В°€часним визначенням контингенту потерпілих, якнайскорішим

^мням допомоги на перших етапах для запобігання подальшо-

Розвитку ПТСП. Особливо важливо це на першому й п*

третьому етапах, коли потерпші, як правило, не звертаються по допомогу до психолога і така допомога має бути їм запро­понована. Таким чином, ІХТСП-фахівці насамперед визнача­ють контингент потерпілих від масової катастрофи, який мо­же складатися з таких категорій:

сім'ї загиблих у катастрофі;

жертви катастрофи (поранені й ті, що дістали хронічні за­хворювання внаслідок катастрофи) та їхні сім'ї;

учасники катастрофи (ті, хто безпосередньо пережили ка­тастрофу, але врятувалися без пошкоджень) та їхні сім'ї;

рятувальники (різні професійні підрозділи, що були задіяяі у рятувальних роботах) та їхні сім'ї;

спостерігачі (як безпосередні, так і ті, хто став свідком подій за допомогою телебачення);

психологи.

У кожному конкретному випадку цей контингент повинен визначатися окремо.

Наведений приклад переліку має в основі досвід пси­хологічних підрозділів, котрі брали участь у роботі з по­терпілими від пожежі на стадіоні в Брюсселі, що сталась на вщерть заповнених трибунах під час футбольного матчу, який транслювався по телебаченню. Вогонь виник так рап­тово, а полум'я так швидко поширювалося, що присутні на стадіоні та телеглядачі ще не встигли оцінити сер­йозність ситуації, коли вже в диму та полум'ї гинули люди. Репортаж не було припинено. Тож трагедія мала безліч спостерігачів, що зумовило внесення цих людей до переліку потерпілих від катастрофи: для багатьох такий досвід спосте­реження був високотравмуючим. Опис пожежі на цьому стадіоні увійшов до підручників з 11'1'СП, оскільки це був перший випадок злагоджених планових дій психологічної служби у реабілітаційній роботі, що охопила весь контингент потерпілих і стала зразком організації психологічної допомоги учасникам аварій. Внесення психологів до списку потерпілих також є доцільним. Наприклад, як у брюссельській події, так і після аварії парому, що курсував між Великобри­танією та Нідерландами, була така процедура, як іден-тифікація загиблих родинами. Разом із рідними під час процедури обов'язково був психолог, котрий виступав, з одного боку, як особа, що зменшувала силу стресу ДД* безпосередніх учасників процедури, а з іншого — як особа, що-сама зазнавала дії сильного стресору (спостереження спотворених тіл загиблих та реакції їхніх рідних).

Природно, що кожна катастрофа утворює свій особливий контингент потерпілих. Так, у випадку Чорнобильської авари

списку потерпілих можуть бути включені й ті, кого змуси­ли покинути свої історичні місця проживання, незважаючи на їхнє небажання (тобто ті, хто не відчуває страху перед радіа­цією, а стресором для них є саме переселення); і ті, хто відчуває дію двох типів стресорів: втрачений дім і занепо­коєння станом власного здоров'я через отримані дози радіації, і ті, для кого переїзд сам по собі є лише трудноща­ми, а не стресором, бо їхня батьківщина знаходиться далеко від Чорнобиля (для фахівців станції, що недавно приїхали до нового міста Прип'ять), а реальним стресором є втрачена ро­бота та побоювання, пов'язані з опромінюванням; і багато-багато інших категорій потерпілих.

Такий детальний перелік різних груп людей, що складають травмований контингент, по-перше, дає уявлення про коло тих, хто має бути охоплений психологічним контролем, і, по-друге, сприяє розробці програми реабілітаційної роботи.

Одним із найбільш ефективних методів постстресової реа­білітації є групова робота. Суттєвою вимогою для поєднання людей в одну реабілітаційну групу є їхній спільний суб'єктивний досвід. У таких багатопланових катастрофах, як Чорнобильська, ретельне вивчення конкретних обставин, що призвели до стресових станів конкретних людей (стали стре-сорами), дає змогу професійно скомплектувати реабштаційні групи і розробити програми роботи над травмуючими зміста­ми психічного, притаманними учасникам різних груп.

