Шифры перестановки 7 страница

зростання. Такі проблеми, як перепідготовка, соціальні гарантії, вихід на

пенсію та інші тут мають другорядне значення.

Функціональна кадрова стратегія, у випадку коли фірма розвивається

відповідно до стратегії стабілізації, спрямована на залучення і закріплення

кадрів, стабілізацію персоналу. У цьому випадку відносно менше потрібно

працівників вищої кваліфікації, науковців. На перший план виступають

проблеми внутрішнього переміщення кадрів і їх перенавчання, посилення

соціальних гарантій, організації відходу на пенсію та ін.

Функціональна стратегія управління персоналом, що відповідає тій чи

іншій стратегії функціонування чи розвитку всієї організації, повинна

ретельно узгоджуватися з усіма іншими функціональними стратегіями і бути

найбільш органічною частиною корпоративної чи загальної стратегії

розвитку організації в цілому.

Стратегія управління персоналом формується у вигляді планів або

"програм дій", що базуються на інформації, зібраної на стадії аналізу

внутрішнього середовища організації, і кадрового прогнозу - у вигляді

системи аргументованих заяв про напрямки розвитку і майбутнього стану

персоналу. Інструментами реалізації кадрової стратегії є поточна кадрова

робота, керівництво персоналом, заходи щодо його розвитку, підвищення

кваліфікації, вирішення соціальних проблем, винагорода і мотивація.

8. Інші функціональні стратегії підприємства

1. Організаційна стратегія. Це стратегія розвитку загального

управління, яка систематизує пріоритети розвитку підприємства і

відповідно організовує та координує реалізацію його стратегій.

Напрямки, завдання стратегії: а) перебудова організаційних структур

управління (ОСУ) відповідно до обраних стратегій; б) декомпонування,

доведення стратегій до без посередніх виконавців; в) розстановка кадрів для

забезпечення стратегій; г) розробка системи прийняття рішень; д)

організація системи контролю за реалізацією стратегій; е) розробка

системи комуікацій.

2. Екологічна стратегія. Передбачає заходи по збереженню довкілля від

можливих негативних наслідків для екології запровадження нових стратегій

розвитку підприємства.

Напрямки, завдання: а) збереження від забруднення та ерозії земель,

підтримання її високої родючості; б) збереження від забруднення

повітряного басейну; в) збереження водного басейну: г) створення

екологічно сприятливих умов діяльності людей на підприємстві тощо.

3. Соціальна стратегія. Передбачає створення належної соціальної

інфраструктури для нормального відтворення і відновлення затраченого

трудового потенціалу (дитсадки, школи, медпрофілакторії, бази відпочинку і

лікування, житло, комунальні послуги, високі доходи тощо).

4.

Інформаційна стратегія. Це стратегія розвитку системи

інформаційного

забезпечення

стратегій

підприємства,

розвитку

інформаційних комунікацій. Окремі автори подають її як складову

організаційної стратегії.

ТЕМА 14. СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ У ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СФЕРАХ

ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1. Роль операційних стратегій в управлінні підприємством.

2. Стратегія підвищення якості товару (послуги).

3. Операційна стратегія лідерства за витратами.

4. Стратегія оптимальних витрат.

5. Операційна стратегія диференціації (концентрації).

6. Стратегія розвитку виробничих потужностей.

7. Сфокусовані (нішеві) стратегії підприємства.

8. Стратегія виробничих процесів.

9. Стратегія ресурсозаощадження.

1. Роль операційних стратегій в управлінні підприємством

персоналу. Інструментами реалізації кадрової стратегії є поточна кадрова

робота, керівництво персоналом, заходи щодо його розвитку, підвищення

кваліфікації, вирішення соціальних проблем, винагорода і мотивація.

8. Інші функціональні стратегії підприємства

1. Організаційна стратегія. Це стратегія розвитку загального

управління, яка систематизує пріоритети розвитку підприємства і

відповідно організовує та координує реалізацію його стратегій.

Напрямки, завдання стратегії: а) перебудова організаційних структур

управління (ОСУ) відповідно до обраних стратегій; б) декомпонування,

доведення стратегій до без посередніх виконавців; в) розстановка кадрів для

забезпечення стратегій; г) розробка системи прийняття рішень; д)

організація системи контролю за реалізацією стратегій; е) розробка

системи комуікацій.

