Література. 2. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М

1. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. — Дрогобич: Від­
родження, 1997. — 218 с.

2. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч.
посіб. — К.: Либідь, 1998. — 416 с.

3. Ющук І. П. Вступ до мовознавства: Навч. посіб. — К.: Рута, 2000. —
128 с.

4. Грибіниченко Т., Глушко Н. Квітни у віках, наша мово велична // Укра­
їнське Слово. Ч. 30, 30 липня 1998.

1.6. Мовна політика сучасних держав

Політика сучасних держав у галузі мови, пише І. Ющук, спрямована на утвердження й розвиток насамперед державної мови як запоруки загальнона­ціональної єдності й поступального розвитку всього суспільства. Це спостері­гається на прикладі найбільш розвинених держав, зокрема США, Франції, Японії.

Так, хоча за Конвенцією США англійська мова не має статусу держав­ної чи офіційної, проте знання її є тут обов'язковим для зайняття будь-якої державної посади. Коли 1998 р. в сенаті США на вимогу представників іспа­номовної частини населення розглядалося мовне питання, то було заявлено, що культурно-мовна різноманітність країни не повинна ставати причиною подрібнення населення на відірвані одна від одної етнічні частини і часточки, "англійська є обов'язковою, яка збирає країну докупи". Ніхто не ставить за мету наступати на мовно-культурні особливості, але інтереси всього суспіль-

-ГСА5СШ і.

ства є вищими за інтереси його частин: "Наше майбутнє як нації залежить від утвердження в спільній мові. Єдина офіційна англійська мова допоможе нам спільно йти вперед".

Державні чиновники Франції вбачають своїм завданням протистояти глобальному наступові англійської мови. Боротьба за чистоту французької мови виявляється не лише у списках небажаних іншомовних слів, а й у захис­ті інформаційно-мовного середовища на функціональному рівні. 1972 року у Франції було заборонено французько-англійський суржик у всіх сферах уря­дової діяльності. 1975 року було прийнято закон, що вимагав уживання фран­цузької мови в будь-якому діловому спілкуванні, де пропонуються товари чи послуги для населення. Ті, хто не виконував його, притягалися до судової відповідальності. У законі про вживання французької мови, прийнятому На­ціональними зборами й Сенатом Франції 04.08.1994 р., не тільки проголошу­ється, що "французька мова як державна, згідно з Конституцією, є важливою складовою частиною самобутності і національного надбання Франції"", а й встановлюються суворі санкції за ігнорування її на території держави.

Але, як зазначається в одному з досліджень, "мабуть, у жодній із роз­винених капіталістичних країн уряд не приділяє мовним питанням такої ве­ликої уваги, як у Японії"". Тут для забезпечення всебічного розвитку та функ­ціонування японської мови створено ряд державних установ, найважливіші з яких - Державний інститут японської мови (підпорядкований міністерству освіти) й Інститут культури радіо- і телепередач (належить державній радіо- і телекомпанії). Вони наділені законодавчими правами щодо визначення мовних норм у межах своєї сфери, постійно стежать за появою нових слів і видають реєстри (перелік) їх. Складено списки "мовного існування" типового службов­ця, типової домогосподарки тощо. Питання мовної практики посідають поміт­не місце в японських засобах масової інформації, створено телевізійні серіали на лінгвістичні теми. Великими тиражами виходять журнали "Мовне існуван­ня", "Мова". Проводяться фундаментальні наукові дослідження з машинної лі­нгвістики - автоматичної обробки інформації, введення інформації в ЕОМ, машинного перекладу, упорядковуються термінологічні системи тощо.

Дбайливе ставлення до державної мови спостерігається і в інших краї­нах, різних і за рівнем розвитку, і за складом населення. Так, у Конституції багатонаціональної Росії записано: "Державною мовою Російської Федерації на всій її території є російська мова". І це положення неухильно виконується. У Конституції Іспанії, де теж є кілька корінних націй, зазначено: "Кожний громадянин зобов'язаний знати іспанську мову і користуватися нею". Євреї відродження втраченої майже 2 000 років тому власної держави тісно пов'язали з відродженням своєї давньої мови - івриту.

У статті 53 Конституції України, де йдеться про освіту, на виконання Гаазьких рекомендацій зазначено: "Громадянам, які належать до національ­них меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства".

Українська мова фахового спрямування

4. Доведіть, що інтелігентність і фаховість виявляються в досконалому
володінні літературною мовою.

5. Як ставитеся до пропозиції обов'язкового складання чиновниками іс­
питів зі знання державної мови?

