Психологічне консультування

Консультативна діяльність соціально-психологічної служби за своїми завданнями стоїть близько до ^освітнинької та профілактичної і є однією з важливих форм йс проведення. Разом із тим консультування — це специфіч­ний вид практичної роботи психолога, що характеризується особливими формальними і змістовими ознаками.

Поняття психологічного консультування. Розгляд цих ознак почнемо з визначення самою поняття "психологічне консульту­вання". Це поняття є чи не найбільш уживаним в літературі, присвяченій питанням психологічної допомоги, і, на перший погляд, видається цілком чітким і зрозумілим. Проте в його трактуванні різними авторами існують певні розбіжності

Можна сказати, що у вітчизняній психології загально­прийнятим є розуміння психологічного консультування як психологічної допомоги здоровим людям у складній життєвій ситуації. Однак при цьому в деяких працях термін "психологічне консультування" вживається як синонім по­нять "психотерапія" (позамедична модель) і "психологічна корекція", оскільки вказані поняття, на думку авторів, то­тожні як за змістом (використання групової динаміки, особ­ливостей контакту консультанта і клієнта, спеціальних технік), так і за кінцевою метою — створення сприятливих умов для повноцінного особистісного розвитку, спілкування, життя в цілому тих, хто звертається по допомогу (Семья в психологической консультации: Опьгг и проблеми психоло­гаческого консультирования / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. Москва, 1989).

Інші автори, не заперечуючи близькість за змістом понять "психологічне консультування" і "психотерапія", вважають доцільним усе ж закріпити поняття "психологічне консульту­вання" за сферою допомоги здоровим людям, залишивши поняття "психотерапія" сфері допомоги психічно хворим, оскільки, по-перше, консультативна робота із здоровими людьми не є терапією (лікуванням) у точному значенні цього слова, по-друге, професійні дії психолога-консультанта і пси­хотерапевта у цих різних сферах допомоги людям мають суттєві відмінності, що зумовлюються передусім мірою відповідальності спеціаліста за стан клієнта (Е. Ейдеміллер,»• Юстицький, Г. Абрамова).

Існує позиція, згідно з якою консультування зорієнтоване ^еРеважно на допомогу клієнтові в реорганізації його міжосо-

бистісних стосунків, у той час як психотерапевтичний вплив спрямований насамперед на розв'язання глибинних осо-бистісних проблем людини, що лежать в основі більшості життєвих труднощів і конфліктів (Ю. Альошина). Отже розмежування понять "психологічне консультування" і "психотерапія" тут здійснюється на основі розведення змісту роботи, яку виконують психолог-консультант і психотерапевт що зумовлює різні вимоги до ступеня їхньої психологічної підготовки.

У галузі вікової та педагогічної психології поняття "психологічне консультування" найчастіше трактується як вид психологічної допомоги, який має діагностично-реко­мендаційний характер і є засобом підвищення психоло­гічної компетентності педагогів і батьків (І. Дубровіна, Р. Овчарова).

Інколи до числа завдань психологічного консультування включають не лише діагностичні та рекомендаційні, а й ко-рекційні (Г. Бурменська, О. Ка раба нова, О. Лідере).

Поняття "психологічне консультування" вживають і в тих випадках, коли йдеться про інформування психологом різних спеціалістів (лікарів, юристів, політиків і т. д.) з тих чи інших питань, що потребують його компетенції. Нарешті, говорячи про психологічне консультування, нерідко мають на увазі будь-яку послугу або комплекс послуг, що надаються у пси­хологічній консультації.

Як бачимо, у вітчизняній психологи поняття "психологічне консультування" вживається то в більш широкому, то в менш широкому значенні. При цьому кожний з цих аспектів у різних авторів представлений неоднаковим змістом. Справа ускладнюється ще й тим, що у теорії та практиці психо­логічної допомоги в нашій країні широко застосовуються праці представників західної психології, котра має свої тра­диції щодо тлумачення понять "психологічна допомога", "психологічне консультування", "психотерапія" тощо, які не завжди збігаються з вітчизняними.

