Психологічна реабілітація потерпілих від катастроф

Головні поняття, що вживаються в галузі після-аварійної психологічної реабілітації. Реабілітація. Цей термін походить від латинського слова "паЬіііїав" (здатність, спро­можність) та префіксу "ге", що означає "знову"; тобто він позначає процес відтворення. Таким чином, психологічна реабілітація — це процес відтворення психічних здатностей, Що були втрачені Саме таку дефініцію наводить "Краткий сло-варь системн психологических понятий", наголошуючи саме на психологічному аспекті поняття на відміну від медичного чи юридичного. Психологічна реабілітація націлена на усунення екстремальних перенапружень, які деформують нормальне психічне функціонування та поведінку особистості.

Задум реабілітації у випадках порушень, викликаних екстремальними подіями в житті людини, базується на при-

ущенні, що згадані порушення є новоутвореннями, що езпосередньо зумовлюються зовнішніми подіями або спога­дами про них, існують тільки з ними і зникають із зникнен-^иям травмуючих обставин чи психічних образів, котрі їх відо-

бражають. Ці два співіснуючих ряди подій мають назви "стрес " (від англ. тиск, напруження) — стан психічного пере­напруження — та "стресори " — зовнішні чи внутрішні факто­ри, що ведуть до стресів.

Поняття "стрес", як ми знаємо, було введене у 1936 р. ка­надським фізіологом Г. Сельє у зв'язку з дослідженням адап­таційного синдрому — сукупності адаптаційних реакцій, що мають захисний характер. Г. Сельє виділив три послідовні стадії розвитку адаптаційного синдрому, які надали мож­ливість продемонструвати як мобілізуючий позитивний вплив стресу на життєдіяльність організму (на перших етапах роз­витку), так і руйнівний дезінтегруючий вплив стресового ста­ну останньої стадії адаптаційного синдрому. Для цього виду стресу було введено визначення "дистрес ".

Поняття стресу та дистресу, які виникли в річищі фізіо­логічних досліджень, ввійшли і в психологічну термінологію. Фізіологічний та психологічний стреси вирізняються за характе­ром стресорів, що їх викликають.

У надрах самої психології склалися й свої терміни щодо станів нервового перенапруження. Так, психічна травма означає тимчасове чи стійке порушення психіки під впливом надмірної за силою чи за суб'єктивним значенням психічної дії.

У межах психоаналітичної концепції згадані порушення кваліфікуються як травматичний невроз. Основою для вве­дення цього поняття 3. Фрейд вважав феномен нав'язливого згадування про травмуючі події> Домінування у фрейдівсько-му визначенні симптому нав'язливих спогадів і позначення часу його формування безпосередньо моментом травми зву­жують межі станів, пов'язаних із психічною травмою. Так, серед симптомів стресових порушень трапляються тривожність, де­пресія, порушення пам'яті, уваги, які посилюються з часом. Ціла низка порушень, що об'єднуються поняттям ^(<нейровегетативний синдром", також притаманні стресовим станам.

Для визначення станів, що можуть виникати у більш віддалені від травмуючих подій періоди, було введене поняття "посттравматичний невроз". У цьому випадку симптом нав'язливих спогадів не є обов'язковим і може бути навіть зовсім відсутнім. Але сама психоаналітична парадигма У підході до стресових станів залишається разом із самим по­няттям неврозу.

У сучасній франкомовній традиції термін "посттравматичний невроз" є найбільш поширеним в інтерпретації станів людей, що зіткнулися з травмуючими подіями у своєму житті.

