Психологічне забезпечення роботи навчальних закладів реабілітації неповнолітніх

Демократизація та гуманізація нашого суспільства передбачають, зокрема, переосмислення навчально-переви-ховного процесу в спеціальних закладах для неповнолітніх пра­вопорушників, відмову від стереотипних форм і методів роботи. Центром виправно-виховної роботи мають стати особистість не­повнолітнього, його переконання, потреби, інтереси тощо.

Спеціальні навчально-виховні заклади створені з метою соціальної і особистішої реадаптації та реабілітації кримі­нально нестійких підлітків і юнаків. Утримання вихованців у цих установах здійснюється за статевим принципом, тобто юнаки й дівчата виховуються окремо. Наші рекомендації сто­суються вікових та індивідуальних особливостей саме осіб чо­ловічої статі.

За В. Пирожковим, відхилення поведінки неповнолітніх мо­жуть бути викликані комплексом таких об'єктивних причин:

загальносоціальних (порушення принципів демократії, со­ціальної справедливості, втрата соціальних ідеалів у молоді);

екощмічних (порушення та диспропорції у плануванні, розподілі матеріальних благ, невпевненість у завтрашньому дні);

соціально-демографічних (перехід у нову сім'ю, роз'єднання поколінь, масове втягування жінок-матерів у виробництво);

соціально-культурних (алкогольні традиції, невміння прово­дити дозвілля, нехтування національними традиціями);

соціотехнічних (наслідки НТП у вигляді міграційних про­цесів, урбанізації);

соціально-побутових;

соціально-виховних (недоліки виховної роботи в школі, ПТУ);

соціально-правових і т. д.

Названі причини являють собою глобальні проблеми суспільства, які негативно впливають на розвиток особистості молодої людини. До них також слід віднести наслідки еко­номічної кризи, труднощі переходу від тоталітарної до демо­кратичної системи, банкрутство панівної ідеології та перехід до ідеологічного плюралізму тощо.

Аналіз психологічних факторів відхилень поведінки дає мож­ливість урахувати індивідуальні, вікові та статеві особливості підлітків у процесі перевиховання в закладах реабілітації то здійснити адекватний вибір засобів педагогічного впливу.

Передусім слід розглянути фактори, які в сукупності скла- іддивідуально-психологічні особливості розвитку дітей гков _віку. Цей вік — важкий період психічного роз-

гігу- важкий і для самого підлітка, важкий і в роботі з ним.

І справді, в підлітковому вщі відбуваються інтенсивна пе­ребудова фізіологічної системи, бурхливий розвиток організ-^ статеве дозрівання. Ці процеси усвідомлюються і пережи-вакуться, впливаючи на формування особистості й поведінку щдлігків. Через посилене функціонування залоз внутрішньої секреції підвищується збудливість нервової системи. Тому в цей період діти нерідко виявляють підвищену дратівливість, надмірну вразливість, запальність тощо. Щоб уникнути цих проявів, дорослим у стосунках з підлітками слід бути вкрай жуйними й тактовними.

Статевий та фізичний розвиток організму підвищує інтерес підлітка до осдб протилежної статі, викликаючи появу перших романтичних потягів і почуттів. Переживання цих процесів нерідко відбувається дуже гостро, накладаючи відбиток на формування установок міжстатевої поведінки в майбутньому.

Характерним проявом статевого розвитку є так звана підліткова (юнацька) гіперсексуальність, тобто підвищена сек­суальна збудливість, яка до того ж має "експерименталь­ний" характер. Відкриваючи свої сексуальні здібності, підліток намагається дослідити їх. За даними Т. Ва-сильченка, в підлітковому віці мастурбація у хлопців є ма­совим явищем — у 15—16 років нею займається 80—90 % неповнолітніх. Реакція дорослих на такі прояви повинна бути цілком нормальною, із збереженням таємниці. Тим більше що, як свідчать сексологи, незначна мастурбація в юнацькому віці звичайно має характер саморегуляції статевої функції і не є шкідливою.

