Симптоматику порушень у ієрархізовану індивідуальну карти­ну де в основі частіше за все лежить почуття вини за те чи Індіє, що сталося у зв'язку з трагедією

Наведемо приклад з іншої практики.

Пацієнтка Л., 36-ти років, мати двох дітей, 12-ти та 7-ми років. Переселена з Прип'яті у Київ після аварії на ЧАЕС. Чоловік працював у ремонтній бригаді 4-го блоку ЧАЕС понад три роки, брав участь у рятувальних заходах одразу після вибуху. Раптово помер через чотири місяці після аварії.

До психолога Л. звернулася у 1991 р. На цей час живе й працює в Києві. Вже два роки живе у новому шлюбі. Своїм сімейним життям задоволена.

Близько двох років тому з'явилися порушення заси­нання, підвищена втомлюваність, депресивність, нер­вовість, уникання зустрічей із прип'ятськими знайомими, тахікардія у випадках згадування про життя у Прип'яті та про події, пов'язані з аварією та влаштуванням на новому місці. Симптоми чимдалі посилювалися, а за півроку до звертання по психологічну допомогу з'явився нав'язливий образ, що переслідував Л. передусім у снах: вона стоїть у кімнаті з великою прозорою стіною, притискаючи до себе своїх дітей, і почуває себе у безпеці, а за стіною — полум'я і люди, що намагаються врятуватися. Вона розуміє, що їм треба допомогти, але не може навіть на мить відпустити своїх дітей, щоб знайти і відкрити двері до цього безпеч­ного місця. Сама Л. пов'язує свій стан з отриманою, на її думку, дозою радіоактивного опромінення.

Робота з Л. розгорталася навколо визначення того, що реально принесли у життя Л. події 1986 р. З'ясувалося, що перший чоловік Л. частенько пиячив і у нетверезому стані виявляв чималу агресивність. Сімейне життя було безрадіс­ним. Після переїзду до Києва і смерті чоловіка Л. зазнала ма­теріальних труднощів, але з часом ситуація виправилася: спо­чатку Л. знайшла хорошу роботу, а зі вступом у шлюб ма­теріальне забезпечення сім'ї взяв на себе чоловік.

Другий етап роботи був пов'язаний з визначенням змісту уникання контактів із старими знайомими. Одною з технік, що використовувалася, була "драматизація" (варіант згаданої вище "дискусії"), де Л. по черзі змінюва­ла ролі "господарки" та "гості", розгортала "бесіду", а потім "обмін почуттями". З'ясувалося, що Л. відчуває про­вину за те, що так швидко вийшла заміж удруге і що живе У квартирі, яку отримав, але в якій не встиг пожити її перший чоловік. До того ж вона чекає на осуд тих, хто знав її у першому шлюбі. Обговорення ситуації показало, Що реальних сутичок чи засуджуючих виразів на її адресу

ніколи не було. Спроба дізнатися, хто стоїть за абстракт­ним "гостем", якого вона боїться, закінчилась усвідомлен­ням сорому перед покійним чоловіком. Так проблема пе­ретворилася у питання: "Що я можу зробити для нього?" Л. зовсім розірвала зв'язки з родиною першого чоловіка. Тепер же вона зрозуміла, що зв'язок її та дітей з ними — це і є ланцюжок до батька її дітей. Незважаючи на нелегкі стосунки з цією родиною, які склалися ще за часи пияцтва її чоловіка, Л. затвердила себе в намірі їх нормалізувати.

Третьою частиною роботи стала інтерпретація змісту сну, який переслідував Л. Спираючись на асоціативний ланцюжок та метафоризацію, вдалося знайти сенс тієї "прозорої стіни", що відмежовує Л. від інших "чорно­бильців", — це її почуття вини за те, що катастрофа, яка принесла горе людям (уві сні вони охоплені полум'ям), да­ла їй щастя визволення від безрадісного шлюбу (це вона в безпеці з дітьми, котрих обіймає). Вихід із ситуації Л. знайшла у необхідності "відчинити двері" і дати людям можливість зайти в її дім, тим паче що "стіна прозора" і всі можуть бачити її життя. "Вибаченням" за щастя може стати тільки спроба поділитися теплом та безпекою з інши ми.

