Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства

Після того, як І. Виговський зійшов з політичної арени гетьманом було проголошено Юрія Хмельницького (1659-1663 р). Це була перемога анти польського напряму, що схилявся до союзу з Росією. Але ця орієнтація тривала недовго. З російського боку були продиктовані умови (так звані переяславські статті 1659 р.), згідно з якими:

¨ без царської угоди не можна було звільнити гетьмана,;

¨ в Київ, Ніжин, Переяслав, Брацлав і Умань були до­пущені московські воєводи, а за ними і московські загони, постачання яких покладено на населення;

¨ право дипломатичних зносин скасовано;

¨ Україну змушено зректися Білорусії.

Наслідки Переяславських статей 1659 р. виявили себе незабаром. Ко­ли навесні 1660 р. боярин Шереметьєв вирушив із московським військом на правий берег Дніпра проти поляків. Юрій Хмельницький, що теж брав участь у кампанії, перейшов у вирішальний момент на бік Польщі, уклавши з нею Слободищенський трактат, за яким Україна зберегла гетьмана і повну автономію, але про Велике князівство Руське не було вже й мови.

Але й гетьманування Юрія Хмельницького було лише епізодом. Вже на початку 1663 р., відчуваючи свою неспроможність, він удруге склав булаву пішов у ченці. На його місце був обраний гетьманом на Правобережжі генеральний писар Павло Тетеря (1663-1665 рр.) якого підтримували поляки. Лівобережжя під впливом російського царя обрало на гетьмана запо­різького кошового Івана Брюховецького, який був рішучим ворогом Польщі і орієнтувався на союз з Росією. Це був перший поділ України між Польщею і Росією, що започаткував розкол України, поділ її на сфери впливів польську і московську.

Лівобережна Україна за Брюховецького переживала важкі часи. Він перший з українських гетьманів погодився поїхати до Москви, де уклав нову угоду з царем за якою Москва здобула надзвичайні права на Україні. До царської скарбниці мали увійти усі українські податки, до прибутків від продажу напоїв включно. Таким чином, ілюзорною ставала адміністративна і фінансова самостійність України. В силі лишалися тільки козацькі станові права і привілеї.

Цей московський договір Брюховецького був страшним ударом для української державності. Гетьман відразу втратив популярність серед мас і незабаром був позбавлений гетьманської булави і життя.

На Правобережжі населення рішуче виступило проти польських окупантів та їх ставленика гетьмана Тетері. Він змушений був навесні 1665 р. виїхати до Польщі. На його місце прийшов на короткий час Степан Опара, а потім на перший план вийшов черкаський полковник Петро Дорошенко, внук гетьмана Михайла Дорошенка. Він був людиною широкого розмаху, розумною, енергійною і патріотичною, з виразною політичною програмою, згідно якої Україна мала стати єдиною і незалежною. На початку 1666р. Петра Дорошенка обрано на козацькій раді в Чигирині гетьманом України (1666-1676 рр.). Перше завдання, яке поставив собі Дорошенко, було звільнити Правобережну Україну від поляків. Цю акцію було проведено успішно, але ж вона прискорила ще один поділ України. Польський уряд, бачачи неможливість самому утримати Україну, погодився з Москвою, яка також була готова до порозуміння з тих самих мотивів.

На початку 1667 р. між Польщею і Росією укладено Андрусівський договір, за яким:

¨ Правобережна Україна відходила до Польщі;

¨ Лівобережна належала Росії;

¨ Місто Київ залишалось за Росією на два роки (цей термін потім було продовжено);

¨ Запорізьку Січ поставлено під спільний протекторат обох держав.

На Андрусівський договір Україна відповіла вибухом патріотичного обурення. На Лівобережній Україні почалися повстання проти московської влади.