Але англомовна психологія, де поширена біхевіоральна па-адигма, вивела поняття неврозу за межі свого практичного лексикону. Елітарність психоаналізу (він потребує певного півня інтелектуального розвитку пацієнта, вимагає багато часу і природно, коштів) не дає можливості організації психо­логічної допомоги у випадках масового поширення стресових станів людей. Дослідження, пошук нових стратегій та методів психічної реабілітації стресових станів не припинялися, але й не узагальнювалися аж до кінця 70-х років. Велика проблема суспільства СІЛА 60—70-х років — ріст числа ветеранів в'єтнамської війни, що мали стресові порушення — стала со­ціальним поштовхом для узагальнення багаторічних досліджень і * практичного досвіду психологічної допомоги жертвам різного виду катастроф та аварій і насамперед воєн. Результатом такого узагальнення стало введення у 1980 р. Американською психіатричною асоціацією нового синдрому в офіційний класифікатор психічних відхилень. Він отримав назву "ПТСП-сждром": синдром посттравматичних стресових порушень (РТ8В: Розі Тгашпаіїс 8ІГЄ88 Бізогдег). Своєю назвою, а також діапазоном зазначених симптомів він об'єднав традиції дослідження стресових станів — фізіо­логічну (з її поняттям стресу) і психологічну (що оперувала поняттям психічної травми); префікс "пост" показував, що згаданий синдром розвивається з часом (таке визначення несе в собі можливість психопрофілактики, яка має проводитися протягом дії травмуючих обставин або безпосередньо після їх дії для запобігання розвитку ПТСП-синдрому в майбутньо­му); а включення синдрому до психіатричного класифікатора поєднало зусилля медиків та психологів у діагностиці та ліку­ванні постстресових станів.

Як випливає з самої назви синдрому, він розвивається ли­ше через деякий час після катастрофи, що людина пережила. До того ж, за міжнародними даними, лише в одного відсотка осіб, які опинилися на місці аварії, розвивається справжній ПТСП-синдром. Але більшість учасників катастрофи пережи­вають так званий травматичний стрес. Як і всі види стресів (за Г. Сельє),'він є адаптивною реакцією на травмуючі обста­вини (тобто "нормальною" реакцією на "ненормальні" події) ¹ Розвивається в три етапи. Якщо перші два етапи мобілізують люді резерви на подолання екстремальних обставин, то третій, є руйнівним, і саме він отримав назву

і Ду³*⁶ часто цей синдром дає назву самому фахові

Роботи^ психологів з післяаварійними станами потерпілих.

азва "ПТСП" поширюється і на стани людей під час аварії.

Психопрофілактична робота на перших етапах розвитку трав­матичного стресу також традиційно належить до ПТСП-реабілітації. До ужитку ввійшло трохи вільне користування терміном "ПТСП", розширення його до поняття травматич­ного стресу. Це не вважається помилкою, бо поняття "ПТСП" несе в собі посилання на біхевіоральну парадигму у процедурах діагностики та лікування. Тож вживання цього терміна скоріше характеризує підхід до інтерпретації стресо­вих порушень, ніж конкретний діагноз.

В російсько- та українськомовній традиції за процесом подолання постстресових порушень закріпився термін "постстресова реабілітація", хоча у світовій психологічній літературі частіше трапляється така назва, як "ПТСП-консультування".

Упровадження поняття постстресової реабілітації у вітчиз­няній літературі свідчить про формування особливого підходу до проблеми дослідження та подолання постстресових станів. Цей підхід випливає з низки парадигм: діяльнішої, ди­намічної єдності внутрішніх та зовнішніх умов розвитку психіки; ідеї інтеріоризації зовнішніх дій, детермінації психо­логічних змін змінами зовнішніми (соціальними, міжосо-бистісними, фізичними тощо), а також інших, які складають науковий апарат вітчизняної психології.

Згаданий підхід зумовлює специфіку тематики конкретних досліджень та пов'язаних з ними напрямів реабілітаційної ро­боти з населенням, що постраждало від Чорнобильської аварії: зовнішні та внутрішні фактори-умови відхилень у ро­звитку і поведінці дітей (О. Киричук); особливості генези "образу Я" дошкільників (С Тищенко, Т. Пироженко); вплив ціннісних орієнтацій підлітків на особистісне та професійне самовизначення (О. Гарнець, С. Яковенко); порушення суб'єктних механізмів психічної активності (В. Татенко, Л. Лепіхова); порушення суб'єктивної картини світу (П. Гончар); порушення процесів цілеугворення, екзистенційні питання в ко-рекційно-реабілігаційшй роботі (Н. Мацнєва) і т. ін.

Саме в річищі подібної тематики формується специфіка вітчизняного підходу до проблеми постстресових станів. По­ряд із цим іде процес опанування досконало розроблених ме­тодичних підходів до реабілітації потерпілих від катастроф, що сталися в інших країнах.