6. Назвіть найістотніші ознаки української літературної мови.

7. Пригадайте оцінки української мови визначними діячами світу.

8. Поясніть вислів: "Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина".

9. Як ви ставитеся до запровадження обов'язкового вивчення в Україні
двох іноземних мов, як у Франції? Доведіть або спростуйте слушність слів
Антуана де Сент-Екзюпері: "Найбільша розкіш для людини - уміння спілку­
ватися". Які національні мови поряд з державною в Україні повинні, на вашу
думку, вивчатися?

Тема 2. ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2.1.Мова і культура мовлення у професійній діяльності. Комунікативні ознаки культури мови

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієн­тованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зра­зковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

1) правильність, тобто відповідати літературним нормам, що існують у
мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним,
синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

2) змістовність, яка передбачає глибоке осмислення теми й головні ду­
мки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї
теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

3) послідовність, логічність та лаконічність думок;

4) багатство, що передбачає використання різноманітних засобів вира­
ження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повто­
рення слів, однотипних конструкцій речень;

5) точність, яка великою мірою залежить від глибини знань та еру­
диції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи
власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлю­
ваному змісту;

6) виразність, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця
свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

7) доречність та доцільність, яка залежить насамперед від того, наскі­
льки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан,
настрій адресата.

РоздІЛ І. Іема /. испиои м

Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздра­тування у співбесідника, і вказати у тактовній формі на помилки співрозмов­ників.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володін­ня літературною мовою, її нормами у процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значен­ня має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість - основні складові етикету.

2.2. Мовна норма та "її соціальне значення

Норма (літературна норма) - прийняте в суспільній практиці людей правило вимови, вживання слова, граматичної форми, побудови словосполу­чення, речення (фрази) тощо.

Літературні норми:

1) орфоепічні - норми вимови звуків і звукосполучень (широкий, чис­
тий, шестеро - шиплячі - тверді);

2) лексичні - слововживання (читальний зал і зала, товариш капітан

- звертання до жінки);

3) графічні - запис звуків на письмі (грати на скрипці, ґрати на вікні,
Мелашка - Мелащин - ш+ч);

4) орфографічні - написання слів та їх частин (місто Чернігів - чер}іі-
гівці, чернігівські вулиці, Чернігівська область);

5) граматичні - вживання граматичних форм слів, побудова словоспо­
лучень і речень (прийшов до нього — прийшов до його (неправиль­
но), звернув увагу на неї- звернув увагу на ню (неправильно);

6) пунктуаційні - постановка розділових знаків (розділові знаки в кін­
ці певних речень; тире між підметом і присудком на місці пропуще­
них це, є; кома перед сполучниками а, але, зате, проте; двокрапка
після узагальнювальних слів та ін.);

7) стилістичні - вибір мовних засобів відповідно до умов спілкування
(Марійко, Іваночку - розмовний, художній стилі; пане Іване, това­
ришу капітане - офіційно-діловий стиль; з вечора до ранку І цілу ніч

- різні стилі).

Літературні норми характеризуються системністю, історичною й соціа­льною обумовленістю, стабільністю. Проте стабільність як ознака не супере­чить властивості літературної норми змінюватися з часом.

Найстабільнішими є граматичні норми, оскільки вони спираються на усталені зразки і моделі парадигм (система форм одного слова), словосполу­чень, речень. Наприклад: чотири студенти, п'ять студентів - п'ятьма я ятьома). Орфографічні норми час від часу зазнають змін відповідно до по­треб суспільства в кодифікації (форма систематизації) написань з огляду на Шшгі підходи. Наприклад: нещодавно - Комуністична партія - нині - з малої літери; недавно - бог - нині - Бог; недавно - піаніссімо - нині - піанісимо;

Українська мова фахового спрямування

Братіслава, Чілі, Сірія, Кріт - нині - Братислава, Чилі, Сирія, Крит - пра­вило "дев'ятки").

Дотримання вищезазначених літературних норм обов'язкове для всіх користувачів певною мовою.

2.3. Словники у професійній діяльності. Типи словників

Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумніш садівник, Достиглий овоч у Грінченка йДаля. Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад.

(М. Рильський)

Лексикографія (від лат. Іехікоз - словник, §гарЬо - пишу) - 1) розділ мовознавства, що займається теоретичними принципами укладання словни­ків; 2) збирання слів певної мови, упорядкування їх і опис різного роду слов­никового матеріалу; 3) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.

Словник - упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список заготовлених слів, лексикографічно опрацьованих.

