Зміст, форми та результати підготовки практикуючих психологів

		Спосіб ор-	Основні	Форми та	Основні ре-
Рів-	Зміст нав-	ганізації нав-	форми нав-	зміст прак-	зультати нав-
ні	чання	чального ма-	чання	тики	чання
		теріалу
І	Основи	Аналітич-	Лекційно-	Моноло-	Сума нау-
	наукової	но-стати-	лаборатор-	гічна	кових та
	психології	стичний і	на	(спосте-	практичних
	та її галузі	основна		реження,	знань; на-
		одиниця —		аналіз);	вички дос-
		науковий		педаго-	лідної робо-
		факт		гічна	ти
				(асистент-
				ська)
II	Теоретич-	Синтетич-	Семінар	Виробни-	Знання тео-
	ні основи	ний; кате-	(дискусії,	чо-озна-	ретичних
	практич-	горії: жит-	тренінги,	йомлю-	основ прак-
	ної психо-	тєвий шлях,	обговорен-	вана; пе-	тичної пси-
	логії; ме-	активність	ня)	реддип-	хології та її
	тодика ро-	особистості,		ломна;	окремого на-
	боти у кон-	життєва		моноло-	пряму; осо-
	кретному	перспектива		гічна	бистість про-
	напрямі				фесіонала
ГП	Опануван-	Індивіду-	Аналітич-	Практич-	Володіння
	ня основ-	ально-	но-практя-	на робота	основними
	ними тех-	тнполо-	чні (прак-	під керів-	технологія-
	нологіями	гічний;	тична ро-	ництвом	ми в одному
	роботи в	одиниця —	бота; се-	спеціалі-	з напрямів
	одному з	випадок,	мінар та	ста (орди-	діяльності
	напрямів	життєва	ін.)	натура)	психологіч-
-—.		ситуація			ної служби

Отже, п'ятирічний курс підготовки практикуючих псих логів має бути базовим, оскільки у даному випадку є мо ливість підготувати широкоосвіченого спеціаліста, що доста ньою мірою володіє і теоретичними знаннями з психології " навичками практичної діяльності. Тут студенти зможуть от* римати спеціальність "практикуючий психолог" (це перцт* та другий рівні підготовки) та спеціалізацію (третій рівень) Якщо визначати час навчання студента впродовж п'ятирічного курсу за рівнями професійної підготовки, то найбільш оптимальним убачається таке: перший та другий рівні — по чотири семестри, третій рівень — два.

Що стосується вивчення психології як другої (додаткової) спеціальності, то тут можливості дещо менші. Вважаємо, що ця форма може бути перехідною або до п'ятирічної, або до курсів спеціалізації (третій рівень). Реальна оцінка можли­востей цієї форми навчання приводить до висновку, що пси­хологи в цілому слід присвячувати чотири семестри. Підго­товка буде ефективною, коли перший рівень професійної освіти буде засвоєний екстерном, а весь навчальний час ви­користаний на опанування другим і третім рівнями.

Організація і зміст підготовки практикуючих психологів у цьому випадку мають бути поставлені у залежність від основ­ної спеціальності. Якщо, скажімо, основна спеціальність — це методика фізики, то найбільш доцільною спеціалізацією може бути практикуючий психолог — фахівець із навчальної діяль­ності; якщо перша спеціальність — історія, то друга — "соціальна активність та її формування".

Передбачається, що будуть створені три- і дворічні курси підготовки практикуючих спеціалістів для роботи в соціаль­но-психологічній службі. Але ці курси можуть бути організо­вані для осіб з вищою гуманітарною освітою після відповідного професійного відбору. Однорічна підготовка психологів видається неефективною і небажаною, оскільки У такий термін неможливо підготувати спеціаліста з практично¹ психології.

Досвід розвинутих країн свідчить, що теоретичні аспекти психології можуть вивчатись екстерном, але практика, прак­тичні заняття мають здійснюватися тільки у навчальному за­кладі.

Якщо говорити про проблему підвищення кваліфікації ^пР° шикуючого психолога, то вона має, на нашу думку, два *^с^ ти: вдосконалення в межах своєї спеціалізації та вдоско лення як опанування іншою спеціалізацією. У першому

форми й методи підвищення кваліфікації зумо-тими технологіями роботи, якими володіє спе-У другому організація та зміст удосконалення зале-від того, наскільки близькими є спеціалізація, якою він ^лодіе, і спеціалізація, котру хоче здобути.

Тут річ має йти про два типи підвищення кваліфікації: на­буття навичок і досвіду практичної роботи у певній психо­логічній техніці (соціальній технології); формування навичок методиста (майстра), який уміє не тільки виконувати роботу, й навчати цього інших. Ці типи підвищення кваліфікації мають наслідувати один одного. У разі, коли фахівець змінює спеціалізацію, він має спочатку опанувати її у повному обсязі, а вже потім підвищувати свою методичну майстерність.

Як уже зазначалося, спеціалізація — це певна сума техно­логій роботи, які забезпечують діяльність психологічної служ­би у певному її напрямі. Тому коли спеціаліст опановує нову для себе спеціалізацію, він має навчатися близько двох се­местрів. Якщо ж удосконалення здійснюється у межах одного напряму (спеціалізації), то час і форми навчання цілком за­лежатимуть від змісту й кількості соціальних технологій, що опановуються.

