Шифры перестановки 6 страница

програм тощо.

Підвищення ефективності поточного планування фінансової діяльності

підприємства забезпечує система фінансових планів, складених на основі

фінансової стратегії, політики, обсягів виробництва, величини інвестицій,

кон’юнктури ринку капіталів і грошей.

Фінансова стратегія є найважливішою підсистемою корпоративної

стратегії. Звичайно дана стратегія має вигляд довгострокової програми

конкретних дій з використання власних і залучених зовнішніх фінансових

ресурсів в організації для досягнення стратегічної конкурентної переваги.

Виділяють такі характерні риси фінансової стратегії.

1. Фінансовий фактор - це найважливіший критичний фактор будь-якого

бізнесу як у його тактичному, так і в стратегічному аспекті.

2. Фінансовий вимірник - єдиний вимірник усіх ключових

характеристик будь-якого бізнесу; фінансовий аспект притаманний кожній

спеціалізованій стратегії.

3. Діяльність з розробки і контролю за реалізацією фінансової стратегії,

яка є однією з найбільш централізованих.

Отже, фінансова стратегія є універсальною стратегією, через яку

відбувається інтегрування всіх спеціалізованих стратегій в єдину і цілісну

стратегію організації.

Система цілей фінансової стратегії повинна формуватися на основі міні-

стратегії організації і становити особливу фінансову галузь загального

дерева стратегічних цілей організації.

Наведемо загальну характеристику основних стратегічних рішень,

прийнятих при формуванні фінансової стратегії.

1. Показники корпоративної стратегії

У фінансовій стратегії повинні бути подані зведені фінансові показники

з усіх основних позицій корпоративної стратегії.

2. Рішення щодо оптимізації корпоративних фінансів.

На практиці за цією позицією найчастіше розглядаються тактичні

фінансові питання, тому завжди треба пам'ятати, що, по-перше, мова тут йде

про стратегічні рішення і, по-друге, що дана позиція для різних організацій

повинна бути істотно різною.

3. Фінансово-інвестиційна стратегія.

Слід пам'ятати, що в рамках фінансової стратегії розглядається тільки

фінансовий аспект інвестиційної стратегії організації. Сама ж інвестиційна

стратегія організації - це самостійний, досить складний об'єкт управління.

4. Лізинг.

У фінансовій стратегії розглядається тільки фінансовий аспект

лізингової діяльності організації.

5. Рішення щодо операцій з власними цінними паперами.

Мова повинна йти тільки про стратегічні рішення про розміщення акцій

організації та інших операцій з її цінними паперами.

6. Рішення щодо фінансових ринків.

Ця позиція відбиває сутність стратегічних рішень, пов'язаних з вибором

організацією конкретних фінансових ринків, на яких вона передбачає

працювати в заданій перспективі.

підприємства забезпечує система фінансових планів, складених на основі

фінансової стратегії, політики, обсягів виробництва, величини інвестицій,

кон’юнктури ринку капіталів і грошей.

Фінансова стратегія є найважливішою підсистемою корпоративної

стратегії. Звичайно дана стратегія має вигляд довгострокової програми

конкретних дій з використання власних і залучених зовнішніх фінансових

ресурсів в організації для досягнення стратегічної конкурентної переваги.

Виділяють такі характерні риси фінансової стратегії.

1. Фінансовий фактор - це найважливіший критичний фактор будь-якого

бізнесу як у його тактичному, так і в стратегічному аспекті.

2. Фінансовий вимірник - єдиний вимірник усіх ключових

характеристик будь-якого бізнесу; фінансовий аспект притаманний кожній

спеціалізованій стратегії.

3. Діяльність з розробки і контролю за реалізацією фінансової стратегії,

яка є однією з найбільш централізованих.

Отже, фінансова стратегія є універсальною стратегією, через яку

відбувається інтегрування всіх спеціалізованих стратегій в єдину і цілісну

стратегію організації.

Система цілей фінансової стратегії повинна формуватися на основі міні-

стратегії організації і становити особливу фінансову галузь загального

дерева стратегічних цілей організації.

Наведемо загальну характеристику основних стратегічних рішень,

прийнятих при формуванні фінансової стратегії.

1. Показники корпоративної стратегії

У фінансовій стратегії повинні бути подані зведені фінансові показники

з усіх основних позицій корпоративної стратегії.