2. Екологічна стратегія. Передбачає заходи по збереженню довкілля від

можливих негативних наслідків для екології запровадження нових стратегій

розвитку підприємства.

Напрямки, завдання: а) збереження від забруднення та ерозії земель,

підтримання її високої родючості; б) збереження від забруднення

повітряного басейну; в) збереження водного басейну: г) створення

екологічно сприятливих умов діяльності людей на підприємстві тощо.

3. Соціальна стратегія. Передбачає створення належної соціальної

інфраструктури для нормального відтворення і відновлення затраченого

трудового потенціалу (дитсадки, школи, медпрофілакторії, бази відпочинку і

лікування, житло, комунальні послуги, високі доходи тощо).

4.

Інформаційна стратегія. Це стратегія розвитку системи

інформаційного

забезпечення

стратегій

підприємства,

розвитку

інформаційних комунікацій. Окремі автори подають її як складову

організаційної стратегії.

ТЕМА 14. СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ У ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СФЕРАХ

ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1. Роль операційних стратегій в управлінні підприємством.

2. Стратегія підвищення якості товару (послуги).

3. Операційна стратегія лідерства за витратами.

4. Стратегія оптимальних витрат.

5. Операційна стратегія диференціації (концентрації).

6. Стратегія розвитку виробничих потужностей.

7. Сфокусовані (нішеві) стратегії підприємства.

8. Стратегія виробничих процесів.

9. Стратегія ресурсозаощадження.

1. Роль операційних стратегій в управлінні підприємством

Операційні стратегії (ОС) є своєрідною основою реалізації всіх інших,

бо навіть загальна стратегія підприємства неодмінно конкретизується у

певних діях і заходах. Більшість масштабних стратегічних рішень пов’язані з

використанням ресурсів підприємства, що зумовлює необхідність мати

досить конкретні стратегії на рівні підрозділів, робочих місць, де

створюються стійкі конкурентні переваги. Ними можуть бути зниження

витрат і підвищення якості продукції, розроблення нових товарів і їх

споживчих якостей, впровадження новітніх технологій та обладнання,

раціоналізація виробничих функцій, організація праці, планування тощо. На

вирішення цих проблем спрямовані операційні стратегії підприємства.

Будь-яка стратегія повинна забезпечувати переваги підприємства у

конкурентному середовищі.

Конкурентні переваги (КП) виявляються у різноманітних видах і навіть

формах, які залежать від специфіки галузі, ринкового сегмента, товару тощо.

Формуються вони на макроекономічному (народне господарство, галузь),

конкретизуються на мікроекономічному (ділове оточення підприємства) і

забезпечуються на внутрішньому (у межах підприємства) рівнях.

Стратегія досягнення КП спирається на особливо виняткові і важливі

для певного виду діяльності активи підприємства. Ця унікальність активів і

ресурсів

(компетентність,

гнучкість,

економічність,

мобільність)

створюється у внутрішньому середовищі, основою якого є операційна

система — управлінська система, яка забезпечує основну та інші види

діяльності підприємства, крім інвестиційної і фінансової. На вході вона

отримує ресурси (праця, капітал, матеріали), що перетворюються на кінцеві

продукти (товари, послуги).

Призначенням і головною функцією цієї системи є виробництво, у

загальному розумінні — операції.

На забезпечення загального розвитку підприємства спрямовані його

операційні стратегії.

Операційна стратегія підприємства — система заходів, що забезпечує

досягнення мети в основному та інших видах діяльності підприємства, крім

інвестиційної і фінансової.

Розробляють операційні стратегії, використовуючи загальні принципи

управління. Навіть конкретна ОС, спрямована на вирішення конкретних

завдань, підпорядкована загальній меті — досягненню певних КП

підприємства. Основні операційні стратегії подані на рис. 14.1.

Операційні стратегії (ОС) є своєрідною основою реалізації всіх інших,

бо навіть загальна стратегія підприємства неодмінно конкретизується у

певних діях і заходах. Більшість масштабних стратегічних рішень пов’язані з

використанням ресурсів підприємства, що зумовлює необхідність мати

досить конкретні стратегії на рівні підрозділів, робочих місць, де

створюються стійкі конкурентні переваги. Ними можуть бути зниження

витрат і підвищення якості продукції, розроблення нових товарів і їх

споживчих якостей, впровадження новітніх технологій та обладнання,

раціоналізація виробничих функцій, організація праці, планування тощо. На

вирішення цих проблем спрямовані операційні стратегії підприємства.