На думку дослідників сексуальності підлітків, у жодному іншому віці немає такої великої кількості випадків відхилень, близької до патології поведінки, як у 12—15 років. Дорослим необхідно мати належні знання і такт, аби відрізнити дійсні тривожні симптоми, які потребують кваліфікованої медичної Допомоги, від зовнішньо схожого на них, але цілком природ­ного для цього віку сексуального "експериментування⁵', на котрому якраз і не слід фіксувати увагу, щоб ненавмисне не ^ВДати підліткові психічної травми.

У неповнолітніх утриманців закладів реабілітації можуть постерігатися статеві девіації (відхилення), тобто негативні Рояви сексуального потягу. Вони проявляються у формі го-

Іі

9.4. Психологічне забезпечення роботи навчальних закладів реабілітації неповнолітніх

Демократизація та гуманізація нашого суспільства передбачають, зокрема, переосмислення навчально-переви-ховного процесу в спеціальних закладах для неповнолітніх пра­вопорушників, відмову від стереотипних форм і методів роботи. Центром виправно-виховної роботи мають стати особистість не­повнолітнього, його переконання, потреби, інтереси тощо.

Спеціальні навчально-виховні заклади створені з метою соціальної і особистісної реадаптації та реабілітації кримі­нально нестійких підлітків і юнаків. Утримання вихованців у цих установах здійснюється за статевим принципом, тобто юнаки й дівчата виховуються окремо. Наші рекомендації сто­суються вікових та індивідуальних особливостей саме осіб чо­ловічої статі.

За В. Пирожковим, відхилення поведінки неповнолітніх мо­жуть бути викликані комплексом таких об'єктивних причин:

загальносоціальних (порушення принципів демократії, со­ціальної справедливості, втрата соціальних ідеалів у молоді);

економічних (порушення та диспропорції у плануванні, розподілі матеріальних благ, невпевненість у завтрашньому дні);

соціально-демографічних (перехід у нову сім'ю, роз'єднання поколінь, масове втягування жінок-матерів у виробництво);

соціально-культурних (алкогольні традиції, невміння прово­дити дозвілля, нехтування національними традиціями);

соціотехнічних (наслідки НТП у вигляді міграційних про­цесів, урбанізації);

соціально-побутових;

соціально-виховних (недоліки виховної роботи в школі, ПТУ);

соціально-правових і т. д.

Названі причини являють собою глобальні проблеми суспільства, які негативно впливають на розвиток особистості молодої людини. До них також слід віднести наслідки еко­номічної кризи, труднощі переходу від тоталітарної до демо­кратичної системи, банкрутство панівної ідеології та перехід до ідеологічного плюралізму тощо.

Аналіз психологічних факторів відхилень поведінки дає мож­ливість урахувати індивідуальні, вікові та статеві особливості підлітків у процесі перевиховання в закладах реабілітації то здійснити адекватний вибір засобів педагогічного впливу. 362

Передусім слід розглянути фактори, які в сукупності скла-ють індивідуально-психологічні особливості розвитку дітей підліткового віку. Цей вік — важкий період психічного роз­етку; важкий і для самого підлітка, важкий і в роботі з ним.

І справді, в підлітковому віці відбуваються інтенсивна пе­ребудова фізіологічної системи, бурхливий розвиток організ­му статеве дозрівання. Ці процеси усвідомлюються і пережи-вакугься, впливаючи на формування особистості й поведінку підлітків. Через посилене функціонування залоз внутрішньої секреції підвишується збудливість нервової системи. Тому в цей період діти нерідко виявляють підвищену дратівливість, надмірну вразливість, запальність тощо. Щоб уникнути цих проявів, дорослим у стосунках з підлітками слід бути вкрай чуйними Й тактовними.

Статевий та фізичний розвиток організму підвищує інтерес підлітка до осдб протилежної статі, викликаючи появу перших романтичних потягів і почуттів. Переживання цих процесів нерідко відбувається дуже гостро, накладаючи відбиток на формування установок міжстатевої поведінки в майбутньому.

Характерним проявом статевого розвитку є так звана підліткова (юнацька) гіперсексуальність, тобто підвищена сек­суальна збудливість, яка до того ж має "експерименталь­ний" характер. Відкриваючи свої сексуальні здібності, підліток намагається дослідити їх. За даними Т. Ва-сильченка, в підлітковому віці мастурбація у хлопців є ма­совим явищем — у 15—16 років нею займається 80—90 % неповнолітніх. Реакція дорослих на такі прояви повинна бути цілком нормальною, із збереженням таємниці. Тим більше що, як свідчать сексологи, незначна мастурбація в юнацькому віці звичайно має характер саморегуляції статевої функції і не є шкідливою.

