ЛЕКЦІЯ № 13. Теорія і функції референтної групи

Референтна група - група, до якої індивід відносить себе психологічно, орієнтуючись при цьому на її цінності і норми. Дана група служить своєрідним стандартом, системою відліку для оцінки себе та інших, а також джерелом формування соціальних установок і ціннісних орієнтації індивіда.

Розробка теорій референтної групи зв'язується з такими іменами, як Г.Хайман, Т.Ньюком, М.Шериф, Г.Келлі, Р.Мертон та ін

Т. Шибутані зазначає, що поняття референтної групи широко використовується для пояснення найрізноманітніших явищ: непослідовності в поведінці індивіда в умовах нового соціального контексту, прояви злочинності серед неповнолітніх, дилеми маргінальної особистості, конфліктів.

В основі теорій референтної групи лежать ідеї Дж.Міда про «узагальненому другом».

Значення «узагальненого іншого» визначається тим, що саме через нього здійснюється вплив суспільства, соціального процесу на індивіда і його мислення.

Розробка основних положень сучасної теорії референтної групи починається з 40 - х рр.. XX ст.

Термін «референтна група» був введений американським соціальним психологом Г.Хайманом в 1942 р. в дослідженні уявлень особистості про власне майновий статус у порівнянні зі статусом інших людей. Г. Хайман використовував поняття «референтна група» для позначення групи людей, з якою випробуваний порівнював себе при визначенні свого статусу.

Результатом порівняння була самооцінка піддослідним свого статусу.

Пізніше поняття «референтна група» було використано Т. Ньюкомен для позначення групи, «до якої індивід зараховує себе психологічно» і тому поділяє її цілі та норми і орієнтується на них у своїй поведінці.

Формування установок є «функцією негативного чи позитивного ставлення індивіда до тієї чи іншої групи або групам».

Т. Ньюком виділив позитивні і негативні референтні групи.

Під першими розуміються такі групи, норми та орієнтації, які приймаються індивідом і які викликають у нього прагнення бути прийнятим цими групами.

Негативною референтною групою вважається така група, яка викликає в індивіда прагнення виступити проти неї і членом якої він не хоче себе вважати.

М. Шериф підкреслював важливість референтної групи у зв'язку з тим, що її норми перетворюються на систему відліку не тільки для самооцінки, а й для оцінки явищ соціального життя, для формування своєї картини світу.

Відомий американський соціолог Р.Мертон вніс істотний внесок у розробку проблеми референтної групи у своїй роботі 1950 р., яка була присвячена результатам дослідження соціальних установок і поведінки американських солдатів.

У теоріях референтної групи немає чіткої їх класифікації, проте всіма визнається, що в якості референтної групи можуть виступати найрізноманітніші групи: зовнішні групи і групи членства, реальні та ідеальні групи, великі й малі групи і т. д.

Кожен індивід має кілька референтних груп, на які він орієнтується.

У 1952 р. Г.Келлі узагальнив попередні дослідження в галузі теорії референтної групи Г. Хаймана, Т. Ньюкома, М. Шерифа і Р. Мертона.

Він зазначає, що поняттям «референтна група» позначаються два види різних відносин між індивідом і групою.

Ці відносини пов'язані, з одного боку, з мотиваційними, а з іншого - з перцептивними процесами.

На цій підставі Г. Келлі виділяє функції референтної групи: нормативну і порівняльно-оціночну.

Перша функція полягає в тому, щоб встановлювати певні стандарти поведінки і змушувати індивідів дотримуватися їх.

Ці стандарти поведінки називають груповими нормами, тому він позначив цю функцію референтної групи як нормативну.

Друга функція референтної групи полягає в тому, що вона є тим еталоном або відправною точкою для порівняння, за допомогою яких індивід може оцінювати себе і інших, тому вона і виступає як порівняльно-оцінної функції.

Келлі зазначає, що обидві функції часто носять інтегрований характер в тому сенсі, що вони можуть виконуватися однією і тією ж групою: як групою членства, так і зовнішньої групою, членом якої індивід прагне стати або до якої зараховує себе психологічно.

Для підтвердження цього положення Г. Келлі посилається на наведений Р. Мертоном приклад дослідження соціальних установок солдатів - фронтовиків і солдат - новачків, які прибули в підрозділ фронтовиків.

Дослідження показало, що соціальні установки багатьох новачків після перебування в цьому підрозділі значно змінилися в бік більшої схожості з установками фронтовиків.

Один з проявів відмінності між нормативною і порівняльно-оцінної функціями референтної групи полягає в тому, що при нормативній функції індивіду важливо знати ставлення до себе нормативної референтної групи.

Що стосується порівняльно-оцінної функції референтної групи, то тут думка тієї групи, з якою індивід порівнює себе або інших, не має для нього значення хоча б через те, що порівняльна референтна група взагалі може не мати про нього жодного уявлення.

У цій ситуації, на відміну від нормативної референтної групи, індивід є як би «самосанкціонірующім», тобто він дає оцінку собі і іншим на основі певного еталону, службовця для нього відправним пунктом для порівняння. Р. Мертон виділив умови, при яких індивід швидше вибере в якості нормативної референтної групи не групу членства, а зовнішню групу: