З’язок риторики з іншими науками

обережності.

Риторика — це наука текстотворча, в центрі її закони мислення і

мовлення, механізми продукування усного й писемного тексту.

Багато чого з того, що входило в предмет риторики часів її розквіту,

відійшло до предметів інших наук. Тому риторику називають систематичною

наукою, оскільки вона все систематизувала, або синтетичною, бо поєднувала в собі те, що пізніше розвинулося в інших науках.

Стародавні люди вбачали у слові магічну силу, якій підкоряється все, що

є у світі. Майстри слова, в першу чергу практичні оратори, які досконало

володіли секретами красномовства, завжди шанувалися, мали вплив у

суспільстві, досягаючи своєї мети, вигравали справу.

Нині виникла гостра потреба в людях особистісного типу, які вміють

самостійно мислити, переконувати живим словом, спонукати до дій.

Ораторські вміння й навички необхідні в численних випадках життя.

Юрист, який покликаний здійснювати законність і не вміє вербально,

тобто словом, довести правоту своєї позиції, опиняється за межами цієї

професії. В його руках — доля людини, яка може бути помилково звинувачена.

І невміле Володіння словом означає в даній ситуації безвідповідальність і

непрофесіоналізм.

Політик-оратор, що не в змозі запалити словом маси, приречений на

невдачу. А відповідальність його значно більша, ніж відповідальність юриста:

від політика залежить доля суспільства, принаймні значної групи людей.

У середній та вищій школі слухацька аудиторія чітко виокремлює тих,

кого «можна слухати». Тут не порятує навіть блискуче знання свого предмета із

суто наукового боку: треба вміти ще й зацікавити ним людину.

Бізнесмен, який покладається лише на силу грошей, ризикує розгубити

клієнтуру чи партнерів, які знайдуть собі менеджера чи продавця більш

приємного і ввічливого. Та й інші ситуації свідчать про силу слова. Часто-густо на базарі купують у того, хто вміє похвалити свій товар, створює навколо себе атмосферу доброзичливості, щирості та прихильності.

Усі великі релігії будуються на авторитеті слова, Святому Письмі, яке

відбило в собі риси генію засновників цієї релігії, сконденсувало духовні плоди

століть. І релігійний проповідник, який не в силі донести ці плоди до свідомості слухачів, не вміє надихати людей словом, автоматично губить авторитет

духовного лідера своєї громади.

Сім'я, в якій не знаходиться слів для порозуміння, дуже швидко перестає

бути сім'єю і перетворюється на гуртожиток, в якому випадково зібралися різні за духом та інтересами люди. А всякий гуртожиток є річ тимчасова.

Невміння грамотно висловитись, низька культура спілкування — пляма

на офіцерському мундирі.

Хіба не приємно просто бути почутим, виразити себе у слові, вплинути на

свідомість людей?

Отож, і в професійній діяльності людини, і в її повсякденному житті

варто користуватися силою слова.

4. Започаткували месопотамську цивілізацію шумери — народ нез'ясованого походження (подібно — вихідці з Кавказу). Саме шумерам належить винахід найдавнішої писемності: з вогкої глини, що буквально лежала під ногами, ліпили табличку, на якій креслили знаки, що згодом набули характеру клинопису.

Шумер високо підніс професію писця, який мислився носієм мудрості, людиною, цінною для суспільства.

Тут творилося судочинство й існувало судове красномовство: судових справ, пов'язаних з прагненням раба вирватися на волю, було дуже багато; після смерті рабовласника раби подавали позов, доводячи, що вони не можуть перебувати в рабстві у спадкоємців, а ті ретельно доводили протилежне, широко використовуючи сімейні архіви, що зберігалися в кожному домі з максимальною повнотою1.

На шумерських табличках можна прочитати про драматичні ситуації, коли люди судилися з приводу вбивства, розлучення, потреби утримувати старих батьків, володіння садом тощо.

Політичне красномовство Шумеру закарбувалося, насамперед, у царських історичних написах. Царі Шумеру полюбляли лишати їх по собі; найчастіше це було одне лаконічне речення: "Коли такий-то переміг такого-то, то оцю споруду він побудував" (написи царів місту Ура, Ла-гаша, Умми та ін.)

Шумери мали також царські списки та хроніки, зафіксувавши в них як легендарних, так і реальних властителів ("до потопу" та "після потопу").

У шумерів існувало розвинене релігійне красномовство. Особливе місце посідали в шумерській літературі релігійні міфи, гімни та плачі, в яких відбилися найдавніші уявлення про створення світу, про спілкування людей з

богами, про великий потоп, знайшла свій вираз також і психологія каяття і т. ін.