Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Входження західноукраїнських земель до складу СРСР



Наприкінці 30-х років Версальсько-Вашингтонська система, не витримуючи натиску міцніючої Німеччини та її сателітів, по­чинає тріщати по всіх швах. За цих умов українське питання пос­тупово висувається на одне з чільних місць у міжнародній полі­тиці. Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устрій, були важливим дестабілізу­ючим фактором політичного життя Європи. Це робило українсь­ке питання клубком серйозних суперечностей, а "українську карту" — серйозним козирем у великій дипломатичній грі.

Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група: СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі, їхня основна мета — втри­мати вже підвладні землі та приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково США. Третя група — Німеч­чина, яка, борючись за "життєвий простір", претендува­ла на українські землі, і Угорщина, яка, активно дома­галася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самос­тійно не міг вирішити українського питання. У цей час все зале­жало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав.

Намагаючись відвести від себе загрозу агресії та спрямувати її на схід, зіштовхнути нацизм з більшовизмом, уряди Англії та Франції пішли на Мюнхенську змову (29—30 вересня 1938 р.), що поклала початок руйнації Чехословацької держави.

6 березня 1939 р. Гітлер вирішив остаточно ліквідувати Чехословаччину, окупувавши Богемію та Моравію і давши дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України.

15 березня 1939 року Німеччина дозволяє Угорщині анексувати Закарпатську Україну.

18 березня 1939 р, з нотою, у якій засуджувалися дії Німеччи­ни та Угорщини, виступив СРСР. Проте ця заява була лише дип­ломатичним жестом. Сталінське керівництво могло нарешті зітх­нути з полегшенням: Карпатська Україна не стала для Гітлера трампліном, а возз'єднання — приводом для стрибка на Радян­ську Україну.

Окрилений успіхами, Гітлер 3 квітня віддає таємний наказ-вермахту готуватися до нападу на Польщу.

Уже в квітні 1939 р. у Берліні відбулася таємна зустріч лідерів української політичної еміграції та представників "третього рей­ху". Згодом із членів ОУН та колишніх вояків Карпатської січі німці почали формувати групи підривної діяльності проти Поль­щі. З цією метою було створено центри спеціальної підготовки у таборах поблизу Відня, Брно, Брауншвейга, Ганновера, у Схід­ній Пруссії.

Розглядаючи війну з Польщею як прелюдію до агресії проти Франції та Англії, керівництво "третього рейху", очевидно, вирі­шило, що настав час для такого альянсу з СРСР, який вже давно уявлявся Гітлеру у вигляді тимчасового "союзу для війни".

1 вересня 1939 р. німецькі війська перейшли кордони Поль­щі, що засвідчило про початок Другої світової війни.

17 вересня 1939р, радянські війська перейшли польський кордон.

28 вересня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький до­говір про дружбу і кордони. Згідно з домовленістю, кордон пройшов по так званій “лінії Керзона” Переважна більшість території Західної України увійшла у межі СРСР. Проте, бажаючи до­могтися "контролю над Литвою, Сталін не наполягав на приєд­нанні до УРСР Лемківщини, Посяння, Холмщини і Підляшшя. Тому ці українські етнічні території (майже 16 тис. км2 з 1,2 млн. населення) опинилися під німецькою окупацією. Та Сталін був задоволений, про що свідчить його "тріумфальний" підпис (дов­жиною 58 сантиметрів) на карті-додатку до тексту протоколу.

Радянсько-німецьке співробітництво, розпочате договором про ненапад, Гітлер дуже влучно назвав "шлюбом за розрахун­ком". Є серйозні підстави вважати, що таким воно було і для радянського керівництва, оскільки принципові моменти процесу "збирання" українських земель під крило СРСР вирішувалися саме на німецько-радянській дипломатичній кухні. 23 червня 1940 р. на другий день після офіційної капітуляції Франції ї під­писання перемир'я у Комп'єні, Молотов у зверненні до німець­кої сторони зазначив, що "вирішення бессарабського питання не терпить більше зволікань", піднімав він також питання і про Буковину.

Серйозність намірів радянського керівництва була підтверд­жена 26 червня 1940 р, заявою до уряду Румунії про необхідність мирного вирішення питання про повернення Радянському Сою­зу Бессарабії, а також про передачу йому Північної Буковини, населеної переважно українцями.

