Література. 2. Ющук І. П. Вступ до мовознавства

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова:
Навч. посібник. — К.: Либідь, 1998. — С. 5 — 9.

2. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. — К.: Рута, 2000. — С. 10 — 11.

1.5. Функції та престиж мови

Мова - унікальне явище в житті людини і суспільства. Без мови не іс­нує жодне суспільство. Учені вважають, що людина виникла понад 2 млн. ро­ків тому, а звукова мова - понад 1 млн. років.

Мовознавці виділяють такі основні функції мови: комунікативна, іден­тифікаційна, номінативна і мислетворча, пізнавальна, естетична, експресивна, золюнтативна, культуроносна, міфологічна та ін.

Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері вважав, що най­більша у світі розкіш - "розкіш людського спілкування". І це, звичайно, так.

Про це сказав Тарас Шевченко:

Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує... Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди!..

Найважливіша функція мови - комунікативна, засіб інформаційного зв'язку між членами суспільства. Функція спілкування - універсальний, уні­кальний, матеріально найдешевший засіб зв'язку. Народ, що втратив свою мову, не спілкується нею, асимілюється з іншим народом, мовою якого по­слуговується, - перестає бути нацією. Його мова стала мертвою.

Ідентифікаційна (інтегруюча) функція - засіб вияву належності мовців до певної тотожної спільноти. Інтегруюча (об'єднуюча) функція виражається в тому, що всі українці світу належать до народу, ім'я якому - український. Не обов'язкова етнічна належність до того чи іншого народу, до тієї чи іншої нації. Наприклад, Юрій Гусейнов, наш сучасник, письменник, лауреат Шев­ченківської премії - напівукраїнець - напівазербайджанець - послуговується в побуті і мистецтві слова українською мовою і, на жаль, не знає азербай­джанської, його батько, політичний в'язень і вигнанець, знав кілька українсь­ких слів. Іван Кавалерідзе - україно-грузин - поет, драматург, кінорежисер, скульптор. Українська мова, як і для його родини, - рідна. Рауль Чілачава, наш сучасник, грузин за національністю, поет, послуговується українською мовою, як рідною. Співаки Тамара Гвердцітелі, Ніколай Басков, Софія Рота-ру, Йосип Кобзон, Надія Кадишева на естраді послуговуються й українською мовою, пропагуючи її у світі й вказуючи на своє "коріння". А для Агатангела Кримського (кримський татарин) та Юрія Клена (Освальда Бургардта, німця з Поділля) українська мова стала основою наукової й мистецької діяльності кожного.

Ідентифікаційна - значить інтегруюча, акумулятивна, тобто об'єднуюча. Так, істотною рисою для племені і є мова. Пригадаймо українця-мандрівника Миколу Миклуху-Маклая, який з провідниками-драгоманами (перекладачами) мандрував островами Нової Зеландії і залишив записи про те, що майже кожне поселення має свою мову і свято береже її.

Українська мова фахового спрямування

Цікавий факт наводить І. П. Ющук щодо ставлення індіанських племен Америки до своєї мови: "Наші матері витрачають щодня по дві години, на­вчаючи дітей правильно говорити мовою племені. Дорослий індіанець, який не володіє своєю мовою з абсолютною правильністю, фактично стає безправ­ним: йому не дозволяють говорити при людях, щоб його мовні хиби не пере­давалися слухачам, особливо дітям. Через те наші матері витрачають величе­зну кількість часу, домагаючись ідеальної точності у відтворенні нашої дуже складної граматики".

Номінативна - це функція називання, поряд з нею - мислетворча. Мова -це засіб творення думки. Слова - це назви предметів, процесів, почуттів, приро­дних явищ, реального й ірреального (вигаданого). Я. Радевич-Винницький наво­дить слова І. Мардова: "Отримати ім'я - значить укоренитись у ментальності, на ментальному рівні слова і тим самим знайти несмертність".

