Ролі промовців

Позиції в дебатуванні тягнуть за собою різні обов’язки. Робіть вашу справу. Виконання вашої ролі в дебатуванні – це головний критерій, за яким вас оцінять.

Обов’язки визначені позицією

Інтерпретація (Дефініція)

Перші промовці представляють позиції своїх команд та висувають аргументи на їх підтримку. Вони також вказують («помітка») на пункти, які висуне їхній партнер. Ролі перших промовців дещо відмінні, тож вони розглядатимуться по черзі.

Перша стверджуюча команда

Промовець першої стверджуючої команди (Прем’єр-міністр) має виконати певну роботу: він визначає напрямок дебатування (надає інтерпретацію). Він встановлює, якою буде «лінія» стверджуючих команд у дебатуванні.

Роблячи це, не обов’язково пропонувати політику, яку буде здійснювати «лінія». Однак, дебатування часто виявляється невдалим, якщо ви не висуваєте її, і ніколи не завадить висунути її.

Речі, яких ви не маєте робити:

Інтерпретація, що підтримує статус-кво

Зазвичай, стверджуюча команда пропонує зміни, а заперечуюча команда спростовує їх – вони захищають сьогочасну ситуацію («статус-кво»). Проголошувати політику підтримки статусу-кво не чесно по відношенню до першої заперечуючої команди. Перша стверджуюча команда має 15 хвилин, щоб підготувати аргументи. Якщо ви просто захищаєте статус-кво, ви просите опозицію підготувати політику під час раунду, протягом вашої промови, приблизно за п’ять хвилин. Дуже рідко резолюція може зобов’язувати вас захищати статус-кво. Це не трапляється на WUDC. Все ж, як стверджуюча команда, ви маєте вибір між підтримкою статуса-кво та його зміною. Якщо ви оберете перше, ваші бали постраждають.

Трюїзм

Існує три види трюїзму, і їх усіх слід уникати: По-перше, очевидних: «Середа йде після вівторка». По-друге, самодоведення: напр. президент повинен мати право робити х, бо право робити х належить президенту. По-третє, найбільш розповсюджений в дебатах, моральний трюїзм, дещо, що не має справжнього заперечення: «геноцид – це погано». Думайте, коли ви інтерпретуєте: яке заперечення до цього? Не чесно використовувати занадто високоморальні ідеї: ви не можете просити опозицію заперечувати безсумнівність чи абсурд.

«Сквіррели» („Божевілля”)

Коли резолюція має очевидне значення, а ви перевертаєте формулювання, щоб визначити щось інше, ви «сквіррелюєте» („божеволієте”). Для деяких форматів це більше характерно, ніж для інших. Для британського парламентського формату сквіррели нехарактерні, а на WUDC – вони взагалі не дозволяються. «Очевидне» дебатування – це те, що ви повинні робити. Ви можете мати для цього інноваційну політику, підхід, якого інші не знали, матеріал, про який інші не знали: це чудово. Але визначення чогось іншого, ніж те, що прямо має на увазі резолюція, є неправильним, особливо на WUDC. Руйнування раунду дебатуванням, що виходить за межі теми, може призвести до того, що постраждають інші, та ще й не з їхньої провини. Це змушує опозицію дебатувати проти того, до чого в них не було часу підготуватися, або не приймати інтерпретацію, що завжди призводить до жахливого дебатування. Це не дивно чи весело – це по-дитячому й нечесно. Не робіть цього.

Встановлення часу \ місця

«Встановлення часу» позначає, що дебатування наче відбуватися в минулому чи майбутньому. Встановлення часу неприйнятне в британських парламентських дебатах.

«Встановлення місця» позначає, що дебатування наче відбувається в певній географічній місцевості чи регіоні. У національних чи регіональних змаганнях прийнятним є встановлення місця у межах релевантної нації \ регіону. На WUDC це неприйнятно: це всесвітнє змагання, і нечесно обмежувати дебатування певним географічним регіоном (або зазвичай обирається регіон, про який ви багато знаєте). Винятки можуть робитися, коли усі чотири команди в раунді з певного місця \ регіону, але зазвичай слід цього уникати.

