Соціальна група - важлива форма об'єднання людей в процесі діяльності та спілкування

Цілі, загальні норми, санкції, групові ритуали, відносини, спільна діяльність, речових середовище і так далі - ці феномени виступають в якості особливих компонентів соціальної групи, що визначають міру її стійкості.

Менш стійкі соціальні групи не є основними в житті людини, хоча він і може перебувати в них тривалий час.

Сім'я, шкільний клас, друзі і професійний колектив - найбільш значущі для особистості соціальні групи.

Вони в силу своєї стійкості впливають на характер соціального розвитку та соціальну адаптацію суб'єкта.

Основні ознаки соціальної групи:

1) наявність інтегральних психологічних характеристик, таких як громадська думка, психологічний клімат, групові норми, групові інтереси і так далі, які формуються з виникненням і розвитком групи;

2) існування основних параметрів групи як єдиного цілого: композиція і структура, групові процеси, групові норми та санкції.

Композиція являє собою сукупність характеристик членів групи, важливих з точки зору її аналізу як цілого. Структура групи розглядається з точки зору тих функцій, які виконують окремі члени групи, а також з точки зору міжособистісних відносин у ній.

До групових процесів відносяться динамічні, тобто мінливі показники групи як соціального процесу відносин;

3) здатність індивідів до узгоджених дій.

Ця ознака є ключовим, оскільки саме згода забезпечує необхідну спільність, єдність дій, спрямованих на досягнення мети;

4) дія групового тиску, який спонукає людину вести себе певним чином і відповідно до експектацій оточуючих.

Індивідуальним результатом такого тиску виступає конформність як якість людини в нормативному або ненормативному варіанті.

Психологи фіксують наявність змін у поглядах і поведінці окремих учасників, обумовлених їх приналежністю до групи.

Існування великої кількості різних соціальних груп зумовило розробку різних типологій груп.

Основними критеріями виділення типологій можуть виступати: кількість осіб в групі, громадський статус, рівень розвитку і т. д.

За суспільним статусом групи діляться на формальні і неформальні, по безпосередності взаємозв'язків - на реальні і номінальні, за значимістю - на референтні і групи членства.

Типології виділяються за кількістю людей і за рівнем розвитку.

За кількістю членів виділяють великі групи, малі групи і мікрогрупи.

Склад мікрогруп включає три або дві особи (відповідно, тріади і діади).

У соціальній психології вони зазвичай розглядаються через міжособистісні відносини неформальної структури.

Основними факторами сполучними даних груп є почуття дружби, любові, симпатії, спільна справа.

Великі групи вивчаються з точки зору масовидність явищ психіки і інтегральних психологічних феноменів, що виникають у натовпі, аудиторії, публіці.

Мала група - така група, учасники якої особисто знають один одного.

Усі значимі в житті людини групи - малі групи.

Провідними факторами, що об'єднують групу, виступають спільна діяльність і спільна мета.

Малу групу часто позначають як первинну, оскільки вона є найближчою середовищем формування особистості, що впливає на потреби, соціальну активність та психологічний стан людини.

Значимість малої групи визначається устремліннями індивіда.

Якщо він орієнтується на норми, цінності і думки членів групи, то вона відносить себе, як з еталоном, що визначає норми.

Група в даному випадку є джерелом соціальних установок і ціннісних орієнтацій суб'єкта.

Орієнтуючись на референтну групу, людина оцінює себе, свої вчинки, спосіб життя і ідеали.

Референтна група має дві основні соціальні функції: нормативну і порівняльну.

За рівнем розвитку виділяють групи неорганізовані або слабо організовані, з низьким індексом згуртованості (асоціації, дифузні групи) і групи високого рівня розвитку (колективи).

В асоціації відсутня об'єднуюча спільна діяльність, що вимагає відповідної організації, проте є певний рівень згуртованості, визначається спільним спілкуванням індивідів.

У дифузної групі відсутні і згуртованість, і організація, і спільна діяльність.

Важливим показником рівня розвитку групи виступає ціннісно-орієнтаційної єдності, яке визначається ступенем збігу позицій та оцінок її членів по відношенню до загальної діяльності і важливим цінностям групи.

Групи розглядають з точки зору ставлення до соціуму: позитивного - просоціальние, негативного - асоціальні.

Будь колектив є добре організованою просоціальной групою, оскільки орієнтований на користь суспільству.

Добре організована асоціальна група називається корпорацією.

Корпорація характеризується звичайно замкнутістю, жорсткою централізацією і авторитарним управлінням, протиставленням своїх вузьких інтересів громадським.

Проблема індивідуалізму і колективізму пов'язана з проблемою особистісної автономії людини в групі.

У процесі соціалізації і виховання у суб'єкта розвивається характерологическое якість конформності або нонконформізму.

Конформність - це залежність людини від групи, її вплив на прийняті ним рішення.