На думку дослідників сексуальності підлітків, у жодному шшому віці немає такої великої кількості випадків відхилень, близької до патології поведінки, як у 12—15 років. Дорослим необхідно мати належні знання і такт, аби відрізнити дійсні тривожні симптоми, які потребують кваліфікованої медичної Допомоги, від зовнішньо схожого на них, але цілком природ­ного для цього віку сексуального "експериментування", на котрому якраз і не слід фіксувати увагу, щоб ненавмисне не «ВДати підліткові психічної травми.

у неповнолітніх утриманців закладів реабілітації можуть

остерігатися статеві девіації (відхилення), тобто негативні

Рояви сексуального потягу. Вони проявляються у формі го-

мосексуалізму (сексуальний потяг до особи своєї статі), пет-тингу (взаємне збудження ерогенних зон), садизму (сексуальне задоволення засобами заподіяння партнерові страждання) і т. ін. Особливої уваги вихователя потребує явище гомосексуалізму як одне з поширених і небезпечних у статевій поведінці неповнолітніх. Шкідливість цього явища полягає не лише у ненормальному формуванні сексуальної орієнтації ак­тивних гомосексуалістів, а й у його травмуючій дії щодо пасив­ного учасника цього акту, котрий може глибоко переживати своє "падіння", відчувати свою неповноцінність тощо. Особ­ливо якщо ці дії здійснюються насильницьки.

Для підліткового віку специфічним є прагнення швидко утвердитись у статусі дорослої людини, досягти самостійності й незалежності. Ця домінуюча в даний період потреба задо­вольняється через прилучення до життя й діяльності дорос­лих. Але психологічно напружена ситуація розвитку підлітків без належного педагогічного керівництва призводить до застосування ними далеко не кращих, але "швидкодіючих" засобів досягнення дорослості: їх приваблюють такі легко за­своювані атрибути, як паління, вживання спиртного, ли­хослів'я, бродяжництво, споглядально-розважальні форми проведення дозвілля.

Серйозні проблеми виникають у педагогів при вихованні підлітків з акцентуаціями характеру. Дослідження свідчать, що в закладах реабілітації підлітків налічується понад 80 % акцентуалів. Відтак знання акцентуацій характеру, їхня діагностика і набір профілактичних заходів украй необхідні вихователям. Універсальною методикою виявлення акцен­туацій характеру є патохарактерологічний діагностичний опи-тувальяик підлітків, розроблений О. Лічко в Інституті ім. В. М. Бехтерєва, але ця методика розрахована на відпо­відних спеціалістів: психологів та психіатрів. Тому пропонує­мо методику описових психологічних портретів, розроблену в Інституті психології АПН України, використання якої виховате­лями і вчителями цілком можливе й доцільне (Маценко, 1993).

Щоб уникнути помилок у визначенні тієї чи іншої акцен­туації, застосування лише цих методик недостатнє. Більш об'єктивну інформацію можна отримати додатково з педа­гогічних спостережень, використовуючи для цього щоденник, а також аналізуючи особливості спілкування підлітка, спря­мованість його інтересів, захоплень, поведінки. При цьому доцільно уточнювати ці спостереження на педагогічному кон­силіумі, де всі педагоги, які спілкуються з даним підлітком,

висловлюють свої думки відносно його особистості. Такий колективний аналіз допомагає педагогам визначити стратегію виховання підлітка, враховуючи індивідуальні особливості Його поведінки.

Слід наголосити, що акцентуацію характеру не можна вважати психіатричним діагнозом. Правильно організована профілактична робота педагогічного колективу може сприяти подоланню дисгармоній розвитку особистості підлітків.

Кожний тип акцентуації має як позитивні, так і негативні риси, отже, необхідно спиратися на позитивний потенціал осо­бистості, враховуючи це в індивідуальній та колективній роботі

У підлітків з акцентуацією нестійкого типу необхідно роз­вивати такі притаманні їм соціально цінні якості, як підхоп­лювання та підтримування нових ідей. При проведенні ви­ховної роботи слід ураховувати їхню потребу в новизні, невміння і небажання займатися одноманітною діяльністю. Серед ровесників такі підлітки, звичайно, не стають лідерами, а частіше активно підтримують ту їхню діяльність, яка їм цікава.