Будь-яка стратегія повинна забезпечувати переваги підприємства у

конкурентному середовищі.

Конкурентні переваги (КП) виявляються у різноманітних видах і навіть

формах, які залежать від специфіки галузі, ринкового сегмента, товару тощо.

Формуються вони на макроекономічному (народне господарство, галузь),

конкретизуються на мікроекономічному (ділове оточення підприємства) і

забезпечуються на внутрішньому (у межах підприємства) рівнях.

Стратегія досягнення КП спирається на особливо виняткові і важливі

для певного виду діяльності активи підприємства. Ця унікальність активів і

ресурсів

(компетентність,

гнучкість,

економічність,

мобільність)

створюється у внутрішньому середовищі, основою якого є операційна

система — управлінська система, яка забезпечує основну та інші види

діяльності підприємства, крім інвестиційної і фінансової. На вході вона

отримує ресурси (праця, капітал, матеріали), що перетворюються на кінцеві

продукти (товари, послуги).

Призначенням і головною функцією цієї системи є виробництво, у

загальному розумінні — операції.

На забезпечення загального розвитку підприємства спрямовані його

операційні стратегії.

Операційна стратегія підприємства — система заходів, що забезпечує

досягнення мети в основному та інших видах діяльності підприємства, крім

інвестиційної і фінансової.

Розробляють операційні стратегії, використовуючи загальні принципи

управління. Навіть конкретна ОС, спрямована на вирішення конкретних

завдань, підпорядкована загальній меті — досягненню певних КП

підприємства. Основні операційні стратегії подані на рис. 14.1.

Рис.14.1 Операційні стратегії підприємства

Стратегії операційного рівня сприяють реалізації стратегій вищих

рівнів. Найтісніше вони пов’язані з функціональними стратегіями, а через

них — з діловими і корпоративними. Маючи власну інформаційну базу, ОС

доповнюють і деталізують бізнес-плани підприємств, фірм. Розробляють їх

на відносно короткий проміжок часу (найчастіше — на термін не більше 2

років), вони потребують менше року на впровадження. На буденному рівні

— це єдиний критерій, що відрізняє стратегію від тактики. Об’єктами ОС є

проекти, технології, обладнання, товар, витрати, якість, ресурсоємність,

проекти (інновації), виробниче планування, потужність виробництва,

постачання запасів.

Стратегія розвитку виробничих потужностей реалізується як проект

інвестування у реконструкцію або в масштабну модернізацію.

Операційна стратегія підвищення якості спрямована на забезпечення

сукупності властивостей і характеристик товару, завдяки яким він набуває

здатності задовольняти потреби споживачів. Останнім часом традиційні

уявлення про якість доповнюються вимогами до споживчих, насамперед

економічних, екологічних характеристик.

Стратегія ресурсозбереження має на меті подолання економічної

суперечності між зростанням потреб у ресурсах і їх дефіцитом.

Стратегії виробничих процесів формуються з урахуванням ресурсів,

можливостей і ризиків зовнішнього середовища.

Кожна з ОС спрямовується на вирішення конкретного виробничого

завдання, а всі разом вони повинні підпорядковуватися загальній

корпоративній меті — досягненню КП підприємства у ринковому

середовищі.

2. Стратегія підвищення якості товару (послуги)

Корисність товару (послуги) для споживачів обумовлюється його

якістю — сукупністю властивостей і характеристик, завдяки яким він

набуває здатності задовольнят обумовлені чи передбачувані потреби. Ці

властивості, характеристики мають відповідні показники і вимірювачі.

Рис.14.1 Операційні стратегії підприємства

Стратегії операційного рівня сприяють реалізації стратегій вищих

рівнів. Найтісніше вони пов’язані з функціональними стратегіями, а через

них — з діловими і корпоративними. Маючи власну інформаційну базу, ОС

доповнюють і деталізують бізнес-плани підприємств, фірм. Розробляють їх

на відносно короткий проміжок часу (найчастіше — на термін не більше 2

років), вони потребують менше року на впровадження. На буденному рівні

— це єдиний критерій, що відрізняє стратегію від тактики. Об’єктами ОС є

проекти, технології, обладнання, товар, витрати, якість, ресурсоємність,

проекти (інновації), виробниче планування, потужність виробництва,

постачання запасів.