Німеччина, побоюючись того, що у разі виникнення радян­сько-румунського збройного конфлікту вона може позбутися ру­мунських поставок продовольства, фуражу і особливо нафти, по­радила уряду Румунії піти на поступку. При цьому Берлін запев­нив, що ця "поступка" буде мати тимчасовий характер (як сказав Гітлер, "Віддайте, я скоро поверну!") і що Німеччина допоможе не тільки повернути втрачену територію, а й завоювати нові. Піз­ніше Антонеску визнавав, що у розмові з ним Гітлер запевняв; за "допомогу у війні Румунія зможе окупувати радянську територію аж до Дніпра",

28 червня 1940 р. румунський уряд заявив про згоду, передати Радянському Союзу Бессарабію та Північну Буковину. І вже 2 серпня 1940 р Верховна Рада СРСР вирішила включити Північну Буковину та Південну Бессарабію до складу УРСР, а з решти Бессарабії та колишньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940р. було створено Молдавську РСР. Ще раніше, 1939р. рішення Установчих Народних зборів Західної України про возз'єднання Західної України з УРСР було затверджене Верховними Радами СРСР (1 листопад) і УРСР (14 листопада). Завдя­ки цьому населення України збільшилося на 8809 тис. осіб і на середину 1941 р. становило 41 657 тис., а територія розширилася до 565 тис. км2. Процес консолідації української нації вступав у завершальний етап. Однак досі серед істориків немає єдності в оцінці суті та характеру цього процесу, і тому різні дослідники по-різному називають сам факт входження українських земель до складу УРСР напередодні Другої світової війни; "анексія" (Д. Боффа), "включення" (Н. Верт), "формальне інкорпоруван­ня, назване "возз'єднанням" (А. Жуковський, О. Субтельний), "возз'єднання, що носило характер акції окупаційного типу" (С. Кульчицький).

Безперечно, що процес, завдяки якому західноукраїнські землі опинилися у складі УРСР не одномірний, а навпаки — багатоп­лановий. При його розгляді та аналізі слід мати на увазі той факт, що хоча було здійснено етнічне возз'єднання і західноукраїнські землі формально увійшли до складу УРСР, фактично на практи­ці відбулася інкорпорація, тобто "входження до складу" СРСР. Передування рішення Верховної Ради Радянського Союзу про возз'єднання аналогічному рішенню Верховної Ради України під­тверджує цю думку. Тому розбіжності у термінології та оцінках, очевидно, зумовлені різними підходами дослідників до вирішення принципово важливої проблеми: у складі якої держави — Укра­їни чи Радянського Союзу — фактично опинилися західноукра­їнські землі.

Модель суспільно-економічних перетворень у новостворених західних областях України була майже однаковою, її суттю була активна радянізація. В цілому зміни, що відбувалися, мали супе­речливий характер. З одного боку, експропріація маєтків польсь­ких землевласників, перерозподіл їхньої землі між українськими селянами; українізація системи народної освіти, державних уста­нов, судочинства; поліпшення медичного обслуговування, особ­ливо на селі; націоналізація промислових підприємств; ліквідація безробіття та ін. З іншого — руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеної місцевою українською інтелігенцією (пе­рестали функціонувати всі колишні українські партії, а також куль­турні установи, зокрема, "Просвіта", Наукове товариство імен? Шевченка тощо); насильницька колективізація; антицерковні акції; репресії проти так званих "буржуазних спеціалістів"; масові де­портації населення (із Західної України і Західної Білорусії було депортовано 318 тис. сімей, що становило майже 10% населення).

Однак, попри всю неоднозначність та суперечливість політи­ки сталінського режиму в західноукраїнських землях, більшість істориків дійшли висновку, що возз'єднання українців у межах однієї державної структури вперше за багато століть було над­звичайно визначною подією, важливим кроком у розв'язанні укра­їнського питання.

Отже, наприкінці 30-х на початку 40-х років було здійсне­но етнічне возз'єднання, і західноукраїнські землі формально увій­шли до складу УРСР. Об'єднання вперше за багато століть у межах однієї держави біль­шості українських етнічних територій, незважаючи на неодноз­начність і суперечливість політики сталінського режиму в захід­ноукраїнських землях, було визначною подією, важливим кро­ком у розв'язанні українського питання.





Дата публикования: 2014-12-30; Прочитано: 763 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2022 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.009 с)...