Підлітки з акцентуацією збудливого типу мають великий енергетичний запас, швидко орієнтуються в незнайомій си­туації, непогано справляються з функціями лідера. Вони діють активно й чітко в ситуаціях невизначеності. Такі підлітки вміють підтримувати гарний настрій у колективі, за­ряджати своїм оптимізмом інших.

Підлітки з істероїдною акцентуацією схильні яскраво де­монструвати свою особу, вести за собою, але ненадовго. Ко­рекція поведінки цього типу полегшується в разі встановлен­ня дружніх відносин між ними та однолітками з позитивною спрямованістю особистості. Тоді від істероїдів можна очікува­ти моральних учинків, які потребують сміливості й мужності, якщо істероїди опиняються в центрі подій.

Для підлітків з епілептоїдною акцентуацією характерна ве­лика працездатність. У них можна виховувати такі якості ха­рактеру, як наполегливість, цілеспрямованість, вміння доби-тися поставленої мети. Такі підлітки віддають перевагу ро-оті, яка потребує одноманітної праці та постійного зосеред-ення уваги. При цьому вони не полюбляють інтенсивних контактів і схильні до відособлення.

*^^изо*°^Уний акцентуації можна схарактеризувати як

^ТВ°Р^ЧИИ> ^тои> Щ° ^{має свш} незалежний по- явища навколишнього світу. Великі потенційні мож- корекційної роботи з представниками цього типу по-

стають тоді, коли вихователь визначить предмет, який найбільше їх захоплює. Після цього він має встановити діло­вий контакт між підлітком та вчителем-предметником.

Завершуючи розмову про дисгармонії у структурі особис­тості підлітків, необхідно додати, що описані типи не вичер­пують список усіх акцентуацій. Ми розглянули лише ті з них які найчастіше трапляються у підлітків-правопорушників. То­му якщо заклад реабілітації має можливість користатися по­слугами практикуючого психолога, це значно полегшить виз­начення типу акцентуації характеру і вибір засобів її про­філактики та корекції.

У роботі з важковиховуваними підлітками неможливо обійтися лише актуальною інформацією про них, а слід бути достеменно обізнаними з тими фактами, причинами та умо­вами, які у своїй сукупності породили те чи інше явище. Іншими словами, треба мати добре уявлення про ті минулі життєві події, які пережили ці учні.

У більшості учнів життя проходило в атмосфері сімейного неблагополуччя. Передусім це розлад та розпад сім'ї і, відповідно, невиконання батьками своїх соціальних функцій. Негаразди у стосунках між батьками травмують психіку дити­ни, викликаючи дратівливість, злобу, негативізм. До того ж дитина з раннього віку залишається без задоволення тієї пси­хологічної потреби в любові, ласці, турботі, яка врешті-решт робить людину людиною. У ряді випадків батьки в таких сім'ях самі є прикладом асоціальної поведінки.

Характерною особливістю негативного впливу сімейного неблагополуччя є порушення емоційних зв'язків між непов­нолітніми і батьками. Це призводить до розвитку в дітей ду­ховної глухоти, черствості, брутальності, агресивності. Така ситуація накладає відбиток на характер їхніх взаємин з усіма дорослими, в тому числі вихователями та педагогами.

Підлітки, утримувані в закладах реабілітації, як правило, негативно ставляться до навчання. Зокрема, понад 60 % не­повнолітніх навчалися в одному класі по два роки. Це пояс­нюється як мінімум двома причинами. По-перше, відсутністю чи неправильністю сімейного виховання в дошкільний період, що зумовило непідготовленість дитини до шкільного навчан­ня. По-друге, невмінням деяких педагогів ураховувати індИ' відуальні особливості учнів залежно від розвитку їхньої пізна­вальної сфери. Мислення, увага, пам'ять — це ті пізнавальні процеси, які насамперед мають вивчатися педагогами при адаптації учнів до навчальної діяльності, а також періодично контролюватися в подальшому. 366

Поояв психологічних особливостей розвитку підлітків та ків в умовах спеціальних шкіл і ПТУ відбувається спе- ^юП1_іЧВо. Справа ускладнюється тим, що примусові заходи ^шігогічного впливу, які здійснюються в закладах реа­білітації, загострюють внутрішні конфлікти особистості яідяггка і викликають опір з його боку.