Стратегія розвитку виробничих потужностей реалізується як проект

інвестування у реконструкцію або в масштабну модернізацію.

Операційна стратегія підвищення якості спрямована на забезпечення

сукупності властивостей і характеристик товару, завдяки яким він набуває

здатності задовольняти потреби споживачів. Останнім часом традиційні

уявлення про якість доповнюються вимогами до споживчих, насамперед

економічних, екологічних характеристик.

Стратегія ресурсозбереження має на меті подолання економічної

суперечності між зростанням потреб у ресурсах і їх дефіцитом.

Стратегії виробничих процесів формуються з урахуванням ресурсів,

можливостей і ризиків зовнішнього середовища.

Кожна з ОС спрямовується на вирішення конкретного виробничого

завдання, а всі разом вони повинні підпорядковуватися загальній

корпоративній меті — досягненню КП підприємства у ринковому

середовищі.

2. Стратегія підвищення якості товару (послуги)

Корисність товару (послуги) для споживачів обумовлюється його

якістю — сукупністю властивостей і характеристик, завдяки яким він

набуває здатності задовольнят обумовлені чи передбачувані потреби. Ці

властивості, характеристики мають відповідні показники і вимірювачі.

Відповідно до «дерева ефективності товару» показники якості можуть

мати кілька рівнів:

1) інтегральний показник або корисний ефект;

2) узагальнюючі показники;

3) часткові показники;

4) фактори, що впливають на часткові показники якості.

Найважливішими узагальнюючими показниками є:

1) призначення товару (використання у певних цілях);

2) надійність товару (безвідмовність, сталість властивостей,

довговічність, ремонтопридатність). Ремонтопридатність товару оцінюють

на підставі коефіцієнта готовності Кг (технічного використання), який

визначають за формулою:

Кг = То / 0То + Тв

де Т0 — середні затрати на відновлення об’єкта; Тв — середній час

відновлення об’єкта після псування;

3) екологічність і безпечність товару. До таких показників відносять

вміст шкідливих домішок у продуктах згорання двигунів машин,

устаткування, агрегатів, комплексів; викиди в повітря, воду, ґрунт

шкідливих речовин хімічних, гірничодобувних, металургійних, харчових та

інших виробництв; радіоактивність при функціонуванні атомних

електростанцій та інших об’єктів, пов’язаних з дослідженням,

використанням атомної енергії та ін.;

4) ергономічність товару. Ергономічні показники продукції поділяють

на: гігієнічні (відповідність виробу гігієнічним умовам життєдіяльності і

працездатності людини при її взаємодії з виробом); антропометричні

(відповідність виробу розмірам, формі людського тіла і його окремих

частин); фізіологічні і психофізіологічні (відповідність виробу фізіологічним

властивостям людини та особливостям функціонування її органів чуття:

швидкісні і силові можливості, пороги слуху, зору, тактильного відчуття);

психологічні (відповідність виробу психологічним особливостям людини:

інженерно-психологічні вимоги, вимоги психології праці, загальної

психології до промислових виробів) тощо.

Загальне управління якістю (забезпечення якості) є одним із

найголовніших принципів функціонування передових фірм світу, який набув

особливої актуальності у 80—90-ті роки XX ст. Найважливіші елементи

управління якістю подано на рис. 14.2.

Відповідно до «дерева ефективності товару» показники якості можуть

мати кілька рівнів:

1) інтегральний показник або корисний ефект;

2) узагальнюючі показники;

3) часткові показники;

4) фактори, що впливають на часткові показники якості.

Найважливішими узагальнюючими показниками є:

1) призначення товару (використання у певних цілях);

2) надійність товару (безвідмовність, сталість властивостей,

довговічність, ремонтопридатність). Ремонтопридатність товару оцінюють

на підставі коефіцієнта готовності Кг (технічного використання), який

визначають за формулою:

Кг = То / 0То + Тв

де Т0 — середні затрати на відновлення об’єкта; Тв — середній час

відновлення об’єкта після псування;

3) екологічність і безпечність товару. До таких показників відносять

вміст шкідливих домішок у продуктах згорання двигунів машин,

устаткування, агрегатів, комплексів; викиди в повітря, воду, ґрунт

шкідливих речовин хімічних, гірничодобувних, металургійних, харчових та

інших виробництв; радіоактивність при функціонуванні атомних

електростанцій та інших об’єктів, пов’язаних з дослідженням,

використанням атомної енергії та ін.;