Перепідготовка спеціалістів сьогодні є основною ланкою постачання практикуючих психологів у систему освіти. Через те саме вона потребує якнайскоріших і радикальних змін. Го­ловною метою усіх реформацій тут убачається досягнення рівня підготовки "психолога закладу освіти" або "практикуючого психолога". Відтак зміст, форми і методи перепідготовки мають будуватися таким чином, щоб повною мірою відповідати названим спеціальностям.

У цьому питанні ще багато нез'ясованих аспектів, але одне вже цілком зрозуміло: річні курси неспроможні здійснювати належну перепідготовку. За рік можна тільки підвищити ^кв^ліфікацію, а не здобути другу вищу освіту.

Особливим має бути і відбір на ці курси. Тут важливими є _ТІ]2^^^МН1 ДВІ умови: обов'язкова праця в якості психолога або помічника не менше року, обов'язковий про-вщбір — передвступний і вступний. Третя умова — державних іспитів із теоретичних основ психології, наступне є важливим для всіх форм підготовки прак-психологів, для перепідготовки воно набуває особ-^^ння. Маємо на увазі проведення спеціальних за-~~~" семінарів, котрі руйнують або видозмінюють структури, що заважають професійному зростан-

ню. Особливо це стосується вчителів, у яких дуже швидко формуються певні стереотипи та настановлення у сфеп" міжособистісної взаємодії.

Поряд із запровадженням нової системи підготовки, ц_е> репідготовки і підвищення кваліфікації практикуючих психо­логів актуальною є проблема створення державних стандартів та ліцензування спеціалістів. Останнє не може зводитися до тестування професійних знань, як це робиться в інших спе­ціальностях. Тут необхідно враховувати і практичну підготов­ку майбутніх психологів.

Атестація фахівців має бути багатоступеневою і повною мірою включати всі аспекти їхньої готовності до професійної діяльності. Центральним моментом тут є отримання диплома про вшцу освіту з практичної психології (для системи освіти, наприклад, або "психолог закладу освіти", або "прак­тикуючий психолог системи освіти"). Разом із дипломом ви­пускник має отримати посвідчення (сертифікат, ліцензію) про дозвіл практичної роботи у межах певної спеціалізації. По суті ці два документи відкривають можливості для спе­ціаліста проводити практичну роботу в державному, приват­ному та суспільному секторах, мати індивідуальну практику в межах своєї спеціалізації.

Якщо фахівець порушує Етичний кодекс психолога або має рекламації по роботі, або практикує з іншого напряму без відповідного дозволу (ліцензії), він може бути позбавлений права на роботу в галузі практичної психології. Такі питання можуть вирішувати тільки спеціальні комісії, що складаються з професійних психологів.

Підвищення кваліфікації також має супроводжуватися
відповідною атестацією (переатестацією) фахівця. Для різних
спеціальностей воно може бути різним. Наведемо тут лише
основні положення, які мають бути загальними умовами ате­
стації. Перше: атестувати практикуючого психолога можуть
тільки психолога. Друге: у процесі атестації мають бути
розглянуті мінімум два аспекти: зміст, методи і результати
професійної діяльності фахівця; результати його навчання
(підвищення кваліфікації). Третє: атестації мають бути періо­
дичними. Мабуть, як і в інших сферах, вони будуть вклада­
тися в інтервал один—п'ять років. Четверте: для переходу я»
вищий щабель кваліфікації необхідно пройти відповідні кур­
си. Найдоцільнішим було б створення міжвідомчих ^{атестаІ}*І|і
них комісій, у яких співпрацювали б і психологи державних
установ, і представники професійних психологічних °Р
ганізацій. ^{^}

Запитання й завдання

1. Чим відрізняється підготовка практикуючого психолога від
підготовки психолога-науковця?

2. Дайте загальну характеристику кожного з етапів підготовки
практикуючого психолога.

3. У чому полягає специфіка підготовки практикуючого пси­
холога?

4. Що таке ліцензування практикуючих психологів?

5. Висвітліть роль етичних аспектів у діяльності практикуючо­
го психолога.

Література

Лото М. Психология во Франции // Иностранная психо­логи я. 1993. Т. 1, № 2.

Дубровина И. В. Школьная психологическая служба: во-просн теории и практики. Москва, 1991.

Общая психодиагностика. Москва, 1987.

Практична психологія у системі освіти: Питання ор­ганізації та методики. Київ, 1995.

Ткаченко О. М. Принципи та категорії психології. Київ, 1978.

Иіхоп М. РгоГе&аопаі Тгашіпв ш Рзуспоіоеу // Атегісап Рзуспоіогі&і. 1990. Уоі. 45, N 11.

МсРНепоп Е М. Іпіегпаііопаі Тгепсіз іп РгоГе8яопа1 Тгаіпшз: Рарег ргезепіед аі ІЬе 21-&1 Іпіетаііопаі Соп^гев» оГ Аррііегі Р5успо1о8У. Іетаеі, 1986.