Оволодіння практикою роботи у галузі психологічної до­помоги неможливе без подолання плутанини у вживанні по­нять, без чіткого представлення окремих видів діяльності практичного психолога. У зв'язку з цим доцільно дотримува­тися позиції розмежування понять "психологічне консульту­вання" і "психокорекція", "психотерапія". Аналіз різних по­глядів показує, що найсуттєвішою ознакою, за якою прово­диться це розмежування, є характер завдань, ^котрі стоять пе-

спеціалістом, що надає допомогу: у випадку психо-^гіяя^оГО консультування ця допомога не передбачає глибин­них змін в особистості людини, в той час як психокорекція та психотерапія орієнтовані саме на такі зміни. Відповідно різняться між собою інші суттєві характеристики цих видів психологічної допомоги: тип клієнта, з яким має справу спе-піаліст, проблеми, що вирішуються, форми роботи, її три­валість тощо.

Розмежування названих понять не означає, звичайно, їх віддаленості одне від одного. Насправді, вони і ті реальності, що стоять за ними, близькі між собою: психологічне консуль­тування майже завжди містить у собі психотерапевтичні еле­менти, часто передбачає подальшу психокорекцію чи психо­терапію; у свою чергу психокорекція і психотерапія не обхо­дяться без епізодів психологічного консультування. Важливо, однак, наголосити на тій обставині, що у світовому психо­логічному співтоваристві психокорекція і психотерапія вва­жаються більш глибоким рівнем психологічної допомоги і, отже, вимагають від спеціаліста, що їх здійснює, більш глибо­ких знань і більшої майстерності. Різні вимоги до системи підготовки психолога-консультанта і психотерапевта визна­чають як різні рівні їхньої професійної компетентності, так і різні галузі практики психологічної допомоги.

Визначившись відносно понять, перейдемо до розгляду основних характеристик психологічного консультування.

Завдання консультування. Конкретні цілі й завдання психо­логічного консультування визначаються залежно від напряму діяльності соціальш-психологічної служби, але існують за­гальні цілі й завдання, які характерні для будь-якого процесу психологічного консультування і саме які визначають його специфіку.

Основною метою психолога, що проводить консультацію, є допомога клієнтові в усвідомленні його проблеми та в по­шуку шляхів і способів її якнайскорішого розв'язання. Ця ме­та реалізується через виконання таких завдань.

По-перше, психолог має уважно вислухати клієнта. Важ­ливість цього аспекту діяльності консультанта підкреслюється ^в Усіх відомих працях із психологічного консультування. Мак­симально терпляче, з використанням спеціальних прийомів ислухозування клієнта не лише близько знайомить психоло-

з ним та його проблемою, а й допомагає клієнтові краще У відомити свою ситуацію, приносить йому полегшення і, в Результаті, великою мірою визначає ефективність консульта­тивної роботи.

По-друге, в процесі консультування психолог працює над розширенням уявлень клієнта про себе, свою конкретну жит­тєву ситуацію, про навколишню дійсність. Саме таким шляхом здійснюється корекційний вплив психолога на клієнта, внаслідок чого останній починає по-новому бачити й оцінювати свою ситуацію, формулює альтернативні варіанти поведінки в ній.

По-третє, психолог проводить консультацію, маючи на увазі, що його клієнт — здорова людина, яка відповідає за себе і свої стосунки з оточуючими людьми. Але досягти того, щоб сам клієнт узяв на себе відповідальність за те, що з ним відбувається, — нелегке завдання, оскільки клієнти психо­логічної консультації, як правило, звинувачують у своїх жит­тєвих труднощах когось іншого. Поступове й цілеспрямоване обговорення з клієнтом проблеми вини та відповідальності має підвести його до висновку, що він сам відповідає за си­туацію, яка склалася, і спонукати до змін у своїх ставленнях і поведінці, результатом яких може бути і зміна самої ситуації. Унаслідок консультування клієнт має не тільки краще зро­зуміти свою проблему і уявити шляхи її розв'язання, а й по­вірити у себе і бути готовим до реалізації знайдених способів подолання своїх труднощів.

Принципи психологічного консультування. Убачається доцільним висвітлити загальні принципи психологічної допо­моги, які поширюються й на сферу консультування і які є необхідною умовою успішності цієї діяльності. Розглянемо найважливіші з них.