Така залежність має різні ступені вираженості - від повного підпорядкування індивіда групі до особистісної автономії.

Конформізм може виявлятися не тільки в рамках конкретної групи, але і в рамках суспільства, коли його тиск сягає настільки високого ступеня, що люди бояться проявити свою індивідуальність і змінюють свій образ думок відповідно до суспільних стандартів.

Слабкий вплив групового тиску визначається як нонконформізм.

Нонконформізм не має нічого спільного з негативізмом (конформізмом навпаки), оскільки негативізм проявляється у прагненні людини обов'язково надійти всупереч правилам, і в цьому сенсі він залежить від групових норм.

Нонконформіст має свій незалежний погляд на явища навколишнього світу і довіряє своїй думці.

При цьому він ставиться з повагою і до думок інших людей, але надходити буде у відповідності зі своїми уявленнями про дійсність.

Співіснування і взаємодія незалежних і вільних індивідів, нонконформістів, являє собою складне соціальне явище, яке зустрічається не так уже й рідко, оскільки чим вище рівень культури людини, тим більшою мірою він здатний бути нонконформістом.

Саме нонконформісти здатні реалізувати в своїх соціальних відносинах найбільш продуктивні стратегії взаємодії - співробітництво і компроміс, уникаючи непродуктивних стратегій пристосування та суперництва.

Щодо адекватне розуміння явищ навколишнього світу породжує правильні судження і висновки, які підтверджуються соціальним досвідом суб'єкта.

А. Маслоу пов'язував розвиток нонконформізму з такими якостями, як чесність і сміливість, оскільки бути готовим до незалежної від оточуючих позиції - це дуже нелегка поведінка, що вимагає мужності.

Більшість людей в тій чи іншій мірі залежать від групового тиску та впливу.

Ступінь цієї залежності варіюється в різних ситуаціях. Можна виділити об'єктивні чинники, що визначають рівень конформності людини в групі.

По-перше, це характеристики самого індивіда, який піддається груповому тиску: стать, вік, національність, інтелект, тривожність, сугестивність і т. д.

По-друге, це характеристики групи, яка є джерелом тиску: величина групи, ступінь одностайності, наявність членів групи, які відхиляються від загальної думки.

Третім фактором, що визначає рівень конформності, виступають особливості взаємозв'язку індивіда і групи (статус, ступінь прихильності до групи, рівень її референтності).

І, нарешті, зміст завдання, що стоїть перед індивідом і групою, не може не позначитися на рівні його конформності.

Чим більше людина зацікавлена ​​у виконанні загального завдання, тим більшою мірою він буде схильний до групового тиску.

Феномен морально-психологічного клімату групи виникає не відразу.

На першій стадії розвитку колективу переважає формальна структура: працівники спілкуються відповідно до посадових і поведінковими стереотипами, придивляються один до одного, справжні почуття частіше за все переховуються, цілі і методи роботи спільно не обговорюються, колективна робота виявляється слабо.

На другій стадії відбувається переоцінка особистих і ділових якостей керівника, складається думка про колег, починається процес формування угрупувань всередині колективу, можлива боротьба за лідерство.

Розбіжності обговорюються більш відкрито, робляться спроби поліпшити взаємини в колективі.

Нарешті «притирання» закінчується, чітко проглядається неформальна структура, колектив досягає певної міри координації дій своїх членів.

Виникаюча при цьому групове згуртованість може мати позитивну, негативну або конформістську направленість.

У першому випадку група відтворює кращі ділові та моральні якості своїх членів, люди пишаються своєю приналежністю до даного колективу, виникаючі проблеми вирішуються по діловому, ініціативно і творчо.

У другому випадку велика частина енергії колективу витрачається на участь в конфліктах між різними угрупуваннями, неформальними і формальними лідерами, з'ясування відносин з іншими підрозділами.

Виробничі проблеми як би відходять на другий план.

Конформістська спрямованість характеризується чисто зовнішньо, показною зацікавленістю співробітників в результатах їх трудової діяльності, байдужістю до колективних зусиль.

Сфера інтересів співробітників знаходиться поза колективом: сім'я, суспільно-політична діяльність, особисті проблеми і т. д.

Соціально-психологічний клімат робочої групи істотним образом залежить від її структури.

Структура колективу, тобто реально існуюча сукупність взаємовідносин членів групи, що виникає в процесі спільної діяльності, досліджується на двох рівнях - формальному і неформальному.

Якщо формальна структура пов'язана з посадовим статусом членів групи, впорядкованими службовими відносинами, то неформальна структура складається на основі відносин, зумовлених психологічними особливостями членів колективу.

Становлення неформальної структури визначається наявністю як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів.

До першого можна віднести обумовлену характером та графіком роботи можливість контактів між членами групи, а також оптимальний за кількістю і статево-віковою структурою складу групи, що дозволяє задовольнити потребу в міжособистісному спілкуванні.