Енергетичне господарство

Сучасне виробництво пов'язане з споживанням у великих об'ємах електроенергії, палива і інших енергоносіїв (пара, стислого повітря, гарячої води). У задачі енергетичного господарства входять виконання правил експлуатації енергетичного обладнання, організація його технічного обслуговування і ремонту, проведення заходів, направлених на економію енергії і всіх видів палива. Основною задачею енергетичного господарства є надійне і безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімальних витратах.

Енергетичне господарство підприємства поділяється на дві частини загальнозаводську і цехову. До загальнозаводської відносяться, що генеруючи і преобразуючі установки і загальнозаводські мережі, які і об'єднуються в ряд спеціальних цехів (дільниць) — електросиловий, теплосиловий, газовий, слаботочний, електромеханічний. Склад цехів залежить від енергоємності виробництва і зв'язків заводу із зовнішніми енергосистемами. На великих і середніх підприємствах енергетичне господарство очолює головний енергетик. На невеликих підприємствах все енергогосподарство може бути об'єднано в один-дві цехи або навіть дільниці в службі головного механіка.

Цехову частину енергогосподарства утворюють первинні енергоприймачі (споживачі енергії — пічі, станки, підіймально-транспортне обладнання), цехові преобразуючі установки і внутрицехові розподільні мережі.

Режим економії енергетичних ресурсів зумовлює необхідність нормування енергії і енергоносіїв. Норми поділяються на диференційовані і укрупнені. Диференційовані (питомі) норми встановлюють витрату енергії по окремих агрегатах, на окремі деталі і на інші одиниці вимірювання продукції; укрупнені витрата по дільниці, цеху і підприємству на одиницю або умовну одиницю продукції. До укрупнених норм відноситься витрата енергії на 1 т заготівель, комплект деталей на виріб, складальну одиницю або виріб, на 1000 грн. продукції. Технічно обґрунтовані норми визначаються по операціях розрахунковим методом.

Потреба в енергії і енергоносіях визначається на основі балансового методу планування. Для цих цілей складаються зведені баланси і баланси по окремих видах енергії і енергоносіїв. У витратній частині балансу показується розрахункова планова потреба в енергії на всю виробничу, господарсько-побутову і невиробничу діяльність підприємства, а в прибутковій джерела покриття цієї потреби отримання енергії і палива від районних систем, вироблення на власних генеруючих установках підприємства, використання повторних енергоресурсів. Перспективні баланси (на п'ять років і більш) служать основою для вдосконалення і реконструкції енергетичного господарства підприємства. Основною формою планування енергопостачання в цей час є річні енергобаланси.

Нарівні з плановим складається звітний баланс, який служить засобом контролю за виконанням планових показників використання енергоресурсів і вишукування резервів.

Для обліку коливань в попиті різних видів енергії складають добові

графіки їх споживання по календарних періодах (сезонам), які служать основою для встановлення максимальної потреби на період, що планується і при розробці заходів щодо розвитку енергетичного господарства.

Основними напрямами вдосконалення енергетичних господарств підприємств є: перехід на централізоване енергопостачання, їх укрупнення, використання технічно обґрунтованих норм витрати енергоносіїв, застосування економічних енергоносіїв, повторних енергетичних ресурсів, нетрадиційних видів енергії, впровадження раціональних методів організації ремонту і технічного обслуговування обладнання і мереж, автоматизація управління виробництвом і споживанням енергії.

Техніко-економічні показники енергетичного господарства об'єднуються в чотири групи: виробництво і розподіл енергії (наприклад, питома витрата палива на виробництво енергії), питома витрата енергії і енергоносіїв (наприклад, на 1 т придатного відливання, на машину), собівартість виробництва енергії, енергоозброєність.