2. Рішення щодо оптимізації корпоративних фінансів.

На практиці за цією позицією найчастіше розглядаються тактичні

фінансові питання, тому завжди треба пам'ятати, що, по-перше, мова тут йде

про стратегічні рішення і, по-друге, що дана позиція для різних організацій

повинна бути істотно різною.

3. Фінансово-інвестиційна стратегія.

Слід пам'ятати, що в рамках фінансової стратегії розглядається тільки

фінансовий аспект інвестиційної стратегії організації. Сама ж інвестиційна

стратегія організації - це самостійний, досить складний об'єкт управління.

4. Лізинг.

У фінансовій стратегії розглядається тільки фінансовий аспект

лізингової діяльності організації.

5. Рішення щодо операцій з власними цінними паперами.

Мова повинна йти тільки про стратегічні рішення про розміщення акцій

організації та інших операцій з її цінними паперами.

6. Рішення щодо фінансових ринків.

Ця позиція відбиває сутність стратегічних рішень, пов'язаних з вибором

організацією конкретних фінансових ринків, на яких вона передбачає

працювати в заданій перспективі.

7. Стратегічні альянси.

До даної позиції належать тільки стратегічні рішення з різних

стратегічних альянсів. Інформація про тактику й техніку здійснення таких

рішень звичайно не наводиться.

8. Рішення щодо венчурного капіталу.

Наводяться ці стратегічні рішення без опису механізмів і процедур їх

прийняття.

9. Поглинання і злиття.

Розглядаються такі рішення та їхня ціна у відповідних фінансових

показниках.

Аналіз змісту описаних стратегічних рішень, прийнятих у рамках

фінансової стратегії, показує, що фінанси як ресурс відіграють роль

обмеження в діяльності організації. Тому розробка обґрунтованої фінансової

стратегії слугує основою для забезпечення життєдіяльності організації в

довгостроковій перспективі. Інструментом реалізації фінансової стратегії є

поточні бюджети, що відбивають взаємини з фінансовими, кредитними,

страховими організаціями зовнішнього середовища, а також з окремими

підрозділами всередині організації.

Закінчуючи розгляд функціональних стратегій, слід зазначити, що

залежно від різноманітності конкретних функціональних відмінностей

діяльності різних організацій можуть розглядатися й інші, крім розглянутих

у даному посібнику, функціональні стратегії. Наприклад, такі як

інвестиційна стратегія; стратегія в галузі НДДКР; інформаційна стратегія;

стратегія

матеріально-технічного

забезпечення;

стратегія

розвитку

загального управління організацією та ін.

Стратегія фінансування є базою для створення, збереження, змін

фінансових ресурсів, визначення їхнього оптимального використання для

досягнення цілей підприємства; вона зумовлює природу та напрямки

організації фінансових відносин як всередині так і поза межами

підприємства.

Розробка фінансових стратегій базується на таких принципах:

-

балансування матеріальних і фінансових потоків;

-

найефективніше фінансування розширення та підтримки окремих

підсистем і підприємства в цілому;

-

прогнозування альтернативних варіантів розвитку підприємства з точки

зору фінансових характеристик його діяльності в різних умовах;

-

фінансового контролю та аналізу діяльності підприємства.

Фінансова стратегія розробляється на основі:

-

аналізу господарської діяльності, який визначає можливість сплачувати

короткострокові зобов'язання, межу фінансування за рахунок позики;

ефективність використання ресурсів, ефективність використання ресурсів,

ефективність управління (прибутковість, рентабельність);

-

оцінки фінансових можливостей, яка встановлює нинішній та майбутній

потенціал

фондоутворення,

розміри

та

джерела

фінансування

загальнокорпоративної стратегії.

7. Стратегічні альянси.

До даної позиції належать тільки стратегічні рішення з різних

стратегічних альянсів. Інформація про тактику й техніку здійснення таких

рішень звичайно не наводиться.

8. Рішення щодо венчурного капіталу.

Наводяться ці стратегічні рішення без опису механізмів і процедур їх

прийняття.

9. Поглинання і злиття.

Розглядаються такі рішення та їхня ціна у відповідних фінансових

показниках.