Підхід до визначення та подолання постстресових станів з огляду ПТСП-діагностики є найбільш поширеним і популяр­ним як в Америці, так і в Європі. Синдром ПТСП включений

ттайавторитетніших міжнародних класифікаторів психічних лень - В8М-Ш-К (або Б8М-І\0 та ІСЕ>(10). Фахівці, і і ПТСПбіі

0 (10). Фахівці,

^Спецу в галузі ПТСП-реабілітації, об'єднані в

національні та міжнародні товариства, мають вузькопрофільні періодичні видання. Щорічно у світі відбувається декілька міжнародних конференцій та конгресів із питань ПТСП. У багатьох країнах існують національні служби порятунку від катастроф, до яких залучені спеціалісти різного фаху (про­фесіональні рятувальники, Червоний Хрест, транспортники, військові, медики і т. п.), серед котрих обов'язково є психо­логи. Психологи, що беруть участь у роботі на місцях ката­строф та в подоланні наслідків аварій (у ПТСП-профілактиці та реабілітації), об'єднані в національні центри кризової пси­хології, які проводять постійну роботу як з жертвами масових катастроф, так і з тими, хто пережив особисту трагедію (розбійний напад, зґвалтування, смерть близької людини чи навіть тварини тощо).

На жаль, у нашій країні класифікатори В8М-Ш-К, О8М-IV та ІСВ(ІО) поки що не впроваджені в практику, що зумо­влює труднощі у спільних дослідженнях і обміні досвідом що­до особливостей прояву тих чи інших загальновизнаних за­хворювань, тимчасових станів та можливостей їх подолання. І все ж створення власної української системи понять і методів діагностики та психологічної допомоги, що зараз відбувається, спирається на світовий досвід, шукаючи спільну мову для порів­няння і взаємозбагачення підходів до тих чи інших явищ, що склалися незалежно у вітчизняній та закордонній науці.

Щорічні регіональні та міжнародні конференції з проблем психологічної допомоги населенню, що постраждало від най-масовішої катастрофи XX століття — аварії на Чорно­бильській АЕС, відбуваються в Україні, Білорусі, Росії і зби­рають учених з усього світу, які працюють в галузі післястре-сової реабілітації. У травні 1992 р. в Києві відбулася Міжна­родна конференція, присвячена узагальненню уявлень про психологію травматичного стресу, що накопичені сучасною світовою наукою.

Чорнобильська трагедія сформувала великі осередки про­живання травмованих людей навколо ЧАЕС. Відсутність міжнародних класифікаторів в озброєнні наших фахівців не Дала можливості діагностики психічних порушень у людей, ^ЯКих торкнувся Чорнобиль, за всесвітньовизнаними та місце-

^адаптованими методиками. Але дослідження психофізично-

стану людей, що пережили Чорнобиль, проведені нашими

вченими за стандартизованими методиками, дають змогу визнати у них симптоми, які виступають складовими ПТСП-синдрому.

ПТСП-синдром складають три головні групи симптомів: 1) нав'язливі образи трагедії, що сталася; 2) уникнення ба­гатьох речей, котрі асоціативно пов'язані з травмою; 3) широкий діапазон симптомів, обумовлених високим рівнем психофізіологічного збудження. Саме останні найбільш ши­роко вивчалися й констатувалися в дослідженнях стану лю­дей, що постраждали від Чорнобиля. Але як складова частина ПТСП-синдрому ця симптоматика не кваліфікувалася.

Створення методик, що уніфікують процедури діагностики та реабілітації, дає змогу об'єднати зусилля міжнародного наукового товариства в подальшому вивченні ПТСП-фено-мена, який може набувати різноманітних видів залежно від віку постраждалих, типу катастрофи (природна, технічна, со­ціальна, індивідуальна, групова, масова), культурних особли­востей і т. ін. Уточнення феноменології, обставин, що зумо­влюють той чи інший розвиток ПТСП-синдрому, розробка та апробація засобів реабілітації, найбільш ефективних при різних формах травматизації, — усе це складає сучасний зміст ПТСП-галузі психологічної науки.

Поряд із дим існують і дослідження суб'єктивних змін психіки людей у стресовому стані, що характеризуються вітчиз­няним підходом. Так, у спільному українсько-бельгійському дослідженні шслястресових станів методом Роршаха (О. Вино­кур, П. Гончар, Н. Мацнєва, К. Мормонт та ін.) було визначено, що травмовані бачать світ із хаотичною структурою. Засобом по­долання хаотичності картини світу є використання одного чи кількох видів особистісного захисту, серед котрих:

клеваж (поляризація світу на добре та зле);

контролювання дрібниць, аби здобути почуття більшої впевненості щодо картини світу;

зміна сприйняття дійсності, тобто сприймання її через особистісну проекцію, незважаючи на міру її збігу з ре­альністю.