Після проведеної роботи стан Л. поліпшився. Через місяць вона вже могла засинати без ліків, страшні сни майже не тур­бували її. Залишалися лише деякі труднощі з тахікардією, але й вони вже були значно меншими, ніж колись.

Розглянутий випадок демонструє процес "вписування" надзвичайної події у життєвий шлях через з'ясування зв'язку життєвих обставин до і після аварії та ролі катастрофи на цьому шляху. Тобто це процес руху від хаосу зламаного життя до утворення низки взаємопов'язаних подій, процес відтво­рення "реальності". При цьому йде розпад особистісних за­хистів від хаотичності світу, що були притаманні травмованій особистості. Нормальне структурування подій життя, встано­влення їх взаємозв'язку в єдиному ланцюгу робить не­потрібними такі патологічні механізми захисту, як клеваж, контролювання дрібниць, зміна сприйняття дійсності.

Певне узагальнення дає змогу назвати реабілітацію осіб із ПТСП-синдромом звичайною психотерапією, але з кількома особливостями.

По-перше, порівняно із звичайною психотерапією ПТСП-терапія допускає більш високий рівень інтенсивності дій те­рапевта: втручання, заохочування тощо. По-друге, необхідною умовою ПТСП-терапії є бесіда про нещастя, яке сталося.

Обидві умови — це "підштовхування'' пацієнта до роботи з дужками та уявленнями (реконструкція факту травмуючої події)» з почуттями та емоціями (що саме відчував пацієнт у ті чи інші моменти подій, котрі розгорталися) для визначення "локусу" проблеми. Останній є точкою зору на подію, котрий не дає спокою хворому.

Робота з потерпілим закінчується моментом, коли він мо­же повернутися на місце, де сталася травмуюча подія, тобто може подолати почуття, що не давали йому можливості не тільки прийти сюди раніше, а й навіть повернутися сюди по-думки.

Як уже зазначалося, ПТСП у дітей становить самостійну галузь дослідження, котра частково збігається із змістом ПТСП у дорослих, а частково має свої особливості. Затри­маємось на кількох суттєвих моментах стосовно реабілітації дітей — потерпших від катастроф.

Розвиток травматичного стресу в дітей проходить ті ж самі етапи, що й у дорослих, принципово подібними є й діагностичні процедури.

При з'ясуванні контингенту дітей, що зазнали впливу травмуючих подій, треба мати на увазі дві речі: 1) у дітей, що не зазнали дії травмуючих подій, може розвиватися вторин­ний ПТСП, якщо їх оточення слабує на відповідні порушен­ня; 2) більш імовірно, що ПТСП-синдром розвивається частіше у дівчаток, ніж у хлопчиків, а також у менш інтелек­туально розвинутих дітей порівняно з більш розвинутими.

Одразу після травмування дитина, як і дорослий, прохо­дить стадію інфантилізації. Вважається доцільним повернути дитину якомога швидше до сім'ї. Батьки мають отримати відповідні інструкції психолога щодо організації підтримуючої дитину поведінки. У перші дні аварії дитина (навіть підліток) поводить себе як немовля: вимагає постійної уваги, наполягає на бажанні спати з батьками в одному ліжку. Якщо не фрустру-вати ці бажання, спокійно підтримувати вимоги дитини, то при­близно через десять днів вона трохи заспокоюється і настає час, *°ли психолог може організувати раціональне спілкування між батьками та дітьми, котрі обмінюються досвідом пережитих Днів, почуттями, що їх охоплювали. З переходом на цю стадію долаються симптоми грубої інфантилізації, що були першою реакцією на стрес.

«а другій стадії важливо надати можливість постійного ^пмкування дітей, які разом пережили катастрофу. На цьому ж

етапі можуть організовуватися групи паралельної підтримки батьків, де вони мають змогу обговорити проблеми, які нале­жить вирішувати, знайти емоційну підтримку людей із спільним досвідом.

Якщо у дитини розвивається ПТСП-синдром, то робота з нею ведеться по двох напрямах: індивідуальна та сімейна пси­хотерапія. Перший напрям пов'язаний із стимулюванням ак­тивності обговорення травмуючих подій. Для маленьких дітей — це гра чи малювання на тему пережитого. Прохання уточнити деталі подій та почуттів героїв гри чи малюнка є проявом активності психотерапевта.