Аналіз змісту описаних стратегічних рішень, прийнятих у рамках

фінансової стратегії, показує, що фінанси як ресурс відіграють роль

обмеження в діяльності організації. Тому розробка обґрунтованої фінансової

стратегії слугує основою для забезпечення життєдіяльності організації в

довгостроковій перспективі. Інструментом реалізації фінансової стратегії є

поточні бюджети, що відбивають взаємини з фінансовими, кредитними,

страховими організаціями зовнішнього середовища, а також з окремими

підрозділами всередині організації.

Закінчуючи розгляд функціональних стратегій, слід зазначити, що

залежно від різноманітності конкретних функціональних відмінностей

діяльності різних організацій можуть розглядатися й інші, крім розглянутих

у даному посібнику, функціональні стратегії. Наприклад, такі як

інвестиційна стратегія; стратегія в галузі НДДКР; інформаційна стратегія;

стратегія

матеріально-технічного

забезпечення;

стратегія

розвитку

загального управління організацією та ін.

Стратегія фінансування є базою для створення, збереження, змін

фінансових ресурсів, визначення їхнього оптимального використання для

досягнення цілей підприємства; вона зумовлює природу та напрямки

організації фінансових відносин як всередині так і поза межами

підприємства.

Розробка фінансових стратегій базується на таких принципах:

-

балансування матеріальних і фінансових потоків;

-

найефективніше фінансування розширення та підтримки окремих

підсистем і підприємства в цілому;

-

прогнозування альтернативних варіантів розвитку підприємства з точки

зору фінансових характеристик його діяльності в різних умовах;

-

фінансового контролю та аналізу діяльності підприємства.

Фінансова стратегія розробляється на основі:

-

аналізу господарської діяльності, який визначає можливість сплачувати

короткострокові зобов'язання, межу фінансування за рахунок позики;

ефективність використання ресурсів, ефективність використання ресурсів,

ефективність управління (прибутковість, рентабельність);

-

оцінки фінансових можливостей, яка встановлює нинішній та майбутній

потенціал

фондоутворення,

розміри

та

джерела

фінансування

загальнокорпоративної стратегії.

Обґрунтована фінансова стратегія є основною для забезпечення

життєздатності

підприємства

у

довгостроковій

перспективі.

Найважливішими її частинами є: прийняття рішень про доцільну для

підприємства структуру капіталу, тобто його співвідношення між основним і

оборотним, власним і залученим; способи збільшення активів і розподілу

прибутку тощо. Фінансова стратегія передбачає відносини з фінансовими,

страховими і кредитними організаціями, акціонерами, фінансовим ринком,

підрозділами всередині підприємства.

7. Стратегія управління персоналом підприємства

Стратегія управління персоналом (персонал-стратегія) полягає у

визначенні системи добору, відбору, розвитку кадрів; планування,

організування, контролю діяльності підприємства загалом і його підрозділів.

Стратегічні цілі персонал-стратегій передбачають вибір концепції

персоналізації, персоніфікації стратегічного менеджменту підприємства;

визначення місця і ролі підсистеми управління персоналом як частини

загальної системи управління; формування кадрової стратегії, політики,

«кар’єрних стратегій» з урахуванням особливостей трудового потенціалу

підприємства; створення системи підготовки фахівців відповідно до

специфіки діяльності і напрямів розвитку підприємства; управління

персоналом як поєднання принципів стратегічної і поточної діяльності,

індивідуального та колективного впливу, комплексного розв’язання проблем

оплати та дисципліни праці, її захисту, безпеки та гігієни тощо; формування

ефективних комунікацій, заснованих на позитивних відносинах усередині і

за межами підприємства; дотримання чинного законодавства щодо

регулювання трудових відносин; розроблення планів і програм розвитку

персоналу підприємства.

До типових стратегій управління персоналом відносять:

1) стратегію добору і навчання (добір і навчання персоналу;

переміщення співробітників відповідно до загальних і функціональних

стратегій; організація безперервного навчання; організація роботи

аналітичних центрів добору і розвитку персоналу та ін.);

2) стратегію винагороди і мотивації (формування корпоративних

цінностей, оцінювання персонального внеску в загальні результати; система

участі у прибутках; впровадження нематеріальних важелів мотивації та ін.);

3) стратегію формування трудових відносин (участь персоналу в

управлінні; відносини із профспілками; адаптація до системи державного

регулювання трудових відносин та ін.);

4) стратегію управління персоналом (план добору, найму, навчання,

перекваліфікації, стимулювання працівників відповідно до потреб,

зумовлених організаційними змінами).