Розрізняють два типи словників - енциклопедичні й лінгвістичні (мово­знавчі). Енциклопедичні словники (енциклопедії) подають у найширшому ро­зумінні відомості про позначувані словами предмети і явища дійсності - нау­кові поняття, біографічні довідки про відомих осіб (видатних політичних дія­чів, провідних учених, діячів культури та ін.), відомості про населені пункти, держави, різні події тощо. Це науково-довідкові видання, що подають систе­матичні зведення, найістотніші відомості з усіх галузей знань або сукупності зведень з однієї галузі знань. Енциклопедичні словники є загальні (універса­льні) і спеціальні (галузеві).

До найбільших за обсягом належить Українська радянська енциклопе­дія (УРЕ) у 17-ти томах (К.: Головна редакція Української радянської енцик­лопедії, 1968 р.) за загальною редакцією М. П. Бажана. Видання містить вла­сне українознавчу енциклопедичну інформацію.

Перша українська енциклопедія у 3-х томах була видана протягом 1930 - 1935 рр. у Львові під керівництвом професора І. Раковського (Л.: Наукове товариство ім. Т. Шевченка).

Фундаментальною працею з україністики є "Енциклопедія українознав­ства", створена під егідою Наукового товариства ім. Шевченка у Європі (центр - Сарсель під Парижем). Головний редактор - Володимир Кубійович (останній том завершував Аркадій Жуковський). Праця складається з 3-х то­мів загальної частини (1949-1952 рр.), яку умовно називають Енциклопедія

українознавства - І (ЕУ-І), та 10-ти томів словникової частини (1955-1984 рр.) - ЕУ-ІІ, яка містить понад 20 000 статей. Існує англомовна скороче­на версія (1980-1990 рр.), яка з 1991 р. перевидана в Україні.

Спеціальні (галузеві) енциклопедії: медична, педагогічна, сільськогос­подарська, народного господарства, кібернетики (вперше у світі видано в Україні - автор В. М. Глушков).

, ^! Довідкова література________________________________

* СВІТ ЕНЦИКЛОПЕДІЙ

1. Енциклопедія комп'ютерів (статті з історії персональних
комп'ютерів, їх будови, програмного забезпечення, комп'ютерних мереж).

2. Енциклопедія комп'ютерної графіки (ілюстровані статті з комп'ютер­
ної графіки, мультимедіа та САПР. Посилання на ресурси Інтернет за тематикою
статей. Словник термінів та абревіатур. Галерея зображень, система пошуку).

3. Енциклопедія будівництва та ремонту (все про будівництво будинків,
ремонт квартири, дизайн, матеріали, обладнання, інструменти, технології,
поради).

4. Домашня енциклопедія (поради та рекомендації для всієї сім'ї: виро­
щування квітів, лікування хвороб, ремонт, поради автомобілістам. Поради
юриста, тости та привітання, довідник).

5. Військова енциклопедія (інформація про різні види зброї, будова
зброї, авіація, енциклопедія виживання, військова історія, законодавство).

6. Енциклопедія зброї (різноманітні види зброї (вогнепальна, ядерна, хі­
мічна, біологічна), танки, авіація. Законодавство, рейтинг військових ресур­
сів, форум).

7. Енциклопедія авіації (понад 4,5 тис. статей, які описують біля 6 тис.
літальних апаратів та півтори тисячі найменувань авіаційного озброєння з 60
країн світу. Фотографії, креслення, книги).

8. Повна енциклопедія світової авіації (літаки та вертольоти XX століт­
тя. Понад 2 000 статей з описом, характеристиками, фотографіями).

9. Енциклопедія кораблів (велика енциклопедія кораблів: від Древнього
Єгипту до наших днів. Технічні характеристики та фотографії).

10. Енциклопедія космосу та всесвіту (різноманітна інформація про зірки,
планети, далекі галактики та інші об'єкти Всесвіту).

11. Популярна медична енциклопедія (рекомендації з профілактики
захворювань, методи лікування. Поради з надання першої допомоги та догля­
ду за хворим).

12. Велика медична енциклопедія (медична бібліотека, статті, консульта­
ції лікарів, медичне обладнання).

13. Енциклопедія ліків (алфавітний перелік ліків, фармакологічний пока­
жчик, пошук в описах ліків. Публікації).

14. Енциклопедія здоров'я (різноманітні статті про вітаміни, мінерали,
лікарські рослини. Все про харчування, чоловіче та жіноче здоров'я).

Українська мова фахового спрямування