Отримані результати не суперечать даним досліджень У межах ПТСП-підходу і навіть поглиблюють уявлення про ме­ханізми, що лежать поза феноменологією ПТСП-синдрому.

Розвиток ПТСП-науки дав змогу виділити різні види ПТСП. Деякі з них є загальновизнаними, деякі зафіксовані лише кількома вченими і потребують більш детального вивчення. На­ведемо деякі з них на прикладі Чорнобильської аварії.

Серед "чорнобильців" можна спостерігати постстресові зрушення різноманітної етіології. Це первинні ПТСП-синдроми: гострий (у безпосередніх учасників та спостерігачів пожежі на ЧАЕС) та хронічний (що розвивається внаслідок постійної тривалої дії стресорів у випадках: проживання на забруднених територіях, надбання хронічних захворювань унаслідок опромінювання та ін.); вторинний ПТСП-синдром у дітей, що народилися в родинах батьків, котрі мають пост­стресові порушення і формують унаслідок цього травматич­ний осередок у психіці дітей, які особисто не пережили ката­строфи та її наслідків; вторинний ПТСП-синдром у дорослих, які отримують суперечливу інформацію щодо безпечності свого проживання у місцевості (частіше за все цей вид син­дрому має в нас назву радіофобії).

Деякий час вважалося, що ПТСП-синдром може бути ли­ше в дорослих з їхніми раціональними схемами щодо устрою свого та навколишнього життя. Стосовно дітей, то ще в середині 80-х років вважалось, що їхні стресові порушення є ситуативно-специфічними через їхній менш стійкий по­гляд на світ, який може адаптувати значно більше подій та явищ, ніж погляд дорослої людини. Але вже наприкінці 80-х років головні міжнародні класифікатори психічних по­рушень — В8М-Ш-К, В8М-ГУ та ІСВ(Ю) — включили до свого складу ПТСП-сицдром у дітей. У багатьох випадках діти до кінця не усвідомлюють наслідків катастроф, які торк­нулися їхнього життя, і тому не дуже глибоко переживають трагізм подій. Але те, що трапилось, може залишити глибокі сліди у психіці й проявитися через деякий час. Тому, як і у випадках з дорослими, склалося уявлення про необхідність психопрофілакгикїі дитячого ПТСП-синдрому безпосередньо ЩД час чи після аварії. Вивчення ПТСП-синдрому в дітей нищ становить відносно самостійний підрозділ ПТСП-науки.

Діагностика станів травматичного стресу. Ми вже зазначали, Що травматичний стрес є цілісною адаптивною відповіддю на сильну травму. Як і всі види стресів, він розвівається у три етапи.

Перший етап триває 48 годин з моменту катастрофи. Інко­ли цей етап називають шоком. Зовні він може виявлятися як нжа, як ступор чи як інфантилізапія, регресія. У першому инадку реакцією виводу з патологічного стану є надання зперечних та чітких (інколи навіть грубих) команд, в остан-^^Му~1 ^НаДання опори, ласки людині, що шукає мате­ турботи. В разі ступору можливі як один, так і дру- варіанти.

На цьому етапі потерпілі майже ніколи не звертаються за допомогою до психологів. 80 % учасників травмуючих подій за сприятливих соціальних умов виходять зі стресу після першого етапу самостійно. Інші переходять до другого етапу

Другий етап триває, за різними даними, від одного місяця до півроку (деякі автори вважають, що навіть до дев'яти місяців). Він характерний для учасників масових катастроф Це стадія, так би мовити, ейфоричного єднання потерпілих. За відсутності сприятливих для цього умов у окремих індивідів розвивається стан агресії. У разі ж єднання група демонструє агресію до навколишнього суспільства, але уникає реакції індивідуальної агресії.

Частіше за все потреба у психологічній допомозі потер­пілими не усвідомлюється. На їхню думку, їм необхідна лише матеріальна допомога.