Кожне підприємство має орієнтири діяльності, яких можна досягти

лише зусиллями всього колективу.

Формулюють їх як комплексні цілі, для досягнення яких розробляють

комплексні Стратегії — комплексні системи організаційно-технічних,

технологічних, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення

Обґрунтована фінансова стратегія є основною для забезпечення

життєздатності

підприємства

у

довгостроковій

перспективі.

Найважливішими її частинами є: прийняття рішень про доцільну для

підприємства структуру капіталу, тобто його співвідношення між основним і

оборотним, власним і залученим; способи збільшення активів і розподілу

прибутку тощо. Фінансова стратегія передбачає відносини з фінансовими,

страховими і кредитними організаціями, акціонерами, фінансовим ринком,

підрозділами всередині підприємства.

7. Стратегія управління персоналом підприємства

Стратегія управління персоналом (персонал-стратегія) полягає у

визначенні системи добору, відбору, розвитку кадрів; планування,

організування, контролю діяльності підприємства загалом і його підрозділів.

Стратегічні цілі персонал-стратегій передбачають вибір концепції

персоналізації, персоніфікації стратегічного менеджменту підприємства;

визначення місця і ролі підсистеми управління персоналом як частини

загальної системи управління; формування кадрової стратегії, політики,

«кар’єрних стратегій» з урахуванням особливостей трудового потенціалу

підприємства; створення системи підготовки фахівців відповідно до

специфіки діяльності і напрямів розвитку підприємства; управління

персоналом як поєднання принципів стратегічної і поточної діяльності,

індивідуального та колективного впливу, комплексного розв’язання проблем

оплати та дисципліни праці, її захисту, безпеки та гігієни тощо; формування

ефективних комунікацій, заснованих на позитивних відносинах усередині і

за межами підприємства; дотримання чинного законодавства щодо

регулювання трудових відносин; розроблення планів і програм розвитку

персоналу підприємства.

До типових стратегій управління персоналом відносять:

1) стратегію добору і навчання (добір і навчання персоналу;

переміщення співробітників відповідно до загальних і функціональних

стратегій; організація безперервного навчання; організація роботи

аналітичних центрів добору і розвитку персоналу та ін.);

2) стратегію винагороди і мотивації (формування корпоративних

цінностей, оцінювання персонального внеску в загальні результати; система

участі у прибутках; впровадження нематеріальних важелів мотивації та ін.);

3) стратегію формування трудових відносин (участь персоналу в

управлінні; відносини із профспілками; адаптація до системи державного

регулювання трудових відносин та ін.);

4) стратегію управління персоналом (план добору, найму, навчання,

перекваліфікації, стимулювання працівників відповідно до потреб,

зумовлених організаційними змінами).

Кожне підприємство має орієнтири діяльності, яких можна досягти

лише зусиллями всього колективу.

Формулюють їх як комплексні цілі, для досягнення яких розробляють

комплексні Стратегії — комплексні системи організаційно-технічних,

технологічних, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення

комплексних цілей підприємства.

Такими можуть бути стратегії створення позитивного іміджу;

підвищення

якості

продукції;

підтримки

конкурентних

переваг;

гарантування безпеки і збереження комерційної таємниці; підвищення

продуктивності праці; економічного розвитку; соціального розвитку;

вдосконалення загального управління (в т. ч. реструктуризація); охорони

навколишнього середовища тощо.

Як правило, кожне підприємство має різні за типом і змістом

«стратегічні набори», покликані забезпечити ефективне їх функціонування

за різних умов. І саме завдяки комплексним стратегіям воно забезпечує

стабільність свого функціонування за будь-яких умов.

Вимоги до стратегії персоналу

Завдання стратегії персоналу можна сформулювати так:

• головним завданням є кадрове забезпечення корпоративної,

конкурентних та функціональних стратегій підприємства;

• розробити заходи по адаптації наявного трудового потенціалу до

нових вимог, передбачених новою стратегією підприємства; одночасно

розробити нову, адекватну новій стратегії, концепцію трудозабезпечення і

систему заходів по її реалізації;

• працювати на випередження тих змін, які передбачаються

стратегіями підприємства, інакше нікому буде ці зміни впроваджувати і

організовувати роботу по новому;

• ввести систему кадрової роботи, яка б передбачала наявність,

взаємозв’язок і взаємообумовленість всіх аспектів управління персоналом,

її безперервність;

• не допускати виключно технічного, ресурсного підходу до кадрів, як

до важливого фактору виробництва, а ставитись, як до соціальної складової

діяльності підприємства. Адже повноцінне формування і відновлення

трудового потенціалу залежить від соціального середовища, що у свою

чергу залежить від ефективності економічної діяльності.