4) ергономічність товару. Ергономічні показники продукції поділяють

на: гігієнічні (відповідність виробу гігієнічним умовам життєдіяльності і

працездатності людини при її взаємодії з виробом); антропометричні

(відповідність виробу розмірам, формі людського тіла і його окремих

частин); фізіологічні і психофізіологічні (відповідність виробу фізіологічним

властивостям людини та особливостям функціонування її органів чуття:

швидкісні і силові можливості, пороги слуху, зору, тактильного відчуття);

психологічні (відповідність виробу психологічним особливостям людини:

інженерно-психологічні вимоги, вимоги психології праці, загальної

психології до промислових виробів) тощо.

Загальне управління якістю (забезпечення якості) є одним із

найголовніших принципів функціонування передових фірм світу, який набув

особливої актуальності у 80—90-ті роки XX ст. Найважливіші елементи

управління якістю подано на рис. 14.2.

Рис.14.2 Елементи загального управління якістю

В Україні універсальним методом вирішення проблем якості, в т. ч. і

проблем вдосконалення систем управління якістю (СУЯ), є стандартизація і

сертифікація: укладено кілька міжнародних угод, впроваджено ISO-9000,

здійснюється діяльність щодо вступу у Світову організацію торгівлі (СОТ).

Кожне підприємство для забезпечення найвищих результатів за всіма

споживчими категоріями повинне орієнтувати свої ОС на загальносвітові

вимоги до якості.

3. Операційна стратегія лідерства за витратами

У

стратегічному управлінні забезпечення лідерських позицій

підприємства за витратами є однією з його загальних стратегій, спрямованих

на створення конкурентних переваг.

Стратегія лідерства за витратами — внутрішня стратегія операційної

ефективності виробництва, яка забезпечує лідерство за рахунок економи

витрат.

Зниження

витрат на підприємстві відбувається за рахунок

цілеспрямованого

проектування

виробництва

товару,

оптимізації

виробничих операцій, ефекту масштабу, кривої досвіду (рис. 14.3)

Рис. 14.3 Стратегічні напрями зниження витрат

Рис.14.2 Елементи загального управління якістю

В Україні універсальним методом вирішення проблем якості, в т. ч. і

проблем вдосконалення систем управління якістю (СУЯ), є стандартизація і

сертифікація: укладено кілька міжнародних угод, впроваджено ISO-9000,

здійснюється діяльність щодо вступу у Світову організацію торгівлі (СОТ).

Кожне підприємство для забезпечення найвищих результатів за всіма

споживчими категоріями повинне орієнтувати свої ОС на загальносвітові

вимоги до якості.

3. Операційна стратегія лідерства за витратами

У

стратегічному управлінні забезпечення лідерських позицій

підприємства за витратами є однією з його загальних стратегій, спрямованих

на створення конкурентних переваг.

Стратегія лідерства за витратами — внутрішня стратегія операційної

ефективності виробництва, яка забезпечує лідерство за рахунок економи

витрат.

Зниження

витрат на підприємстві відбувається за рахунок

цілеспрямованого

проектування

виробництва

товару,

оптимізації

виробничих операцій, ефекту масштабу, кривої досвіду (рис. 14.3)

Рис. 14.3 Стратегічні напрями зниження витрат

Резерви економи можна відшукати на всіх етапах життєвого циклу

продукту. На основі стратегії лідерства за витратами підприємство

орієнтується на широкий ринок, випускаючи великі парти товару, що

забезпечує мінімізацію витрат і низькі ціни. Ця стратегія спирається на

продуктивність і пов’язана з існуванням ефекту кривої досвіду, яка свідчить,

що із двократним збільшенням обсягів виробництва витрати на будь-яку

виробничу операцію зменшуються на 25%.

У лідера за витратами найвигідніша позиція на ринку щодо завоювання

чутливих до ціни покупців за рахунок встановлення найнижчих цін на свою

продукцію. Однак, застосування стратегії лідерства за витратами пов’язане

із певними ризиками (рис. 14.4).