Приблизно 20 % учасників масової катастрофи мають на цій стадії ті чи інші порушення, пов'язані з:

психосоматикою;

проблемою виконання службових обов'язків;

проблемами соціального життя (взаємодія з оточенням, виконання соціальних норм тощо);

сексуальними проблемами;

афективними розладами.

Парадоксально, але на цьому етапі фіксується найбільша кількість звертань по допомогу до психолога тих, хто "не вписався в ейфоричні братерства". Фахівці вважають, що це найбільш сприятливий час для надання швидкої та ефектив­ної допомоги, здатної припинити розгортання ПТСП-синдрому.

Але й серед тих, хто не звернувся за психологічною допо­могою, а перебував у стані "ейфоричного єднання", зали­шаються резерви та можливості самостійного подолання стресового стану. У більшості людей, що пережили другу стадію стресу (з одного боку, почуття єднання, а з іншого — порушення хоча б на одному з рівнів існування: соціальному)! службовому чи особистому), наявне зменшення стресової симптоматики до закінчення названої стадії. При такому розгортанні подій наприкінці другої стадії можуть ще зали­шитися важкі сни та незначні афективні порушення, які з ча­сом зникають без спеціальної допомоги. Але у частини по­терпілих спостерігається інша динаміка симптоматики, коли порушення охоплюють чимдалі більше сфер життя. В серед­ньому 3—8 % -загальної кількості потерпілих від масових ката-

строф не виходять зі стресу після другого етапу і переходять до третього.

Тривалість третього етапу не обмежена. Можливості са­мостійного подолання стресового стану на цій стадії хроніч­ного стресу майже неймовірні. Цей етап і має назву ПТСП-_СИНдр_Ому. Повна його картина включає порушення вже усіх трьох рівнів життя: соціального, службового, особистого. По­терпілі часто усвідомлюють необхідність психологічної допо­моги, але важкий стан депресії не дозволяє звернутися по неї.

Для психолога ПТСН-синдром пов'язаний з процедурою діагностики. Необхідність її зумовлена ймовірністю зіткну­тися не лише з ПТСП-синдромом, а й із загостренням у по­терпілих якихось інших психічних порушень, спровокованих стресом. Останній може як загострити відхилення, що раніше помічалися у значно меншій мірі, так і перервати стан ремісії, в якому психічнохворий потерпілий перебував до мо­менту катастрофи. Можна навести приклад із досвіду подо­лання наслідків пожежі на стадіоні у Брюсселі, де тестування ще не зреабілітованих потерпілих, проведене через півроку після події, виявило шість випадків важкої психопатії.

Наведемо схему діагностики ПТСП-синдрому за кла­сифікатором ШМ-НІ-К, де зазначений синдром подано за номером 309—89 у розділі "Порушення, пов'язані з три­вожністю". Діагностичний критерій для ІТГСП складається з п'яти рубрик, позначених літерами від А до Е за латиною.

А Особа пережила події, що виходять за межі звичайно­го життєвого досвіду і які можуть бути стресором майже для кожної людини, наприклад: серйозна загроза життю чи фізичній цілісності; серйозна загроза чи пошкодження дітям особи або чоловікові (жінці), або іншим близьким рідним чи друзям; раптове зруйнування дому чи навіть району; спостереження інших осіб, що були поранені або вбиті внаслідок аварії чи фізичного насилля.

В. Травмуючі події постійно переживаються знову, при­наймні хоча би в одній із наведених форм:

1) відтворення та переживання нав'язливих спогадів
про події (у дітей — відтворення однієї й тієї ж гри, в ко­
трій репрезентується тема травмуючої події чи її деталі);

2) постійна присутність травмуючої події у снах;

3) раптові дії чи відчуття, начебто травмуюча подія
відбувається зараз (сюди входять відтворення досвіду пе­
реживання травмуючих подій, ілюзії, галюцинації, епізоди
"Да&Ь-Ьаск" (ефект "спалаху"), поява картини травмуючої
події в ході звичайного життєвого плину, навіть якщо такі
епізоди трапляються в моменти прокидання та інтокси­
кації;

М 9-63

4) інтенсивне переживання при зіткненні з подіями що символізують чи нагадують деталі травмуючих подій, у тому числі реакції на дні річниць травмуючої події.