Принцип добровільності означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб'єктивно відчуває труднощі у своєму житті, сам хоче допомоги і шукає її, тобто він мотиво­ваний до прийняття психологічної допомоги.

Принцип доброзичливого і безоцінкового ставлення до клієнта означає виявлення теплоти й поваги, уміння прийняти клієнта таким, яким він є, не оцінюючи і не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя, поведінку.

Повага до клієнта та його проблеми виявляється і в реалізації іншого принципу психологічної допомоги — за-безпечення конфіденційності зустрічі. Цей принцип означає, що психолог зберігає у таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин (за винятком випадків, коли йдеться про загрозу для життя і здоров я клієнта чи інших людей, про що психолог має повідомити відповідні установи і про що клієнт попереджається на почат­ку роботи).

Принцип професійної мотивованості консультанта означає, ^ _він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи ор­ганізацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення.

Ще одним важливим принципом є відмова психолога від порад і рецептів, оскільки він не може брати на себе відпо­відальність за життя іншої людини; його завданням, як уже зазначалося, є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблеми, у пошуку виходу з кризи.

Нарешті, для консультанта дуже важливо не вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки. Цей принцип означає, що психологові слід уникати як встановлення дружніх взаємин із клієнтами, так і надання психологічної допомога своїм друзям чи родичам. Як зазначає Ю. Альошина, у про­тилежному випадку консультант і клієнт починають задоволь­няти ті чи інші потреби й бажання одне одного, і консультант вже не може зберегти об'єктивну і відсторонену позицію, не­обхідну для ефективного розв'язання проблем клієнта.

Принципи психологічної допомоги визначають позицію психолога-консультанта відносно клієнта, тобто уявлення про мету й завдання роботи, стиль стосунків із клієнтом, етику консультування.

Існує три варіанти позиції консультанта: позиція 'зверху", коли сильний, мудрий, досвідчений консультант, так би мо­вити, простягає руку допомоги слабкому, дезадаптованому, недосвідченому клієнтові; позиція "на рівних", яка передбачає зняття дистанції між консультантом і клієнтом, їх взаємну відвертість, обмін особистісними проблемами і надає кон­сультації характеру буденної розмови; позиція "радника", за якої консультант виступає як особа, більш компетентна у проблемі клієнта, що допомагає йому розібратися в ній, знай­ти шляхи подолання труднощів. Якщо дотримуватися вшце-иаведених принципів психологічної допомоги, остання пози-Щя видається найбільш адекватною. В етичному плані вона характеризується відсутністю оцінок, відмовою від прямого ^ви*°вного тиску, намаганням створити атмосферу довіри, ^д°орозичливості, співчуття.

Деякі суттєві характеристики психологічного консульту-

ння (розв'язувані проблеми, форми роботи, її тривалість та

•) Доцільно розглядати у ході виділення й опису його видів.

^ види можна розрізнити за: а) тривалістю роботи (разова

сультація, короткострокове консультування, середньотри-

лале консультування); б) орієнтованістю допомоги (на до­рослого, дитину, сім'ю, батьків, учителів тощо); в) характе­ром допомоги (просвігницько-рекомендаційна, діагностична власне психологічна). У реальній практиці перелічені видові ознаки тісно пов'язані між собою: тривалість роботи, ц зорієнтованість дуже часто залежать від характеру допомоги, який у свою чергу визначається особливостями проблеми клієнта. Тому опис видів психологічного консультування доцільно здійснювати, взявши за основу якусь одну з ознак. У даному випадку такою ознакою виступить тривалість роботи.

Розгляд видів психологічного консультування за триваліс­тю роботи розпочнемо з такої довідки: за нашими даними, із загального числа звертань приблизно 35 % припадають на консультації, які включають одну-дві зустрічі, 40 % — на такі, що включають три — сім зустрічей, і лише в 10 % випадків зустрічі тривають протягом року. Як бачимо, досить значну частину випадків психологічної допомоги складає разове та короткострокове консультування. Це пояснюється не стільки професійними потребами, скільки особливостями клієнтів, котрі не мають культуральних стереотипів, які б спонукали їх до тривалої регулярної роботи з психологом, спрямованої на глибоку перебудову їхнього внутрішнього світу. Отож наші фахівці мають бути готовими до проведення консультативної роботи у досить стислі строки.