Пізнавальна (гносеологічна, когнітивна), акумулятивна функція - засіб пізнання й вивчення світу. За висловлюванням М. Ломоносова, "мова - воро­та до всіх наук". Так, світ засобом мови є пізнаваним у просторі й часі. Так, українське слово допомагає нам здобути знання, пізнати часи козаччини і лі­тописів Грабянки, Величка, Самовидця, знати про життя багатьох народів у минулому й сучасному. З "Літопису Руського" (XIII ст.) читач ознайомиться зі способом життя, спілкування, праці племен Київської Русі, із вчинками її князів, вбере у пам'ять суспільно-історичний досвід давноминулих часів і зробить висновки про позитивну, вирішальну роль єдності, взаєморозуміння керманичів народу, патріотичних почуттів у житті держави.

Слово і нині є і завжди буде важливим засобом пізнання світу. Напри­клад, журнал "Міжнародний туризм" розкриває читачеві красу природи всіх країн земної кулі, допомагає ознайомитися з національними особливостями багатьох народів, збагачує знаннями про сучасний світ.

Естетична функція. Мова - першоелемент культури, знаряддя і мате­ріал для створення культурних цінностей: народної пісні, казки, прислів'я і приказки, літератури різних народів і жанрів, театру. Мова - становий хребет культури, її храм, засіб спілкування творця мистецтва із читачем, слухачем, глядачем. Л. Віттенштейн сказав: "Межі моєї мови означають межі мого світу". Порівняйте мистецтво класиків літератури і модернізм та постмодер­нізм і зробіть правильні висновки (за Л. Віттенштейном).

Експресивна функція передає внутрішній стан, внутрішній світ індиві­да. Сократ сказав: "Заговори - і я тебе побачу". Досконале володіння мовою дає можливість розкрити своє духовне єство, а співрозмовникові, читачеві, глядачеві - збагнути почуте, прочитане.

Волюнтативна (фатична), імпресивна функція - це вираження волі співрозмовника: це вітання, прохання, порада, спонукання до дії.

Культуроносна (культурологічна) функція. Мова - носій культури на-роду-творця, засіб зв'язку між народами для пізнання їхньої культури. Опер­на співачка Соломія Крушельницька виконувала пісні українського народу, послуговувалася рідною українською мовою, а також італійською та іншими мовами народів світу. Перед царем Мія (так любовно її називали) співала українських народних пісень у відповідь заспівати своєю мовою. Максим

Рильський назвав перекладачів "поштовими кіньми просвіти". Це так, адже переклади творів української літератури на мови інших народів - засіб озна­йомлення їх з культурними набутками нашого народу, а переклади з інших мов на українську - збагачення культури України досягненнями культур ін­ших народів.

Міфологічна (магічно-містична) функція пов'язана з вірою людей у слово як реальне дійство. У словесному світі реальне й уявне не мають чітких меж. Подумайте: слово може все: і на слона посадить, і голову знесе. У цьому прислів'ї віра людини у всесилля слова. Слово може подіяти на людину чи предмет, підкорити його волі людини, відвернути від хвороби або накликати нещастя, принести перемогу над чимось. Так, поляки і нині йдуть до ікони Діви Марії із проханнями, поданими в записках. У сучасному Єгипті, зазна­чає Я. Радевич-Винницький, є звичай писати листи до святих і класти їх за огорожу могил.

Функції мови проявляються у взаємодії. Одиниці мови беруть участь у виконанні їх. Комунікативну функцію, наприклад, найчастіше виконує ре­чення, номінативну - слово, лексичні словосполучення, фразеологізми.

Престиж мови (слово "престиж" французького походження, означає авторитет, повага) - це її авторитет у міжнаціональному та міжнародному спілкуванні, і він залежить від багатьох чинників, домінуючим серед яких є інформативність мови. Так, високий престиж сучасної англійської мови по­яснюється, зокрема, тим, що із кожної тисячі наукових статей або книг 760 виходять англійською, - наводить факти Я. Радевич-Винницький.

Престиж мови не перебуває у прямій залежності від кількості людей, які нею послуговуються. Наприклад, китайською мовою розмовляє один мі­льярд триста мільйонів землян, але вона не входить до числа найпрестижні-ших. А от у музиці вже кілька століть найвищий престиж у світі має італійсь­ка мова.

Королю Іспанії Карлу V, який володів багатьма європейськими мовами, належать такі слова: "Іспанською мовою розмовляють з богами, італійською - з товаришами, французькою - з дамами, а німецькою - з ворогами".