Необхідність сімейної психотерапії пов'язана з тим, що ПТСП-синдром у дітей частіше за все розвивається в роди­нах, де дорослі прагнуть "захистити" дітей від травмуючих подій чи нагадувань про них. "Невідпрацьованість" теми стає матеріалом для подальшого розвитку травматичного стресу в дитини. У ході сімейної роботи психотерапевт організує умо­ви для вільного висловлення думок та почуттів усіма членами родини. На зустрічах формується ситуація, коли дитина не за­лишається наодинці зі своїми страхами та болями, а може вільно і як завгодно довго обговорювати їх з найближчим оточен­ням, а родина відповідає на це підтримуючою поведінкою.

Необхідною умовою реабілітаційної роботи з дітьми є підготовка вчителів та шкільного оточення дитини до надання підтримки психотравмованому учневі. Адже більший відтинок часу дитина проводить саме у школі. Найкращі умови реа­білітації пов'язані з ситуацією, коли дитину не вилучають зі школи. Психологом має бути проведена спеціальна робота із шкільним персоналом та учнями відносно їх підготовки до спілкування з тими, хто пережив катастрофу. Найкращою формою такої підготовки вважаються окремі групові дискусії учнів та вчителів на тему "Підтримуюча поведінка — що це таке?"

2. Що таке травматичний стрес та ПТСП-синдром? У рамках
якої психологічної парадигми утворилися ці поняття? Що
входить до понять ПТСП-реабілітації чи ПТСП узагалі?

3. Які сучасні підходи до проблеми психологічного вивчення
та допомоги потерпілим від катастроф Вам відомі?

4. Які групи симптомів складають ПТСП-синдром? Що Ви
знаєте про глибинні зміни, що лежать поза феноменоло­
гією ПТСП-синдрому?

5. Які види ПТСП Вам відомі?

6. Перелічіть стадії розвитку травматичного стресу, дайте їм
стислу характеристику.

7. Діагностичний критерій ПТСП-синдрому: де він міститься,
з яких рубрик складається?

8. Діагностичний критерій ПТСП-синдрому та відповідні
діагностичні методики: як вони співвідносяться, для чого
використовуються? '

9. Хто входить до контингенту потерпілих від катастрофи?
Навдщо він визначається?

10. Яких головних принципів має дотримуватися психолог, ко­
трий працює на місці катастрофи?

11. Висвітліть зміст первинної психологічної допомоги потер­
пілому на місці катастрофи.

12. У чому полягає робота психолога на другому етапі розвитку
травматичного стресу?

13. Визначте головну ідею та завдання індивідуальної та групо­
вої психотерапії ПТСП-синдрому.

14. Чим відрізняється ПТСП-терапія від звичайної психоте­
рапії?

15. Визначте головні особливості ПТСП-терапії дітей порівня­
но з дорослими.

Література

Запитання й завдання

1. Звідки виходять сучасні теорія та практика психологічної роботи з потерпілими від катастроф; у яких поняттях зафіксована історія розвитку цієї галузі?

Соціально-психологічна реабілітація дітей і підлітків, що постраждали від чорнобильської катастрофи: 36. наук, праць. Київ, 1992.

Психология травматического стресса сегодня: Сб. тезисов международной конференции. Ленинград, 1992.

Ташьян М. Посггравматические стрессовьіе рассіройства у детей и их психическая реабилитация // Воен.-мед. жупп 1990. № 9.

Колодзин Б. Как жить после психической травми. Москва 1992.

8соіі М. /., 8ігсиШп& А. СоіШ5еШп£ Гог Рохі-Тгашпаііс г. БАСЕ РиЬ!ісайоп8, 1992.

КіеЬегг Я /., Вгот В. Іп соііаЬогаііоп \уііЬ Реіег В. І)е/аге5. Соріпг чаш Тгашпа: ТЬеогу, Ргсуєпііоп апсі Тгеаітепі! Ат5Іегсіат, 1992.

ЯарНаеі В. \УЬеп Візавіег Зігіке»: А НапсіЬоок Гог Ше Рго!е55Іоп&. Ьопдоп, 1986.