Разова консультація. Вона проводиться у випадках, коли більш тривала робота з людиною з якихось причин вияв­ляється недоцільною або неможливою. Тривалість консуль­тації — 45—60 хвилин.

Така консультація відбувається, по-перше, тоді, коли клієнт звернувся до психологічної служби помилково, оскільки йому насправді потрібна медична, юридична чи соціальна допомо­га. Наприклад, у межах шкільної психологічної служби подібні ситуації виникають, коли психолог самостійно або в результаті звертання вчителя, батьків виявляє у дитини на­явність інтелектуального зниження, відхилень у мовленні чи поведінці, що можуть бути зумовлені нервовими або психіч­ними розладами. Після докладної бесіди і, у разі необхідності» обстеження клієнта психолог направляє його до відповідного спеціаліста (дефектолога, психіатра, юриста і т. д.), роз яс-нивши йому чи його близьким характер необхідної допомоги.

По-друге, разова консультація проводиться у випадках, ко­ли психолог інформує клієнта з тих чи інших питань, шо на­лежать до його компетенції (наприклад, знайомить учителі*

батьків з віковими особливостями дітей, з індивідуальни-^ особливостями конкретного учня; консультує підлітків та юнаків (після відповідної діагностики) з питань, пов'язаних із самовизначенням, професійною орієнтацією). Такі консуль­тації можуть бути як індивідуальними, так і груповими.

По-третє, разова консультація може мати місце тоді, коли клієнт звертається до психолога за підтримкою рішення, яке він збирається прийняти з приводу певної життєвої ситуації.

Нарешті, по-четверте, єдина зустріч з клієнтом відбуваєть­ся у випадках, коли він з якихось причин (віддаленість райо­ну, мешкання в іншому місті тощо) не може прийти до пси­холога повторно, хоча за характером його проблеми така зустріч була б бажаною.

На останніх двох випадках слід зупинитися більш доклад­но, оскільки вони, на відміну від попередніх, потребують не стільки просвітницько-рекомендаційної, скільки власне пси­хологічної роботи, а консультант діє в умовах дефіциту інформації та часу. Що ж має встигнути зробити психолог у таких ситуаціях? У літературі найчастіше описується такий алгоритм дій:

1) встановлення контакту з клієнтом шляхом створення
відповідного психологічного клімату;

2) визначення справжньої проблеми клієнта, його орієн­
тації в ній, спільне чітке її формулювання;

3) визначення мети клієнта, його можливостей в її до­
сягненні, обговорення позитивних способів дій;

4) вироблення альтернативних варіантів поведінки;

5) узагальнення психологом результатів взаємодії з
клієнтом, мотивування його на втілення прийнятого рішення
ужиття.

Зрозуміло, що, проводячи разову зустріч, психолог має ке­руватися вказаними завданнями психологічного консульту­вання: уважно вислухати клієнта, розширити його уявлення про себе і свою життєву ситуацію, допомогти йому усвідоми­ти власну відповідальність за те, що з ним відбувається.

Взагалі слід сказати, що разова консультація — дуже

Щіовідальний вид психологічної допомоги. Психолог мусить

працювати, не знаючи докладно ні обставин життя клієнта, ні

Равжньої його мотивації стосовно тих чи інших дій, ні зна-

ення цих дій для нього та його оточення.

Наприклад, до консультації звертається жінка 27—30 років з проханням порадити, чи може вона дозволити собі народити дитину, якщо вона не одружена, але зустрічаєть-

ся з чоловіком, який має сім'ю. Психолог, поговоривша з жінкою і пересвідчившись у її високій мотивації до цього вчинку, підтримує її в рішенні народити маля. А далі мо­же з'ясуватися, що жінка, сама того не усвідомлюючи до кінця, народжує дитину не стільки заради неї самої скільки заради того, щоб спробувати відірвати свого коха­ного від сім'ї, яку він любить і зовсім не збирається зали­шати. Отож, не маючи змоги в ході єдиної зустрічі розкри­ти всі ці обставини, психолог підтримує жінку у психо­логічно хибному для неї та інших рішенні.