Як уже зазначалося, психологічна робота на перших етапах розгортання симптоматики травматичного стресу за суттю є психопрофілактикою можливого розвитку 'ПТСК Така робота розпочинається центрами кризової психології заздалегідь. Змістом цієї роботи є підготовка співробітників національних порятункових служб до праці в екстремальних обставинах. Головний принцип поводження з потерпілими, який мають засвоїти всі залучені до рятувальних робіт фахівці, — це не­обхідність цілковитого й безумовного прийняття відповідаль­ності за всі дії щодо врятованих. Інфантилізація людини, яка перебуває у стані шоку, потребує справжньої материнської ласки та батьківської сили. Символічним виразом першого має бути надання суто фізичного тепла потерпілому: одразу слл врятування слід обійняти чи навіть поцілувати його, Ритиснути до себе, відвести у безпечне місце (а не розказу-

Шо

•и, куд_И йгл^ _{якщо є така} можливість, укрити чимось теп- ^{ДаТИ випити те}плого напою, повторити декілька разів, вже позаду, що він у повній безпеці, і тільки після

цього залишити його чи під наглядом іншого рятувальника чи з точними інструкціями щодо подальшої поведінки (наприклад, спокійно залишатися на місці, доки рятувальни­ки дадуть нові вказівки).

Символічним виразом батьківської сили має бути чітке й наполегливе інструктування потерпілих. На відміну вдц "материнської" тактики "батьківську" доцільно спрямовувати не на окремих осіб (за винятком випадків виведення із станів паніки чи ступору), а на групи людей. Зразком психологічно грамотної роботи на місці катастрофи є постійне, послідовне, несуперечливе подання команд потерпілим. Тому бажано, щоб команди подавалися однією людиною чи, принаймні, однією трупою людей, які координують свої дії. Команди по­даються за допомогою радіопідсилювачів чи рупорів і мають містити розпорядження щодо місць збору, поведінки (стояти, лежати, сидіти, рухатись тощо), дій (скласти списки чи пере­рахуватись, чи об'єднатися в групи за тим чи іншим принци­пом і т. ін.), навіть якщо такі розпорядження безцільні з огляду розгортання рятувальних робіт.

Останнім пунктом попередньої підготовки рятувальників до роботи з "потерпілими на першому етапі травматичного стресу є навчання психологів групи швидкого реагування, які мають входити до рятувальних загонів і перебувати на місці катастрофи протягом усіх рятувальних робіт. Фах психолога, який присутній в зоні аварії, має бути чітко позначений на одязі великими літерами. Щоправда, як уже зазначалося, в перші 48 годин після аварії потерпілі частіше за все не звер­таються до психолога по допомогу. Виведенням урятованих у безпечну зону займаються не психологи, а добровольці Чер­воного Хреста. Але є робота й для психолога: до нього мо­жуть звернутись інші рятувальники, аби привернути увагу до тих потерпілих, які, на їхню думку, потребують психологічної допомоги, чи за порадою стосовно загальних дій та команд потерпілим. Поряд із цим психолог на місці катастрофи має наглядати за психічним станом самих рятувальників. Адже випадки шоку серед них — річ досить поширена. Отож функція психолога — своєчасно помітити порушення стану рятувальника, щоб, по-перше, запобігти помилок у рятувальному процесі через неадекватні дії його виконавців; а по-друге, негайно допомог­ти рятувальникові подолати кризовий стан.

Спробуйте, будь ласка, самі оцінити та аргументовано ви­брати найкращий та найгірший варіанти реакції психолога нй шоковий стан одного з рятувальників:

У16

1) негайно відіслати його додому;

2) попросити його піти до крамниці, щоб купити щось
поїсти, а потім приготувати чай для рятувальників;