Стратегія управління персоналом поряд із продуктово-маркетинговою

стратегією є ключовою функціональною стратегією організації. Для умов

економіки України дана стратегія стає однією з головних не стільки через

логіку планованого стратегічного розвитку, але все частіше як єдиний

реально можливий стратегічний фактор. Іншими словами, значущі

стратегічні зміни на різних рівнях управління, у тому числі і на рівні окремої

організації, можна здійснити тільки за допомогою людського фактора.

Фахівці з менеджменту стверджують, що єдиною значущою конкурентною

перевагою для будь-якої організації на початку XXI ст. стають її людські

ресурси. Причому в стратегічній перспективі значущість людського фактора

буде зростати.

Стратегія управління персоналом - найважливіша підсистема загальної

стратегії організації, подана у вигляді довгострокової програми конкретних

дій з реалізації концепції використання і розвитку потенціалу персоналу

організації з метою забезпечення її стратегічної конкурентної переваги.

комплексних цілей підприємства.

Такими можуть бути стратегії створення позитивного іміджу;

підвищення

якості

продукції;

підтримки

конкурентних

переваг;

гарантування безпеки і збереження комерційної таємниці; підвищення

продуктивності праці; економічного розвитку; соціального розвитку;

вдосконалення загального управління (в т. ч. реструктуризація); охорони

навколишнього середовища тощо.

Як правило, кожне підприємство має різні за типом і змістом

«стратегічні набори», покликані забезпечити ефективне їх функціонування

за різних умов. І саме завдяки комплексним стратегіям воно забезпечує

стабільність свого функціонування за будь-яких умов.

Вимоги до стратегії персоналу

Завдання стратегії персоналу можна сформулювати так:

• головним завданням є кадрове забезпечення корпоративної,

конкурентних та функціональних стратегій підприємства;

• розробити заходи по адаптації наявного трудового потенціалу до

нових вимог, передбачених новою стратегією підприємства; одночасно

розробити нову, адекватну новій стратегії, концепцію трудозабезпечення і

систему заходів по її реалізації;

• працювати на випередження тих змін, які передбачаються

стратегіями підприємства, інакше нікому буде ці зміни впроваджувати і

організовувати роботу по новому;

• ввести систему кадрової роботи, яка б передбачала наявність,

взаємозв’язок і взаємообумовленість всіх аспектів управління персоналом,

її безперервність;

• не допускати виключно технічного, ресурсного підходу до кадрів, як

до важливого фактору виробництва, а ставитись, як до соціальної складової

діяльності підприємства. Адже повноцінне формування і відновлення

трудового потенціалу залежить від соціального середовища, що у свою

чергу залежить від ефективності економічної діяльності.

Стратегія управління персоналом поряд із продуктово-маркетинговою

стратегією є ключовою функціональною стратегією організації. Для умов

економіки України дана стратегія стає однією з головних не стільки через

логіку планованого стратегічного розвитку, але все частіше як єдиний

реально можливий стратегічний фактор. Іншими словами, значущі

стратегічні зміни на різних рівнях управління, у тому числі і на рівні окремої

організації, можна здійснити тільки за допомогою людського фактора.

Фахівці з менеджменту стверджують, що єдиною значущою конкурентною

перевагою для будь-якої організації на початку XXI ст. стають її людські

ресурси. Причому в стратегічній перспективі значущість людського фактора

буде зростати.

Стратегія управління персоналом - найважливіша підсистема загальної

стратегії організації, подана у вигляді довгострокової програми конкретних

дій з реалізації концепції використання і розвитку потенціалу персоналу

організації з метою забезпечення її стратегічної конкурентної переваги.

Отже, кадрова стратегія належить до розряду функціональних стратегій,

що підлягають завданню реалізації загальної стратегії. Розглянемо основні

форми кадрових стратегій.

Стратегії функціонування - лідерство в низьких витратах, диференціації

і фокусування - відбивають поведінку організації на ринку.

