Місцеві органи влади

Віче

Верховним народним органом, який вирішував з давніх-давен долю народу і зберігся з часів родоплемінного ладу, було віче. У Давньоруській державі вони продовжували своє існування.

Віче (народні збори) було органом місцевого самоврядування, що збиралося з метою вирішення найважливіших питань внутрішнього життя. Всі важливі питання, що торкалися, зокрема, землі, здавна вирішувалися на вічах. Правом на участь у вічі користувались однаковою мірою всі вільні громадяни даної землі. Обмеження прав щодо участі у вічах стосувалося лише тих, які персонально залежали від іншої особи: через це холопи, раби, закупи, а також жінки і неповнолітні у вічах участі не брали. Князь також брав участь у вічах, але вирішальна роль в них належала міській феодальній верхівці – боярам і “старцам градским”.

Таким чином, віче було владою загальноземською, загальнонародною. Для законності вічевої постанови, ухваленої на зібранні, необхідна була кваліфікована більшість голосів. Віче встановлювало рішення по управлінню, договори з князями та іншими землями, оголошувало війни, укладало мир, закликало князів, вибирало владик, робило розпорядження про збір війська і про захист країни, віддавало на власність або в «кормління» землі, визначало торговельні права і якість монети, іноді ставило громадою церкви та монастирі, встановлювало правила й закони – було, отже, законодавчою владою, а разом з тим – судовою, особливо в справах, що стосувалися громадянських прав.

Скликатись віче могло з ініціативи князя, правлячої верхівки чи народу.

Віче могло укладати з князем договори („ряди”), основною вимогою якого було – «не ображати народу».

У Києві та інших містах віче відігравало значну роль у період переходу від ранніх стадій формування держави до її піднесення (ІХ–ХІ ст.). у подальшому віче збиралось у разі загрози воєнного вторгнення або коли точилася боротьба між окремими панівними угруповуваннями. Отже, віче, як орган державної влади втрачало своє значення і до ХІІ–ХІV ст. зовсім зникло.

Віче мали певне значення у політичному житті Київської Русі. Так, рішення про вбивство князя Ігоря, який зловживав збиранням данини, древляни прийняли на вічі. У 970 р. новгородське віче запросило до Новгорода князя Володимира Святославовича. Коли у 997 р. Бєлгород оточили печеніги, міське населення скликало віче. Важливою функцією віча було комплектування народних ополчень і вибір його ватажків. Віче скликалося під час облоги міста, перед початком воєнних походів, на знак протесту проти політики князя. Виконавчим органом віча була Рада. У зв’язку з тим, що віче збиралося рідко, Рада не тільки представляла його, але фактично заміняла, правила в ній міська знать. З розвитком феодалізму та зміцнення влади князів і державного апарату діяльність віча практично відмирає.

Вервь (мир)

«Руська Правда» згадує стару адміністративну одиницю – вервь, територіальну общину, що об’єднувала людей територіальними зв’язками. Вона була найменшою адміністрацією держави, виступаючи органом місцевого селянського самоврядування. В основу взаємовідносин членів верві покладалася кругова відповідальність усіх членів за кожного, а цілої громади – за всіх. Ціла громада, все її населення керувалося в суспільних відносинах стародавніми правовими звичаями. Вервь мала також свою судову організацію, відому під назвою копного суду. За допомогою цих важелів підтримувався на території верві лад і порядок.

Очолював верв вервний староста. Верві об’єднувались в повіти, волості та погости на чолі з тіуном, уділи та землі з князями з династії Рюрика.

Вервь здійснювала колективну власність на неподільні землі, реалізацією норм звичаєвого права, організацією захисту своїх членів та їхньої власності у конфліктах з державним апаратом, феодалами і сусідніми общинами. Члени верві, пов’язані між собою системою кругової поруки, несли перед князівською адміністрацією фінансові, поліцейські та інші зобов’язання. Територія верві була досить великою. Вона охоплювала кілька населених пунктів, які знаходилися недалеко один від одного.