Рис. 14.4 Ризики застосування стратегії лідерства за витратами

Обираючи стратегію лідерства за витратами, підприємство повинне

переконатися в її стійкості, тобто наскільки вона є стійкою щодо

копіювання, використання конкурентами. Крім того, стратегія лідерства за

витратами може призвести до тривалої війни цін, в якій втрати у зв’язку зі

зниженням цін перевищують економію, спричинюють зниження до

критичної межі загальної рентабельності підприємства.

Лідер за витратами ризикує також надмірно захопитися їх зниженням,

випустити з поля зору інші важливі фактори. Наприклад, пропозиція

додаткових товарів і послуг, вдосконалення існуючих товарів, розроблення

нових методів використання товару можуть зменшити чутливість покупця

до ціни. Загалом лідерство за витратами дуже нестійке, адже будь-який

технологічний прорив, створення більш економічної моделі ланцюжка

цінності зводить до нуля здобуту перевагу.

Вдалий конкурентний підхід полягає в досягненні підприємством

позицій виробника різноманітних найкращих у галузі товарів з найнижчими

витратами.

4. Стратегія оптимальних витрат

Конкурентна

перевага виробника з оптимальними витратами

складається з ключових параметрів (якість — обслуговування —

Резерви економи можна відшукати на всіх етапах життєвого циклу

продукту. На основі стратегії лідерства за витратами підприємство

орієнтується на широкий ринок, випускаючи великі парти товару, що

забезпечує мінімізацію витрат і низькі ціни. Ця стратегія спирається на

продуктивність і пов’язана з існуванням ефекту кривої досвіду, яка свідчить,

що із двократним збільшенням обсягів виробництва витрати на будь-яку

виробничу операцію зменшуються на 25%.

У лідера за витратами найвигідніша позиція на ринку щодо завоювання

чутливих до ціни покупців за рахунок встановлення найнижчих цін на свою

продукцію. Однак, застосування стратегії лідерства за витратами пов’язане

із певними ризиками (рис. 14.4).

Рис. 14.4 Ризики застосування стратегії лідерства за витратами

Обираючи стратегію лідерства за витратами, підприємство повинне

переконатися в її стійкості, тобто наскільки вона є стійкою щодо

копіювання, використання конкурентами. Крім того, стратегія лідерства за

витратами може призвести до тривалої війни цін, в якій втрати у зв’язку зі

зниженням цін перевищують економію, спричинюють зниження до

критичної межі загальної рентабельності підприємства.

Лідер за витратами ризикує також надмірно захопитися їх зниженням,

випустити з поля зору інші важливі фактори. Наприклад, пропозиція

додаткових товарів і послуг, вдосконалення існуючих товарів, розроблення

нових методів використання товару можуть зменшити чутливість покупця

до ціни. Загалом лідерство за витратами дуже нестійке, адже будь-який

технологічний прорив, створення більш економічної моделі ланцюжка

цінності зводить до нуля здобуту перевагу.

Вдалий конкурентний підхід полягає в досягненні підприємством

позицій виробника різноманітних найкращих у галузі товарів з найнижчими

витратами.

4. Стратегія оптимальних витрат

Конкурентна

перевага виробника з оптимальними витратами

складається з ключових параметрів (якість — обслуговування —

характеристики — привабливість) і нижчих, ніж у конкурентів, витрат. На їх

використанні ґрунтується стратегія оптимальних витрат.

Стратегія оптимальних витрат — політика підприємства, заснована на

забезпеченні виробництва високоякісних товарів, продаж їх за кращі, ніж у

конкурентів, ціни за рахунок оптимальних витрат.

Мета стратегії оптимальних витрат полягає у пропонуванні споживачу

відповідно до його очікувань товару високої споживчої цінності за

основними властивостями і нижчою за його очікування ціною. Тому

підприємство повинно мати ресурси і можливості, щоб одночасно

знижувати витрати, поліпшувати якість і надавати додаткові характеристики

товару. Наприклад, компанія Toyota Motor здобула лідерство завдяки

ефективній організації виробництва, пропозиції високоякісних моделей за

низькими і середніми цінами, поєднуючи великий обсяг виробництва з

низькими витратами на одиницю продукції. Навіть впроваджуючи в сегмент

престижних автомобілів елітну модель, вона використовувала класичну

стратегію оптимальних витрат. Завдяки перевазі за витратами Toyota Motor

встановлювала нижчі, ніж конкуренти, ціни на елітні моделі, розраховуючи