Не «підвішуйте свій кейс»

Ключові положення кейсу запропонованиого вашою командою, мають бути висвітлені в промові першого мовця. Якщо ні, ви «підвішуєте ваш кейс» – він лишається підвішеним, незавершеним до виступу другого мовця. Це нечесно, бо промовцю протилежної сторони доведеться суперечити вам, не знаючи половини того, що ви відстоюєте.

Окрім цих суворих правил, існують ще дві «нерекомендовані» речі. Визначення дуже вузької зміни часто призводить до дебатування з мінімумом зіткнень, яке швидко вичерпується – якщо буде так, у цьому звинуватять вас. З іншого боку, дуже радикальні пропозиції, які можуть бути висунені з філософського інтересу, але які не є реалістичними, призводять до теоретичного дебатування відірваного від життя. Таке дебатування дуже неякісне.

Нарешті, створюючи кейс, не дуже ускладнюйте. Ваші аргументи можуть бути занадто заплутані \ складні. Вони мають бути прямим \ простим.

Ціль інтерпретації – почати гарне дебатування. Висувайте доречну інтерпретацію та відстоюйте її. Вкажіть ідеї, які ви хочете відстоювати. Покажіть, якою ви бачите основу дебатування.

Перша опозиція

Промовець першої опозиції висуває заперечення проти позиції Уряду. Повторюваним питання є: чи маю я оскаржувати інтерпретацію стверджуючої команди? (Це дозволено, принаймні, теоретично) Гарне правило практичного методу – не робіть цього. Якщо інтерпретація хороша, те, що ви не погодитеся з нею, зіграє проти вас. Якщо ж вона погана, ви будете високо оцінені, якщо доведете, що незважаючи на це дебатування може відбуватися. Сперечання з приводу інтерпретації виглядає жахливо, і навіть переможці отримують низькі бали. Вам це непотрібно. Зазвичай, інтерпретація погана, бо стверджуюча команда погана – то просто розбийте їх, не марнуйте час на оскарження інтерпретації. Лише першому промовцю першої заперечуючої команди дозволено оскаржувати запропоновану інтерпретацію. Якщо він цього не робить, вся інша лінія опозиції керується цим рішенням.

Доречно давати інтерпретацію, якщо її не було запропоновано. У цьому випадку промовець першої опозиції бере на себе тягар встановлення дебатування, як попередження в короткий термін. Йому додадуть бали за цей клопіт. Опозиція, тим не менш, лишається опозицією: опозиція продовжує заперечувати зміни статусу-кво.

Встановлення «лінії» опозиції – робота першої заперечуючої команди. Якщо перша стверджуюча команда має висувати кейс із широкими, придатними для дебатування ідеями, перша опозиція вказує де є незгода між двома сторонами: створює «зіткнення» в дебатуванні.

Необхідною частиною виконання цієї функції є те, що ви оскаржуєте запропоноване твердження, а не те, якого ви очікували. Перша опозиція – це роль, виконуючи яку найпомітніше зазнають невдачі люди, неготові й нездатні викрутитися перед неочікуваним. Слухайте, що каже перша стверджуюча команда, й кажіть, чому ви не погоджуєтеся.

Ви можете заперечувати принципи стверджуючої команди, її політику, або і те, й інше. Якщо заперечуєте лише політику, яку висунула стверджуюча команда, ви можете запропонувати альтернативну політику.

Заперечувати дуже вузькі засади (погоджуючись з більшістю того, що каже стверджуюча команда, та заперечуючи лише невелику частину) небезпечно. Це може призвести до поганого дебатування про дрібниці, за що вас буде покарано. Зазвичай, захист статусу-кво є найкращим, що може робити опозиція.

Застереження про «підвішений кейс» стосується також і першої опозиції.

Окрім інтерпретації

Встановивши основу позицій своїх сторін, перші промовці також представляють аргументи на користь їхньої команди й відмічають пункти, яки вкажуть їх партнери. Недостатньо лише надавати інтерпретацію. Якщо ваша інтерпретація займає дві хвилини із вашої семихвилинної промови, вона занадто довга. Перший промовець доносить основний конструктивний матеріал своєї сторони.

Промовець першої опозиції також відбиває аргументи висунуті першою стверджуючою командою.