Престиж мов часто пов'язаний з їх сакральним (священним, який сто­сується релігійного культу й ритуалу) використанням: наприклад, санскрит в Індії, латинська й церковнослов'янська - в середньовічній і сучасній Європі, арабська - у країнах мусульманського світу.

Відомо, пише І. П. Ющук, з якою наполегливістю, ретельністю вивчали свою мову й передавали її нащадкам давні індійці, греки, римляни. Дуже ве­ликого значення вивченню рідної (державної) мови та інших мов надають і тепер громадськість та уряди як високорозвинених, так і малорозвинених країн, дбаючи про інтелектуальне зростання свого суспільства. Так, Японія, Індонезія, Індія, Франція, Сполучені Штати Америки, Польща та інші країни мовне питання ставлять частиною державної політики.

Відлучення мови від функцій, що надають їй престижу, наприклад, від ролі державної мови, знижує її авторитет і зменшує опір проникненню в неї чужомовних елементів. Так, для феодального суспільства існувала двомов-

Українська мова фахового спрямування

ність по вертикалі: феодальна верхівка користується однією мовою, яка вва­жається шляхетною, а простолюддя - іншою, простою. Так, феодальна верхі­вка у Київській Русі X ст. на чолі з великим князем, щоб відрізнятися від про­столюддя, переходить на церковнослов'янську (староболгарську) мову, при­несену з богослужебними книгами після 988 року - прийняття християнства. Як записано в літописі, Володимир Великий змушував дітей знатних людей ("нарочитих мужів") вивчати її. Саме цю мову, до певної міри змішану з ки­ївською говіркою, і несли в XI - XIII ст. на північний схід між підкорені угро-фінські племена київські тіуни (управителі) й дружинники, що й поклало по­чаток російській мові з сильною домішкою в ній старослов'янізмів. В Україні ж церковнослов'янська мова в її українському варіанті аж до І. П. Котлярев­ського виконувала роль літературної мови. А простий народ тим часом і далі спілкувався й творив простою мовою, успадкованою від своїх предків.

Коли 1066 року Британські острови завоювали нормани, мовою нової феодальної знаті на тривалий час стає мова завойовників - французька, точ­ніше один з її північних діалектів, а мовою корінного населення й далі ли­шається давньоанглійська мова.

В Ірландії кріпаками були ірландці, які зберігали свою давню кельтську мову, над ними ж панували англійці, і це зумовило панівне становище анг­лійської мови.

У Латвії й Естонії після захоплення їх у ХНІ ст. німецькими хрестонос­цями мовою феодальної верхівки стає німецька мова.

У Росії, як відомо, феодальна верхівка користувалася німецькою мовою (царі ж мали німецьке походження), а згодом - французькою, аби тільки не мужицькою - російською.

В Україні панськими мовами, точніше мовами панів, були польська та російська.

В Індонезії чужоземна феодальна знать тривалий час розмовляла сан­скритом - мовою релігійних учт Індії.

У багатьох країнах Західної Африки внаслідок їхньої ісламізації місцева верхівка, відриваючись від народної культури, переходила на арабську мову.

Франція, якщо не брати до уваги її завоювання в І ст. до н. є. римляна­ми, а наприкінці V ст. західногерманськими племенами - франками, в на­ступні часи не зазнала іноземного панування. Але й тут тривалий час серед французької феодальної знаті панувала латинська мова, яка в часи середньо­віччя була мовою освіти в Європі. У XVI ст. закінчилося об'єднання Франції й утвердилася монархія, тоді король Франциск І 1539 року видав розпоря­дження, яким зобов'язував у всіх королівських урядових установах вживати центральний діалект французької мови Іль-де-Франс. Проте ще й на початку XIX ст., як твердить І. П. Ющук, більше половини населення Франції не во­лоділа взагалі французькою мовою, не кажучи про її літературний варіант.

Престижними можуть бути навіть мертві мови, наприклад, латинська мова для медицини та біологічних наук.

Престиж мови - величина змінна, - твердить Я. Радевич-Винницький. Так, в історії відомо чимало випадків піднесення й падіння мов. Це залежить

і І. І елш і. /це/луял./е«и ліиои — ліиаи пуицл^^шпіуси \~і ш<л^ои

не від самої мови, а від суспільства - носія мови, його місця та ролі в загаль­нолюдському прогресі.