Таким чином, проведення разової консультації вимагає від психолога надзвичайної спостережливості, проникливості, обережності, взагалі високого професіоналізму.

Короткострокове консультування. Цей вид психологічної допомоги здійснюється протягом трьох-чотирьох зустрічей, кожна з яких триває приблизно годину.

Типовим варіантом такої роботи є випадки, коли клієнт потребує консультації просвітницько-рекомендаційного або діагностичного характеру. Досвід показує, що такі консуль­тації проводяться переважно для молодих людей, що зби­раються брати шлюб; молодих сімей, які переживають перші труднощі у подружньому житті; батьків, котрі відчувають безпорадність у вихованні дітей; для підлітків та юнаків, які бажають краще пізнати себе, визначитися професійно. В усіх цих випадках консультування будується на основі пси-ходіашостичного обстеження клієнта, а інколи й оточуючих його осіб. Так, коли мова йде про консультування з приводу труднощів у сімейному житті, бажано обстежити не лише чо­ловіка або жінку, що звернулися до консультації, а й іншого члена подружжя; у випадку консультування батьківсько-дитячих стосунків обстежують дитину, батьків, а подекуди й інших членів сім'ї.

Розглянемо послідовність дій психолога у ході такого роду консультування.

1. Короткий контакт із клієнтом під час запису.

Запис на прийом до психолога, коли йдеться про стаціо­нарну психологічну консультацію, як правило, здійснюється секретарем-регістратором. Але в деяких випадках, наприклад в умовах школи, це виконує сам психолог або соціальний працівник. Тоді вже в ході запису у консультанта і клієнта складається певне враження одне про одного, починають встановлюватися певні взаємовідносини. Дуже важливо, шоо уже на цьому етапі клієнт відчував довіру і прихильність до

яхолога, зміцнив свою мотивацію стосовно консультації, їш час запису інколи буває необхідно також роз'яснити клієнтові характер психологічного консультування, його зав- л^дяя й можливості Нарешті, у деяких випадках запис на консультацію використовують для опитування клієнтів, вру­чення їм спеціальних анкет, заповнення яких удома допома­гає краще підготуватися до зустрічі з консультантом.

2. Периш зустріч з клієнтом.

У ході першої зустрічі відбувається вже ґрунтовне зна­йомство з клієнтом. Він викладає свої скарги, причини звер­тання до консультації, свої очікування стосовно неї. Завдан­нями консультанта є, по-перше, встановлення психологічного контакту з клієнтом, по-друге, первинна діагностика, тобто складення враження про клієнта на основі аналізу його вер­бальної та невербальної поведінки і характеру спілкування з консультантом. Унаслідок діагностичного орієнтування пси­холог здійснює диференціацію клієнтів (визначає, чи зможе він сам надати допомогу конкретному клієнтові, чи його слід направити до іншого спеціаліста і якого саме), а також будує перші гіпотези щодо характеру проблеми клієнта і вибирає напрям подальшої діагностичної роботи.

3. Психодіагностичне обстеження клієнта.

Результати первинної діагностики можуть висунути перед психологом завдання подальшої спеціальної діагностики осо­бистості клієнта (або діагностики членів його сім'ї, їх міжосо-бистісних взаємин, спілкування, взаємодії і т. д.). З великого й різноманітного кола методичних засобів, що є в розпоряд­женні сучасної психології, консультант має вибрати ті, що найбільше відповідають специфічним завданням обстеження конкретного клієнта. При цьому консультант повинен урахо-яувати, що: недоцільно застосовувати великий набір методик, оскільки це утруднює усвідомлення та узагальнення отрима­ної інформації; небажано застосовувати громіздкі за обсягом і часом проведення методики, оскільки це може викликати у клієнта лише втому й роздратування.

4. Заключна зустріч.

Під час такої зустрічі проводиться бесіда за результатами обстеження, в ході якої обговорюються загальний психічний стан клієнта, виявлені труднощі та їхні причини, прошозу-ься варіанти подальшого розвитку особистості клієнта, го стосунків з оточуючими, розкриваються умови, за яких ** Розвиток може набути оптимальних форм. Іншими сло-^^Аси предметом бесіди є психологічний діагноз, що відобра-

жає рівень актуального розвитку клієнта, і прогнозування цього розвитку.