Нерівномірний розвиток особистості підлітків (відставання сошально-моральної сфери від фізичного дозрівання) та швидкий ріст нервової системи в цей час спричинюють підвищену збуд­ливість, неврівноваженість, можуть призводити до нервових зривів. Нервова система підлітка дуже чутлива до впливу пато­генних факторів, а негативні емоції, викликані умовами спе­ціального закладу, можуть сприяти виникненню різного роду функціональних розладів.

Для підліткового віку характерне інтенсивне формування особистості, яке передусім пов'язане з розвитком самосвідо­мості, морального світосприймання, а також ідеалів і прин­ципів. Поведінка підлітка стає чимдалі більш усвідомленою, вчинки здійснюються згідно з його особистісними переко­наннями. У спеціальних школах і ПТУ нерідко трапляються відхилення у розвитку цієї сфери особистості. Це проявляєть­ся у вигляді "затягнутого дитинства", несформованості почут­тя відповідальності і т. ін., що загалом називають феноменом соціального інфантилізму. Все це може стати причиною здійснення правопорушень чи невиконання режимних заходів і в свою чергу потребує уваги і відповідної корекції з боку вихователів та' вчителів.

Одним із напрямів корекційної роботи з подолання со­ціального інфантилізму є розвиток вольової сфери підлітків, якому має передувати визначення її рівня за допомогою не­складної методики. Окремі вольові властивості (цілеспря­мованість, рішучість, наполегливість, витримка, самостійність тощо) та воля людини в цілому можуть оцінюватися за таки­ми параметрами, як сила, стійкість, широта. Сила визна­чається рівнем перепон, які людина здатна перебороти; про стійкість свідчить частота, постійність прояву вольових влас­тивостей; широта характеризується ступенем генералізації, поширення вольових властивостей на різні сфери діяльності ^Ди

Дини.

Формування самооцінки підлітка, його прагнення стати до-^Л!^4М є передумовою самостійної поведінки. Але така еманси-. *** ^ВІД впливу дорослих може виливатися в негативізм, одкриту непокору тощо. Вміння спрямовувати прояви са-

мостійності підлітків у потрібне річище — складна, але не­обхідна справа. В цій роботі слід спиратися на властиві підлітковому вікові бажання самовиховання, інтерес до своєї особи та усвідомлення можливостей самостійного впливу на свій розвиток. Головне тут — пошук шляхів переорієнтації ідеалів не лише на сильну, вольову особистість, а й на люди­ну високої моралі й чутливої душі.

На відміну від підліткового юнацький вік характеризується як заключний у формуванні статевої та фізичної зрілості, життєвого самовизначення, вибору професії, необхідності вклю­читися в суспільне життя.

В ці роки у зв'язку зі статевим дозріванням та усвідомле­ним інтересом до протилежної статі юнаки приділяють вели­ку увагу фізичному стану (сила, спритність, привабливість і т. ін.). Відставання від однолітків у цьому плані викликають у юнаків хворобливі переживання, які впливають і на психіч­ний розвиток. Окрім того, в юнаків-правопорушників часті­ше, ніж у їхніх законослухняних однолітків, трапляються від­хилення, неврози, спричинені неорганізованим способом життя, вживанням алкоголю чи наркотиків.

Самосвідомість юнацтва загалом, як правило, наповнюєть­ся більш якісним змістом. Юнакові притаманні постійна оцінка своєї особистості, аналіз своїх дій і вчинків. При цьо­му, на відміну від підлітка, юнак не довіряє оцінкам, які роб­лять стосовно нього інші. Що ж до юнаків у закладах реа­білітації, то їхня самооцінка часто не адекватна: вона або за­вищена, або занижена. Це потребує вивчення й відповідної корекції з боку вихователів та вчителів.

У цілому юнаки, на відміну від підлітків, аргументовано підходять до проблеми життєвого самовизначення. Вони прагнуть виробити майбутній життєвий план, стиль життя, цілі й засоби їх досягнення. Життєве самовизначення юнаків передусім пов'язане з вибором майбутньої професії виходячи з їхніх особистісних якостей.

