Загальний характер сучасного міжнародного публічного права

Із закінченням другої світової війни, утворенням Організації Об'єднаних Націй розпочався новий етап у розвитку міжнародного публічного права. Ця точка зору тепер домінує у світовій літературі з міжнародного права. У порівнянні з класичним (традиційним) сучасне міжнародне публічне право має всі підстави вважатися новим міжнародним правом.

Класичне міжнародне право було здебільш правом цивілізованих або християнських держав. Величезний континент Африки і значна частина Азії не виступали у міжнародних відносинах. І тільки внаслідок розпаду колоніальної системи поширилась сфера дії міжнародного права. Сьогодні світове співтовариство об'єднує близько 200 держав проти 60 на початку XX ст. Більше того, якщо раніше міжнародне право було міждержавним правом, то зараз це право проголошує і захищає права людини і народів. Питання прав людини органічно вплітаються в міжнародне право, а індивід набуває статус елементу міжнародної правосуб'єктності. Отже, в данин час здійснено перехід до права міжнародного співтовариства.

Інший суттєвий висновок, який можна зробити з урахуванням розвитку міжнародного права після 1945 р., полягає в тому, що міжнародне публічне право перейшло від координації дій держав до реалізації цілей міжнародного співтовариства: захисту миру, забезпечення прогресивного розвитку людства, захисту прав людини, захисту нашої планети. Так. величезного загальнолюдського значення набула проблема прискореного розпитку слаборозвинутих країн. З метою розв'язання цієї центральної міжнародної проблеми у 1974 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Хартію економічних прав й обов'язків держак. Ці важливі документи стали важливим етапом у процесі утворення міжнародно-правових норм стосовно створення нового міжнародного економічного порядку. Можна стверджувати також, що сучасне міжнародне публічне право містить необхідний мінімум принципів і норм, які регулюють такі групи глобальних проблем, як загальної безпеки і роззброєння, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища (див. відповідні розділи книги).

Нарешті, окреслимо і той якісний сі рибок, то стався в розвитку основних принципів та інститутів міжнародного публічного права у другій половині XX ст.

Насамперед перестали існувати такі принципи й інститути класичного міжнародного права, як право держави на війну, інститути завоювання, контрибуції. Сучасне міжнародне публічне право, навпаки, забороняє звернення до війни. Держави повинні розв'язати свої спори тільки мирними засобами. До держави, яка розв'язала агресивну війну, передбачається застосування суворих санкцій. Окрім того, існує міжнародна кримінальна відповідальність індивідів, винних у розв'язанні війни.

Традиційне міжнародне право містило норми й інститути, які юридичне закріплювали форми залежності й експлуатації народів (право завоювання колонії, протекторати, сфери виливу, нерівноправні договори). В сучасному ж міжнародному праві принципи рівноправ'я і самовизначення народів є одним із основних його принципів.

Істотні зміни зазнали такі інститути і галузі міжнародного публічного права, як суб'єкти міжнародного права, право міжнародних договорів, міжнародно-правова відповідальність, мирне розв'язання спорів, дипломатичне і консульське право. З'явився ряд нових галузей: право міжнародних організацій, гуманітарне право, міжнародне право навколишнього середовища, міжнародне космічне право та ін.

Важливим моментом є прогрес у сфері створення міжнародних механізмів реалізації міжнародного публічного права (Рада безпеки ООГІ, Міжнародний суд ООН, регіональні міжнародні суди й арбітражі тощо).

Таким чином, після другої світової війни спостерігається бурхливий прогресивний розвиток міжнародного права. Визнання примату (переважання) міжнародного права над внутрішнім стало загальновизнаним принципом. Сучасне міжнародне публічне право значно ефективніше й повніше виконує свої функції в міжнародних відносинах. За допомогою його принципів і норм держави встановлюють загально сприйнятні стандарти поведінки в різних сферах взаємовідносин (координуюча функція). Регулятивна функція міжнародного права виявляється в прийнятті державами таких правил поведінки, без яких неможливі їх спільне існування і спілкування. Міжнародне право, звісно, містить юридичні норми, які спонукають держави дотримуватися певних правил поведінки, і в цьому виявляється його забезпечувальна функція.

Насамкінець, у міжнародному праві склалися певні механізми захисту прав та інтересів держав, то дає підставу говорити про охоронну функцію міжнародного публічного права.

У даний час міжнародне право знаходиться на етапі його загального визнання і застосування. В центрі уваги цієї системи права знаходяться проблеми захисту загальнолюдських Цінностей міжнародно-правовими засобами.