Завдання психолога на заключній зустрічі такі:

підтримка психологічного контакту з клієнтом, довірливих
відвертих взаємостосунків; '

залучення клієнта до співпраці, активності в обговоренні його проблем, їхніх причин, альтернативних варіантів розвит­ку його особистості та взаємостосунків з оточуючими;

спільне вироблення програми дій, виконання якої сприя­тиме як профілактиці, так і подоланню негативних тенденцій і труднощів у розвитку. Просвітницька інформація та реко­мендації психолога мають органічно вплітатися в контекст спільного обговорення системи заходів;

мотивування клієнта на виконання розробленої програми, підтримка його віри в себе, в успіх своїх зусиль.

Наведемо типовий приклад психологічного консультуван­ня просвітницько-рекомендаційного характеру.

До консультації звернулася мати 8-річного Максима Н. Основним моментом її запиту було прохання допомогти розібратися, чому син із деяких пір почав її обманювати, хитрувати. Мати вважала, що слід якомога раніше поклас­ти край таким діям, оскільки надалі це може стати згубною звичкою.

У ході першої зустрічі була проведена детальна розмова з матір'ю. З'ясувалося, що Максим був узятий батьками з дитячого будинку у віці одного року. Спочатку він був ду­же нервовий, хворобливий, майже до трьох років не роз­мовляв. У дошкільному віці став спокійніший, у дитсадок ходив з п'яти років, з дітьми контактував добре. Ідучи у школу, умів трошки читати, але не писав. Зараз вчиться непогано. Батько, за словами матері, піклується про сина, але буває з ним мало, оскільки багато працює. Мати теж працює, причому на відповідальній роботі. Отже, хлопчик найчастіше буває вдома сам, найбільше любить дивитися телевізор, нічим іншим особливо не захоплюється. Батьки ставляться до Максима вимогливо, особливо не пестять-Обманює і хитрує Максим в основному тоді, коли йдеться про школу, його стосунки з учителями, однокласниками-У розмові мати неодноразово поверталася до обставин, за яких вона взяла хлопчика з дитячого будинку, висловлю­вала занепокоєння, чи не проявляється у його поведіяш погана спадковість.

На наступній зустрічі було проведене психологічне об­стеження хлопчика. Бесіда з матір'ю дала психологові підстави сумніватися, чи все так гарно у Максима із я⁸³" чанням, як то вважають батьки. Крім того, виникло пря-

пушення, що у хлопчика можуть бути переживання, пов'язані з сім'єю, своїм місцем у ній, стосунками з матір'ю і батьком. Тому для діагностичного обстеження були вибрані методика диференційованої діагностики інте­лектуального розвитку дітей (Н. Сгадненко), а також методика "Малюнок сімТ'. Хлопчик почав виконувати завдання, коли з ним уже був установлений контакт, і досить непогано призви­чаївся до нової обстановки, але при тому помітно нервував, виявляв невпевненість і головне — дуже швидко втомлювався. У Максима виявилися труднощі з узагальненнями, просторо­вою орієнтацією, запасом лексики, що свідчило про серйозні проблеми, з якими він, очевидно, стикається у навчанні. Ре­зультати виконання "Малюнка сім'ї" засвідчили явну незадо­воленість основних психологічних потреб у сім'ї, зокрема по­треби у близьких емоційних контактах.

Певне обстеження пройшла й мати, зокрема, їй був за­пропонований тест-опитувальник батьківського ставлення (А. Варга, В. Сталін). Виявилося, що її батьківська позиція близька до авторитарної іїперсоціалізації, коли від дитини вимагають беззаперечної слухняності, дисципліни, со­ціальних успіхів, суворо карають за будь-яку провину.

