Напіввільні люди

До напівзалежного населення належали:

- смерди – основна група сільського населення, що мала свій будинок, вела власне господарство, мала в користуванні ділянку землі. Вони сплачували податки, але не були особисто прикріплені до землі. Їхня дієздатність була обмеженою, і це не дає права називати смердів вільними людьми. Вони мали право бути власниками особистого майна, обробляли землю власною працею. Проте майнові права смерда були обмежені. Коли смерд вмирав і в нього не залишалося серед спадкоєм­ців синів, його майно переходило до феодала.

Смерди оселялися в сільських територіальних общинах (вервь) або входили в систему доменів. Їх господарство носило індивідуальний характер, але в межах територіальних общин існувала колективна власність, яка періодично перерозподілялася між окремими родинами. Якщо смерд входив до системи княжого домену, то землю він одержував від князя, за що мусив працювати на нього й сплачувати податки. Смерди мали право підійматися по соціальних сходинках;

- рядовичі – особи, що перебували у тимчасовій економічній чи особистій залежності внаслідок укладеного договору – „ряду”;

- закупи – одна з категорій рядовичів, які на умовах особистої застави брали в борг „купу”, тобто позику грошима. Закуп працював лише на полі господаря і не мав права його покинути доти, поки не повертав боргу. Якщо він цього не робив, то перетворювався на раба (холопа).

По-суті, закупи – це смерди, які з різних причин тимчасово втрачали свою особисту волю, але могли знову її здобути. Частіше смерд ставав закупом за борги, які він відпрацьовував на користь кредитора. Позика (купа) надавалася під відсотки. Після відпрацювання «купи» закуп залишався ще залежним (наймитом), бо повинен був відпрацювати ще й відсотки. За провину закуп переходив у стан холопів. Закуп залишав за собою право звертатися до суду, свідчити в суді;

- вдачі. Цей термін виявлено в одному із списків „Руської правди”. До них належали особи, які брали на борг хліб або зерно під відсотки. Їм надавалась можливість погасити борг або відпрацювати його впродовж року.

Окрема група осіб перебувала під опікою церкви. До неї належали:

- задушні люди – холопи, яких господар за заповітом відпустив на волю;

- прощені – колись вільні люди, що стали холопами, а потім господарем були прощені;

- ізгої – вихідці з різних соціальних груп, які з одного стану вийшли і не потрапили до іншого. До ізгоїв відносились осиротілі княжата, неграмотні поповичі, звільнені раби, вигнані з общини за злочини, збанкрутілі купці та ін. Вони були обмежено дієздатними, зокрема за правопорушення вони відповідали особисто в суді.

Слід вказати про особливе становище в Київській Русі було в тих людей, які знаходилися під опікою церкви. Церква засновувала школи, лікарні, богадільні, будинки для прочан, матеріально і морально підтримуючи цілу масу людей, які потребували допомоги. Разом із духовенством ці люди складали окрему групу населення – так званих «церковних людей».

Серед людей, опікуваних церквою, були так звані «ізгої» – люди, позбавлені попереднього стану, якщо вони не вступили в інший. Ізгоєм міг бути кожен: смерд, купець і навіть князь, бо кожен з них під примусом тяжких обставин міг опинитися за бортом життя.

У князівських та боярських господарствах мешкали і працювали вотчині ремісники.