Юнаки-правопорушники при виборі професії часто орієн­туються лише на її зовнішню сторону. Тому виникає не­обхідність роз'яснювальної роботи педагогів щодо специфіку тієї чи іншої професії. Якщо в юнака мотивація до обраної професії вже відносно стійка, то це благодатний грунт для стимуляції потреби у самовихованні й самовдосконаленні-

У юнаків підвищується інтерес до протилежної статі, ш° закономірно проявляється у першому коханні з його чисто­тою та романтичністю. Почуття, що виникло, необхідн

оберігати й підтримувати, не допускаючи вульгарного впливу боку розбещених у статевому відношенні учнів. Наголошу­вання на тому, що тільки шляхом постійного самовдоскона­лення можна виправдати довіру коханої, має відчутний сти­мулюючий ефект у вихованні юнаків спеціальних шкіл і ПТУ.

Для важковиховуваних підлітків характерні психологічні ре­акції та стани, які проявляються саме в період перебування в закладі реабілітації.

На першому етапі, тобто в період адаптації, неповнолітній ще не усвідомлює і не приймає свого нового статусу, його думки зайняті минулим. Необхідність пристосування до нових умов життя, які включають цілу низку чинників примусового характеру, викликає у неповнолітніх комплекс негативних проявів, які утруднюють процес їхнього перевиховання.

Вивчаючи вплив позбавлення волі на психологію непов­нолітніх, В. Пирожков виявив їхні специфічні реакції, які проявляються в цій ситуації.

За адекватної (нормальної) реакції неповнолітній виконує вимоги режиму, розпорядження адміністрації, він здатний контролювати свою поведінку та емоції. При цьому розрізнюють три рівні адекватної реакції: підвищений, середній, занижений. Неповнолітні з підвищеним рівнем реалістично оцінюють факт направлення до спеціального закладу, свої життєві перспективи, бажають знайти законні шляхи поліп­шення свого становища і зразковою поведінкою заслужити достроковий випуск. Вони мають позитивну установку до ви­ховних впливів, глибоко переживають вину і розкаюються у своїй асоціальній поведінці. Підлітки з середнім рівнем адек­ватності реакції розуміють ситуацію, правильно оцінюють своє нове становище і достатньо правильно поводять себе. їм притаманна установка на виправлення. У ритм життя спе­ціального закладу вони входять відносно спокійно, дотриму-іоться його правил і порядків. Неповнолітні з заниженим Рівнем адекватності реакції недостатньо критично ставляться можя°™ прложення. Вони переоцінюють свої перспективи і ^жливості покращити становище, применшують наслідки ^¹⁰¹™¹^ Р^{пеціального} закладу для майбутнього життя. ^ ^У¹¹¹¹ живуть сьогоднішнім днем, швидко ^ ^Д° ^{Н0В0Ї обстановки}> але при цьому к ^{РІЗНІ негативні} вчинки. Вони не миряться з пра-^х°трав° ^{еженням} і шукають психологічного захисту від пси-Дання ^^{Ючого вп}ливу нового статусу у формі самовиправ-* ^Нео°ов'язковості виконання режиму тощо.

Неадекватні психологічні реакції характеризуються виник­ненням в учнів різних психологічних відхилень. Так звана клаустрофобічна реакція проявляється в остраху зачиненою простору. Перебування учня в приміщенні, особливо в кім­наті, гнітить його, він проявляє непокору проти обмежень руху по території закладу.

Тривожно-депресивні реакції проявляються у пригніченому настрої, безнадійності, відчаї, песимізмі. Учні вважають своє життя загубленим, нудьгують за рідними; в них порушується сон, а також діяльність нервової та серцево-судинної систем.

Негативно-депресивна реакція характеризується присут­ністю вищеназваних ознак у поєднанні з внутрішньо нега­тивним ставленням до факту направлення в заклад реа­білітації, невизнанням себе винним, відсутністю установки на виправлення тощо.

Негативно-істерична реакція проявляється в демонстрації негативної поведінки, прагненні представити себе як безне­винно потерпілого. Такі учні вишукують причини, щоб викликати до себе співчуття, їм властивий егоцентризм.