На заключній зустрічі, яка проводилася з матір'ю (батько не зміг прийти), були обговорені результати об­стеження. Для матері було цілковитою несподіванкою дізнатися, що інтелектуальний розвиток сина зовсім не та­кий високий, як їй здавалося, і що він, напевно, відчуває труднощі у навчанні. Такою ж несподіванкою було для неї почути, що хлопчикові вдома бракує любові, ласки, що він відчуває себе відчуженим, невключеним у сім'ю. Психолог пояснив матері, що хитрощі й обмани хлопчика можуть бути викликані тим, що, з одного боку, він дорожить бать­ками, любить їх, хоче, щоб вони його теж любили, при цьому знає, що вдома його найбільше хвалять за успіхи в школі, а з іншого — йому стає дедалі важче вчитися на "5" і "4". Отже, щоб мати не сердилася, її краще обдурити (заховати щоденник, не сказати про батьківські збори і т. д.). Обговорювалися з матір'ю і причини труднощів у навчанні Максима, і її батьківська позиція. Врешті-решт дійшли вис­новку: якщо ситуація не зміниться, то труднощі хлопчика як у навчанні, так і у стосунках з батьками будуть наростати.

Матері було рекомендовано, по-перше, змінити свою тактику стосовно навчання Максима: менше вимагати, а більше допомагати, змінити режим праці й відпочинку, не Допускати надмірної втоми, не форсувати його успіхи. При цьому має бути постійний контакт з учителями, аби допо­мога хлопчикові надходила з різних боків. По-друге, і мати й тато повинні більше бути з хлопчиком, дати йому відчу­ти їхню любов, упевнити його, що вони люблять його та­ким, яким він є, а не за якісь особливі успіхи.

У ході короткострокового консультування може здійсню­ватися також допомога людям у нормалізації їхніх міжосо-бистісних стосунків. Такс консультування може бути зорієн­товане на батьків, що переживають труднощі у взаєминах з дітьми, особливо підлітками та юнаками; на підлітків і юнаків, що відчувають складнощі у контактах з дорослими та однолітками; на дорослу людину, яка має проблеми у спілку­ванні; на подружню пару, що переживас різного роду конфлікти, складнощі у спілкуванні, проблеми, пов'язані зі зрадою, розлученням тощо.

Усі ці випадки потребують допомоги, яка має власне пси­хологічний характер, тобто пов'язана із корекцією установок, ставлень, поведінки клієнта і здійснюється через певним чи­ном структурований процес спілкування між клієнтом і кон­сультантом.

На відміну від разової консультації під час короткостроко­вого консультування психолог має можливість більш доклад­но зупинитися на кожному з етапів роботи, зустрітися з іншими учасниками конфлікту, застосувати ширший реперту­ар засобів психологічного впливу. До останнього належать, зокрема, тестування клієнта з метою виявити ресурси його особистості, сфокусувати увагу иа його можливостях; викори­стання чітко спланованих і зорієнтованих на проблему клієнта домашніх завдань; організація дискусій з приводу проблеми відповідальності клієнта, його розуміння себе і власної поведінки, здійснення ним конкретних дій для зміни ситуації; застосування спеціальних технік, запозичених з ар­сеналу психотерапії і спрямованих на поглиблення процесу консультування ("Експериментальний діалог", "Скульптура сім'ї" і т. д.).

Послідовність дій психолога у ході такого роду консульту­вання може мати такий схематичний вигляд.

1. Первинний прийом

Характеризуючи консультування просвітницько-рекомен­даційного характеру, ми говорили про завдання психолога під час контакту з клієнтом у ході запису і першої зустрічі. Фа^к" тично ці завдання залишаються актуальними і для консульту­вання власне психологічного характеру. Однак тепер психоло орієнтується не на діагностичне обстеження клієнта (хоча це може відбуватися в ході консультування), а на більш ^п0^ осмислення його труднощів та їх подолання через включений

самого клієнта в активну роботу з самопізнання і побудови _яструктивних висновків. Конкретно це може виглядати так: здійснивши протягом годинної роботи з клієнтом необхідний обсяг Дій (вислуховування клієнта, визначення проблеми, здійснення певного корекційного впливу і т. п.) і пе­ресвідчившись, що клієнт бажає продовжити зустрічі з приво­ду обговорюваної ситуації, психолог разом з клієнтом визна­чається стосовно цілей і завдань подальшої роботи і пропонує клієнтові до наступної зустрічі виконати домашнє завдання, зміст якого відповідає його проблемі

2. Подальша робота з клієнтом

У ході наступних зустрічей (їх може бути дві-три, а у разі сімейного консультування — до п'яти-шести) розглядаються виконані домашні завдання з тим, аби краще зрозуміти, що саме робить клієнт для існування своїх труднощів; застосову­ються спеціальні вправи й завдання, спрямовані на прояс­нення почуттів і переживань клієнта, а отже, на більш глибо­ке розуміння ним себе і власної поведінки; обговорюються і програються можливі альтернативні варіанти поведінки клієнта у стосунках з оточуючими людьми.