Влітку 1668 р. П.Дорошенко з'явився на Лівобережжі і весь народ перейшов на його бік, Брюховецький був убитий, а вся Україна знову була об’єднана під владою одного гетьмана, але ненадовго. Саме тоді, коли Дорошенко святкував свою перемогу на лівому боці Дніпра, на Правобережну Україну вступило польське військо. Гетьман мусив спішно повернутися до Чигирина, щоб організувати оборону. На час своєї відсутності з Лівобережжя він призначив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного, якого признав царський уряд.

Україна залишилася поділеною: на Лівобережжі став гетьман Дем’ян Многогрішний (1669-1672р.), а Правобережною Україною далі правив П.Дорошенко. Статті, укладені москвою з Многогрішним, виявили, що царський уряд, з огляду на непопулярність заведених ним на Україні порядків, обмежив свої апетити. Воєводи залишалися, правда, в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі й Острі, але без права втручатися в місцеве управління і суд. Податки йшли тепер до гетьманської скарбниці, а число козацького війська визначено до 30000.

Під впливом обставин Дорошенко змушений був погодитися з окремим гетьманатом Многогрішного і навіть завів з ним досить приязні стосунки. В умовах, коли ні Польща, ні Росія не хотіли вести переговори з Дорошенком на умовах визнання цілої України як окремої держави, йому не лишалося нічого іншого, як тісніше зв’язатися з Туреччиною і татарами. В 1668 р. він визнав турецький протекторат і закликав турків до рішучого розрахунку з Польщею. Влітку 1672 р. величезна турецька армія під проводом султана з сильними татарськими ордами і Дорошенко з 12 тис. козаків виступили проти Польщі.

В жовтні 1672р. Польща була змушена підписати мирний договір, за яким зрікалася Правобережної України. Подільське воєводство з фортецею Кам'янцем переходило безпосередньо в турецьке володіння. Воєводства Київське і Брацлавське забирав Дорошенко як гетьман України і васал Османської імперії.

Тим часом на лівому боці Дніпра не було спокою. Прямий і різкий Многогрішний не знайшов собі прихильників ні серед вищої старшини, ні у військових колах Москви. Проти нього виникла змова старшини. В березні 1672 р. його було схоплено в Батуринському замку й вивезено до Москви, звідки заслано до Сибіру. Гетьманом став один з учасників змови, генеральний суддя Іван Самойлович (1672-1687р.). Це була енергійна і честолюбна людина, яка поставила собі завдання з'єднати під своєю владою всю Україну. Реалізація цих планів почалася весною 1674 р. козацько-російське військо під проводом Самойловича і Ромадановського перейшло на правий берег Дніпра. на бік Самойловича перейшли майже всі правобережні полки.

Почалися криваві репресії переможців над населенням, в яких брав участь і Дорошенко. Напівзруйнована Правобережна Україна пустіла, а разом з тим, падали си­ли і значення самого Дорошенка. Один за одним почали покидати його найближчі соратники. Дорошенко вів довгі переговори з Самойловичем та Москвою. І тільки після значного вагання, коли його в Чигирині обложило 30-тисячне козацько-російське військо, у вересні 1676р. зрікся булави на користь Самойловича. Він був змушений оселитися в Росії, де й помер в 1698 р.

За гетьманування Самойловича на Лівобережжі почався процес консолідації політичних відносин. У зовнішній політиці Самойлович мав великі плани об'єднання Правобережної і навіть Слобідської України в одне ціле з лівобережним гетьманством. Цим пояснюється його вороже ставлення до Польщі, яка стояла на шляху до здійснення української соборності (мається на увазі об'єднання усіх українських земель в одну державу). Тому Самойлович негативно поставився до "вічного миру", укладеного між Росією і Польщею у 1686 р. Цей мир був по суті підтвердженням і закріпленням Андрусівського поділу України 1667 р.

Невдача кримського походу у 1686 р. призвела до падіння Самойловича. Його було звинувачено в зраді і усунуто від гетьманства. Він був засланий до Сибіру, де незабаром помер у Тобольську.