Стратегії лідерства за витратами відповідає кадрова стратегія,

орієнтована на залучення і закріплення працівників масових професій

середньої кваліфікації. Для здійснення кадрової стратегії звичайно немає

необхідності залучати наукові кадри з високим рівнем творчого потенціалу.

Потреба

в керівниках

задовольняється

за

рахунок

менеджерів

адміністративного складу.

Кадрова стратегія, що відповідає стратегії диференціації, звичайно

орієнтована на персонал вузької спеціалізації і максимально високої

кваліфікації - науковців, дослідників, проектувальників. Менеджери в цьому

випадку повинні мати якості лідерів.

Стратегії фокусування відповідає функціональна кадрова стратегія,

аналогічна одній з описаних вище, з урахуванням того, що будуть потрібні

працівники більш вузької спеціалізації.

Стратегії розвитку організації, такі як зростання, стабілізація і

скорочення, спрямовані на підвищення чи збереження конкурентної

переваги організації. Цим стратегіям відповідають певні кадрові стратегії.

Якщо фірма розвивається відповідно до стратегії зростання, то кадрова

стратегія фірми повинна бути спрямована на залучення персоналу особливо

високої кваліфікації з творчими і підприємницькими задатками. Для

залучення і закріплення персоналу фірма повинна створювати і

підтримувати такі умови: належну систему оплати праці, мотивації і

сприятливий морально-психологічний клімат, що сприяє творчості; постійне

підвищення кваліфікації працівників; можливості службового і наукового

зростання. Такі проблеми, як перепідготовка, соціальні гарантії, вихід на

пенсію та інші тут мають другорядне значення.

Функціональна кадрова стратегія, у випадку коли фірма розвивається

відповідно до стратегії стабілізації, спрямована на залучення і закріплення

кадрів, стабілізацію персоналу. У цьому випадку відносно менше потрібно

працівників вищої кваліфікації, науковців. На перший план виступають

проблеми внутрішнього переміщення кадрів і їх перенавчання, посилення

соціальних гарантій, організації відходу на пенсію та ін.

Функціональна стратегія управління персоналом, що відповідає тій чи

іншій стратегії функціонування чи розвитку всієї організації, повинна

ретельно узгоджуватися з усіма іншими функціональними стратегіями і бути

найбільш органічною частиною корпоративної чи загальної стратегії

розвитку організації в цілому.

Стратегія управління персоналом формується у вигляді планів або

"програм дій", що базуються на інформації, зібраної на стадії аналізу

внутрішнього середовища організації, і кадрового прогнозу - у вигляді

системи аргументованих заяв про напрямки розвитку і майбутнього стану

Отже, кадрова стратегія належить до розряду функціональних стратегій,

що підлягають завданню реалізації загальної стратегії. Розглянемо основні

форми кадрових стратегій.

Стратегії функціонування - лідерство в низьких витратах, диференціації

і фокусування - відбивають поведінку організації на ринку.

Стратегії лідерства за витратами відповідає кадрова стратегія,

орієнтована на залучення і закріплення працівників масових професій

середньої кваліфікації. Для здійснення кадрової стратегії звичайно немає

необхідності залучати наукові кадри з високим рівнем творчого потенціалу.

Потреба

в керівниках

задовольняється

за

рахунок

менеджерів

адміністративного складу.

Кадрова стратегія, що відповідає стратегії диференціації, звичайно

орієнтована на персонал вузької спеціалізації і максимально високої

кваліфікації - науковців, дослідників, проектувальників. Менеджери в цьому

випадку повинні мати якості лідерів.

Стратегії фокусування відповідає функціональна кадрова стратегія,

аналогічна одній з описаних вище, з урахуванням того, що будуть потрібні

працівники більш вузької спеціалізації.

Стратегії розвитку організації, такі як зростання, стабілізація і

скорочення, спрямовані на підвищення чи збереження конкурентної

переваги організації. Цим стратегіям відповідають певні кадрові стратегії.

Якщо фірма розвивається відповідно до стратегії зростання, то кадрова

стратегія фірми повинна бути спрямована на залучення персоналу особливо

високої кваліфікації з творчими і підприємницькими задатками. Для

залучення і закріплення персоналу фірма повинна створювати і

підтримувати такі умови: належну систему оплати праці, мотивації і

сприятливий морально-психологічний клімат, що сприяє творчості; постійне

підвищення кваліфікації працівників; можливості службового і наукового