Усі ці та інші засоби впливу, які може використовувати на повторних зустрічах психолог-консультант у відповідності з проблемою клієнта та особливостями його особистості, мають на меті, по-перше, якомога повнішу реалізацію загальних завдань психологічного консультування (вислуховування клієнта і надання йому емоційної підтримки; орієнтація його на прийняття відповідальності за свою життєву ситуацію; розширення його уявлень про себе і оточуючих людей); по-ДРУге, через реалізацію цих завдань — підвищення готовності клієнта до змін своєї поведінки; по-третє, ґрунтовну підго­товку його до цих змін через планування не лише стра­тегічних шляхів, а й негайних конкретних кроків.

3. Завершення роботи

Заключний етап роботи з клієнтом може організовуватись ** окремий епізод однієї з робочих зустрічей, або як окрема зустріч. У будь-якому випадку завершаль-^ етап має містити в собі два моменти: а) психолог підби-^^ загальний підсумок усієї роботи з клієнтом, акцентуючи сягне ^ ^И Р^{сновних} аспектах, прийнятих рішеннях, до-^ннях клієнта (якщо такі є), мотивує його на подальші

2. За якими суттєвими ознаками відрізняється психологгоц
консультування від інших видів психологічної допомоги? ^С

3. Назвіть загальні завдання психологічного консультування

4. Схарактеризуйте принципи психологічного консультування

5. Які види психологічного консультування Ви можете назвати?

6. Що являє собою разова консультація?

7. Опишіть алгоритм проведення разової консультації власне
психологічного характеру.

8. Що таке короткострокове консультування, які його види?

9. Схарактеризуйте послідовність дій психолога у ході корот­
кострокового консультування просвітницько-рекоменда­
ційного характеру. Сформулюйте завдання психолога на
кожному з етапів роботи.

10. Якими є орієнтовна послідовність дій психолога та завдан­ня кожного етапу роботи при короткостроковому консуль­туванні власне психологічного характеру?

Основи возрастно-психологического консультирования / Под ред. А Г. Лидерса. Москва, 1991.

Основи консультативної психології: Аналіз сучасних кон-депцій. Київ, 1992.

Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И. В. Дуб-ровиной. Москва, 1991.

Семья в психологической консультацію: Опит и проблеми психологического консультирования / Под ред. А. А. Бо-далева, В. В. Столина. Москва, 1989.

Скотт Дж. Г. Конфликтьі, пуга их преодоления. Киев, 1991.

Цапкин В. Н. Единство и многообразие психотерапевтиче-ского опита // Моск. психотерапевт, журнал. 1992. № 2.

Зйдемимер 3. Г, Юстицкий В. В. Семейная психотерапия. Ленинград, 1990.

Весу/аг Я. ЗкіШ Гог ейесіїуе соттипісаііоп. Ие\у Уогк, 1974.

Мипго Е. А., МапіИеі Р. /., 8та11 /. /. Соип8еШп§: А зкіік ар-ргоасЬ. Меікиеп, 1983.

Ко$ег$ С. С1кп1-сепіегс<1 іЬегару. Возіоп, 1965.

Література

Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. Москва, 1995.

Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное психологиче-ское консультирование. Москва, 1993.

Атватер Н. Я вас слушаю... Москва, 1988.

Бурменская Г. В., Караванова О. А., Лидерс А. Г. Возрастно-

психологическое консультирование. Москва, 1990.

Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое кон­сультирование: Ситуационньїе задачи. Киев, 1996.

Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика

психологического консультирования: Проблемний подход.

Киев, 1995.

Журнал практикующего психолога. 1995. № 1.

Маслоу А. Самоактуализация // Психология личностя.

Тексти. Москва, 1982.

Мзй Р. Искусство психологического консультироваяия-

Москва, 1994.

Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога.

Москва, 1993.