завдання селекції входить виведення нових і кра­щих за існуючі сортів рослин, порід тварин і мікроорганізмів за до­помогою штучного мутагенезу і відбору, гібридизації, генної і клітинної інженерії.

У селекції рослин існує кілька напрямків. Головний з них — селекція на врожайність, яка є основним критерієм сорту. Дедалі більшого значення набуває селекція на якість: високий вміст потрібних речовин (крохмалю в картоплі, білка в пшениці), більш низький вміст негативних складових (білка в пивоварному ячмені, азотистих речовин у цукрових буряках). Ведеться також селекція на вміст у білках зернових культур незамінних амінокислот, на хімічний склад масла.

У тваринництві здійснюється селекція на продуктивність і якість продукції (жирномолочність, білковість і амінокислотний склад моло­ка, довжина і товщина шерсті, великих яєць), плодовитість (особливо в овець і свиней), забарвлення шкір, пристосованість до місцевих умов.

Правова охорона селекційний досягнень здійснюється Законом України від 17 січня 2002 р, «Про охорону прав на сорти рослин» у редакції і Законом України від 21 грудня 1999 року «Про племінне тваринництво».

Селекційним досягненням слід вважати результати науково-практичної діяльності, у результаті якої створюються сорти і гібри­ди рослин і породи тварин із заданими ознаками.

Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення в рослинництві, одержане штучним способом або за допомогою відбору, і так, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від наявних сортів рослин. Виведення нового сорту будь-якої культур­ної рослин потребує значних витрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» сорт — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого з відомих ботанічних таксонів, яка незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони: може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Назва сорту включає родове чи видове позначення і власну назву. Власна назва може бути представлена будь-яким словом, комбі­нацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Назва сорту не повинна суперечити принципам гуманності і моралі; складатися тільки із цифр, за винятком випадків, коли це відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися виключно зі знаків чи зазначень, які вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування; вводити в оману або давати хибне уявлення щодо характеристик, цінності, географічного походження сорту, а також про автора сорту чи іншу заінтересовану особу; бути тотожною чи настільки подіб­ною, що її можна сплутати, щодо назви сорту права на який набуті в Україні чи іншій державі.

Сорт повинен пропонуватися в Україні та в іншій державі під тією самою назвою. Сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути вико­ристаний для задоволення суспільства, не заборонений для поши­рення з підстав загрози життю і здоров'ю людей, заподіяння шкоди тваринному і рослинному світу, збереження довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні розробляються Установою і за­тверджуються центральним органом виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства.

Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники не племінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замов­ники послуг з племінної справи у тваринництві.

Суб'єкти племінної справи у тваринництві мають право виконувати певні функції з племінної справи у тваринництві за умови одер­жання дозволу на їх виконання та використовувати племінні (генетичні) ресурси, що їм належать, на виконання загальнодержавних програм селекції.

Суб'єкти племінної справи у тваринництві (власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані: зареєструватися та одержати в установленому порядку дозвіл на право використання племінних (генетичних) ресурсів, що їм належать, для поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин згідно із загальнодержавними програмами селекції; ідентифікувати тварин, що їм належать, і вести установлений племінний облік та відповідні племінні документи; виконувати вимоги щодо реєстрації тварин, ведення офіційного об­ліку продуктивності та офіційної класифікації (оцінки) за типом, а також проведення генетичної експертизи їх походження; брати участь у виконанні загальнодержавних програм селекції у тварин­ництві, забезпечувати згідно з цими програмами придбання, поліпшення, збереження, відтворення та раціональне використання племінних (генетичних) ресурсів; використовувати для осіменіння та парування маточного поголів'я тільки атестованих у встановленому порядку та допущених до відтворення плідників вищої племінної (генетичної) якості.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сорту рослин, може бути будь-яка фізична і юридична особа. Суб'єктами прав на сорт рослин чи породу тварин можуть бути спадкоємці та інші правонаступники автора сорту, а також держава.

Іноземні громадяни та юридичні особи можуть бути суб'єктами прав на сорти рослин в Україні за принципом взаємності. Суб'єктом права на сорт рослин може бути особа без громадянства, якщо вона постійно проживає в Україні.

Автором сорту визнається громадянин, творчою працею якого створено (виявлено, і/або виведено, і/або поліпшено) сорт. Якщо сорт створено спільною творчою працею кількох осіб, усі вони визнаються співавторами виведеного нового сорту. Проте не вважа­ються співавторами ті особи, які не внесли особистого творчого вкладу у створення сорту. Особи, які надавали авторові (співавто­рам) лише технічну допомогу, матеріально чи організаційно сприяли виведенню сорту, оформленню матеріалів для одержання права на сорт, не визнаються співавторами. А якщо кілька осіб вивели сорт незалежно одна від одної, то право на одержання патенту на сорт належить тій особі, чия заявка надійшла раніше до Установи України. Право на одержання патенту може мати, а, отже, бути суб'єктом права на сорт, будь-яка особа, якій автор передав своє право на одержання патенту. Автор сорту може вказати про це безпосередньо в заявці або в окремій заяві, але за умови, що заява про це надійшла до Установи до прийняття рішення про видачу патенту.

Права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять: особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Так, майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є: право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав від­повідно до закону.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду — через тридцять п'ять років, що підліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Іншим нетрадиційним об'єктом права інтелектуальної власності є топографії інтегральних мікросхем.

Відповідно до Закону України від 5 листопада 1997 року «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», об'єктом право­вої охорони є топографія інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними (ст. 1 Закону).

У ст. 471 ЦК України зазначено, що компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуаль­ної власності на нього, якщо воно є оригінальним.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є автор компонування інтегральної мікросхеми та інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікросхеми за договором чи законом. Щодо виникнення суб'єк­тивних прав на топографію ІМС, то проблема полягає в тому, що початок їх виникнення чітко не визначений.

Відповідно до п. 3 ст. 4 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» виключне право на використання топографії ІМС засвідчується свідоцтвом, яке є чинним протягом десяти років від дати подання заявки до Державного департа­менту інтелектуальної власності.

Суб'єктивні права на топографію ІМС набувають чинності від дати внесення відомостей про топографію ІМС до Державного реєстру України(п. 1 ст. 16.).

Майновими правами інтелектуальної власності па компонування інтегральної мікросхеми є: право на використання компонування інтегральної мікросхеми; виключне право дозволяти використання компонування інтегральної мікросхеми; виключне право перешко­джати неправомірному використанню компонування інтегральної мікросхеми, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтег­ральної мікросхеми належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умо­вам договору, а також в інших випадках, передбачених законом. У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми воно може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно зі ст. 479 ЦК України права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала компонування інтегральної мікросхеми в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження та­кого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Право попереднього користувача може передаватись або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано компонування інтегральної мікросхеми або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Відкриття як об'єкт правової охорони визнано Всесвітньою організацією інтелектуальної власності за наполяганням колишнього СРСР. Відкриття не надає його авторам виключного права. Воно є надбанням усього людства. Його охорона не потребує значних фі­нансових витрат — це одноразова заохочувальна премія і вручення авторам диплому. Проте державною реєстрацією відкриття закріплюється державний і авторський пріоритет. У цьому полягає суть правової охорони відкриттів.

Відкриття — вище досягнення науки, і воно, безперечно, є результатом інтелектуальної діяльності. Відмовляти відкриттю у правовій охороні немає жодних підстав. Надання правової охорони відкриттю свідчить про високий рівень наукових досліджень у державі.

Так, ст. 457 ЦК України дає визначення поняття «наукове відкриття». Під ним розуміється встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

В ст. 458 ЦК України зазначено, що автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.