С. Постійне уникнення стимулів, асоціативно пов'язаних із травмою, що може виявлятися принаймні в одній з трьох наведених форм:

1) намагання уникнути думок та почуттів, що асоцію­
ються з травмою;

2) намагання уникнути діяльності чи ситуацій, що
викликають спогади про травмуючі події;

3) нездатність згадати важливі деталі травми
(психогенна амнезія);

4) помітне зменшення інтересу до важливих видів
діяльності (у маленьких дітей це може бути втрата нещо­
давно набутих навичок, наприклад, користування туалетом
чи розмовних навичок);

5) почуття відокремленості від інших людей;

6) звуження меж афекту, наприклад, нездатність пере­
живати любовні почуття;

7) почуття втрати майбутнього (наприклад, невіра в
можливість зробити професійну кар'єру, одружитися, мати
дітей чи довге життя).

Б. Постійні симптоми наростання збудження (яких не було до травми) принаймні у двох з наведених форм:

1) труднощі засипання та прокидання;

2) поширення чи спалахи люті;

3) труднощі концентрації;

4) гіперактившсть;

5) гіперреактившсть на стимул;

6) фізіологічна реакція на зіткнення з подіями, що
символізують травмуючі події, чи речами, які були елемен­
тами ситуації травми (наприклад, жінка, що була зґвалто­
вана у ліфті, кидається в сльози, коли бачить будь-який

ліфт).

Е. Тривалість порушень (симптоми рубрик В, С і В) зберігається щонайменше місяць.

Уточнення: відстрочений початок, якщо розлад вини­кає щонайменше через шість місяців після травми.

Для кваліфікованої діагностики фахівці користуються спеціальними методиками, опитувальниками, які розроблені на базі наведеного критерію. Не пряме використання кри­терію, а детальне вивчення картини психічних порушень кожного потерпілого за допомогою стандартизованих методик дає змогу запобігати помилок, пов'язаних як з неправильним розумінням змісту деяких запитань, так і з бажанням уникну­ти відповіді на деякі з них, тощо. Опитувальники розроблені з метою отримати найбільш вірогідну інформацію щодо стану 322

з'ясувати, чи складаються окремі симптоми в єдину захворювання посттравматичним стресовим синдро-встановити міру важкості розвитку синдрому (легка 2£рма, середня чи важка).

Тож по-перше, встановлюється коло симптомів, які має хворий' Кожне з положень критерію уточнюється за допомо­гою декількох дублюючих чи уточнюючих питань різного виду стосовно окремих симптомів. Так, наприклад, опитувальник Горовиця пропонує вісім різних питань для встановлення на­явності симптому уникнення спогадів про травмуючі події. Серед них: "Я намагаюсь не говорити про це"; "Я тримаюсь осторонь спогадів"; "Я намагаюся стерти це з моєї пам'яті" і т ін. Така процедура дозволяє запобігти раптових помилок чи ненавмисного обману. Для посилення результату деякі опиту­вальники мають ще шкали обману, що вводяться до опиту-вальних листів. Так, опитувальник "Що я думаю та відчу­ваю", розроблений С. Рейнолдсом та Б. Річмондом, має кож­ним четвертим питанням твердження з шкали обману: "Я люблю всіх, кого знаю"; "Я завжди добрий"; "В мене завжди вишукані манери" і т. ін.

По-друге, встановлюється важкість розвитку синдрому. Для цього опитувальники мають ранжовану шкалу відповідей, де зазначається, як часто має місце той чи інший симптом чи якою мірою те чи інше твердження про стан людини сто­сується хворого, який дає відповіді.

Крім згаданих опитувальників, у світовій практиці діагно­стики стресових порушень широко використовується депре­сивна шкала Бірлесона — в роботі як з дорослими, так і з дітьми. Існують також спеціально розроблені дитячі методи­ки. Серед них опитувальник дитячих острахів Т. Оллендіка, індекс реактивності С. Фредеріка та Р. Пайнуса та дитячі версії методик Горовиця, Рейнолдса та Річмонда.

Пряме використання тільки діагностичного критерію £)5М-НІ-К, В5М-1У та ІСВ(ІО) для збирання інформації щодо стану хворого не дозволяється. Критерій слугує лише схемою діагно­стики для фахівця, котрий може використовувати за своїм бажанням ту чи іншу методику вивчення окремих симптомів, Що входять до ПТСП-синдрому дорослого чи дитини.

Психологічна допомога у подоланні стресових та післястресо-

^вих станів. Ефективність психологічної роботи пов'язана зі