Є два способи забезпечити статус престижності для своєї мови: через всебічний розвиток суспільства на шляху прогресу або шляхом утиску інших мов політичними, військовими, економічними засобами.

Наводимо уривок із записів українського політв'язня М. Масютка з концтабору (1967 р.).

"Коли б якомусь подорожньому поза всі категоричні заборони вдалося побувати в таборах для політв'язнів Мордовії (яких тут аж 6!), то був би над­звичайно вражений: тут, за тисячі кілометрів від України, на кожному кроці він почув би виразну українську мову на всіх діалектах сучасної України. У подорожнього мимоволі виникли б питання: що діється в Україні? Завору­шення? Повстання? Чим пояснити такий високий процент серед політв'язнів українців, який досягає 60 - 70%? А коли подорожній скоро після цього по­бував би ще й в Україні, то відразу переконався б, що ніякого заворушення, ніякого повстання немає. Але тоді б у нього виникло нове питання: чому у містах України так рідко чути українську мову і чому так густо чути її у та­борах для політв'язнів?"

Напевне, за інерцією, за "великодержавними" імперськими традиціями значна частина чиновників (і не тільки) користується державною українсь­кою мовою рідко, лиш інколи... "для виконання службових обов'язків", по­слуговуючись щоденно "мовою міжнаціонального спілкування" і забуваючи при цьому, що саме на них покладена висока місія обстоювати права держав­ної мови, розвивати, вдосконалювати її, оберігати від спотворення, від наруги "критиків" і власних яничар-безбатченків, які легко "позбулися" її, не дбають про престиж рідної, материнської мови. Ця традиція привноситься у сім'ї, найперше в міські, і забуваються слова мудрого Тараса Шевченка, який казав про деяке українське панство: "Раби, подножки, грязь Москви, варшавське сміття - ваші пани, ясновельможнії гетьмани..."

Мов з абсолютними перевагами не існує, і не гріх хвалити свою рідну мову, визнану в 30-ті роки XX ст. в Парижі однією з чотирьох (французька, італійська, перська, українська) з наймелодійніших мов світу, - гріх зневажа­ти інші мови.

Престиж мови приносить моральне задоволення її корінним носіям та неабияку матеріальну вигоду. Так, експорт англійської мови приносить Ве­ликій Британії шість мільярдів чистого доходу.

Користуючись книгою "Зарубіжні українці. Довідник", видання 1991 року, та непоодинокими повідомленнями у періодиці, радіємо з приводу того, що українська мова має високий престиж у всіх країнах, де тільки прожива­ють українці. Так, у США в 28-ми університетах і коледжах вивчають украї­ністику (українську мову, літературу, історію, культуру, народознавство), а в семи університетах можна отримати диплом фахівця з української мови. З 1950 року відкрито відділення Української Вільної Академії Наук (такі відді­лення існують у Німеччині, Великій Британії, Австралії, Канаді).

У 15-ти канадських університетах організовано українські студентські клуби.

лшви ({лілового спрямування

У Римі існує Український католицький університет, що має філіали в Буенос-Айресі, Чикаго, Філадельфії, Вашингтоні, Монреалі, Лондоні.

У Тілбурзькому університеті (Нідерланди) українська мова вивчається на кафедрі українознавства.

Кафедра української мови та літератури діє при Слов'янському універ­ситеті в Бухаресті, а в Мюнхені працює Український вільний університет, є Український технічно-господарський інститут.

На професійному рівні викладається українська мова у Сорбоннському університеті (Париж), при ньому діє Інститут східних мов і цивілізацій.

У Словаччині є українська торговельна школа у Пряшеві та вчительсь­ка семінарія.

Кафедри української мови є в Братиславському, Кошицькому, Празь­кому (Кардовому) університетах, відділ україністики має Загребський універ­ситет.

У Сіднейському університеті працює кафедра українознавства, а в Ме-льбурнському університеті імені Монаша (Австралія) вивчають курс україн­ської мови та літератури.

Таким чином, престиж української мови поза Україною підтримується українською діаспорою і є достатньо високий, тому й нам, українцям в Укра­їні, слід більше дбати про належну соціальну престижність державної мови.