Для учнів з позитивно-істеричною реакцією характерне хи­зування своїм минулим, прагнення привернути до себе увагу вихователів та вчителів, підняти свій авторитет і підкорити інших.

Описані реакції учнів особливо яскраво проявляються в першу пору їхнього перебування у спеціальному закладі. Тоб­то стадія первинної адаптації учнів є однією з найважливіших і потребує від співробітників великої уваги та відповідаль­ності. В учнів,, які потрапляють до закладів реабілітації, різко змінюється соціальне оточення, їм необхідно знайти своє місце в ієрархії офіційних та неофіційних стосунків, знайти людину, якій можна довіряти свої переживання, в якої можна знайти підтримку. Дуже погано, коли в пошуках такої люди­ни учень натрапить на нетактовні зауваження, насмішку чи несправедливість. Ще більш небажаним є вибір довіреної особи серед так званої негативної еліти. Вихователеві, як нікому, потрібно мати довірливі взаємини з учнямя-новачками. Тим більше що вони стають важливою умовою позитивного сприйняття учнем педагогічних заходів.

Дослідження С. Яковенка показали, що тільки 7 % вихова­телів прагнуть цілеспрямовано встановлювати ^ДОВ*Р^!? відносини з учнями. Але слід зазначити, що однією з ^П цього є не стільки небажання, скільки неволодіння ^ме кою встановлення таких стосунків. Відповідна м

зроблена Л. Філоновим і застосовується в роботі з важко-«иховуваними підлітками. Критерієм досягнення довір'я є готовність підлітка до спільних з педагогом дій, бажання ви­конувати його доручення, дослухатися порад.

Психологія підлітків і юнаків — учнів спеціальних шкіл і ПТУ не обмежується розглянутими особливостями: ми окреслили ли­ше найбільш важливі моменти. Врахування всієї сукупності про­явів індивідуальності є дуже складним і можливе лише в безпо­середньому педагогічному контакті При цьому багато проблем може бути розв'язано за допомогою штатного психолога, при­сутність якого у закладі реабілітації є вкрай необхідною.

Запитання й завдання

1. Які основні причини відхилень у поведінці підлітків?

2. Чому підлітковий вік називають важким як для самого
підлітка, так і для вихователів?

3. Які проблеми, пов'язані зі статевим дозріванням, виника­
ють у роботі з учнями закладів реабілітації та як їх слід
вирішувати?

4. Що таке "акцентуація характеру" та які акцентуації най­
частіше трапляються в учнів закладів реабілітації?

5. Які особливості роботи з акцентуйованими підлітками?

6. Назвіть специфічні адаптаційні реакції учнів закладів реа­
білітації (за В. Пирожковим).

7. Як допомогти неповнолітньому адаптуватися до умов за­
кладу реабілітації?

Література

Лпемасин М. А. Воспитательная работа с подростками Москва, 1979.

Васшіьченко Н. А. Общая сексопатология. Москва, 1977.

Зюбин Л. Н. Учебно-воспитательная работа с трудньїми Учащнмися. Москва, 1982.

1987* ^ ^{Ну Каган В}- ^Е Половое воспитание. Москва,

Кон И. С. Психология ранней юности. Москва, 1989.

Личко А. Е. Психопатии и акцеитуации характера у _Под_ ростков. Москва, 1983.

Личко А. Е. Зти труднне подростки: Заметки психиатра Ленишрад, 1983.

Натанзон 3. ПІ. Труднне школьники и педагогичесхий коллектив. Москва, 1985.

Пирожков В. Ф. Психологаческие основи перевоспитання учащихся специальньїх профтехучилищ. Москва, 1983.

Селецкий А. И., Тарарухин С. В. Нссовершеннолетние с от- клонениями в поведений. Киев, 1981.

Сержантов В. Ф. Характер и деструктивное поведенве. Санкт-Петербург, 1993.

Скривджені діти: Аналіз проблеми. Київ, 1997.

Татенко В. А., Максак И. Е. Пуги формирования личноств учащегося: Психолого-педагогический аспект. Киев, 1986.

Фшіонов Л. Е. Методика контактного взаимодействия: Формьі и методи воспитательной работа с педагогическн запущенннми учащимися. Москва, 1980.