Специфіка і взаємозв'язок наукової, практичної та побутової психології

Вже перші роки діяльності психологічних служб і практикуючих психологів привели до висновку, що наукова і практична психологія мають помітні розбіжності не лише за зовнішніми ознаками, а і з огляду завдань, методології, принципів, змісту і форм розвитку. Виникла нагальна необхідність

дослідити ті теоретично-методологічні засади, спираючись на які може розвиватися практична психологія сьогодні. Перші спроби безпосереднього залучення надбань наукової психології у практичну діяльність соціально-психологічних служб засвідчили низьку ефективність цього процесу. Про це говорить і досвід, що ми маємо внаслідок упровадження пси­хологічної служби в систему освіти. Тут дістала практичне підтвердження думка, що обґрунтовується останніми роками О. Асмоловим, Л. Бурлачуком, В. Василюком, Ю. Гільбухом, О. Киричуком, Ю. Машбицем, Т. Яценко та іншими, — про необхідність розвитку специфічного рівня у психології, рівня проектування науково-психологічних знань на практичні про­блеми. Названі автори наголошують на тому, що прикладання наукових здобутків до розроблюваних технологій практично-психологічної діяльності і є основним завданням практичної психологи.

Поглиблення і розвиток самої психологічної теорії в останні роки висунули питання про необхідність дослідження на теоретично-методологічному рівні категоріального апарату практичної психології, визначення її специфіки з-поміж різних форм і видів професійної діяльності.

Таким чином, і діяльність практичних соціально-психологічних служб, і новітні теоретичні здобутки ставлять на по­рядок денний одну проблему — проблему дослідження ос­новних системотворчих засад практичної психології, визна­чення її специфіки та зв'язку з академічною (науковою) пси­хологією.

Якщо здійснювати розрізнення психології на наукову і практичну, виходячи при цьому з протиставлення науки і практики, то виникає необхідність характеристики предмету і методології практичної психології у порівнянні з предметом і методологією психології наукової, а також так званої побу­тової психології. Це питання потребує свого вирішення у першу чергу.

Стосовно змісту самих понять "наукова" і "практична" психологія важливо наголосити на тому, що сучасна філософ­ська і теоретично-психологічна література визначає психоло­гію як науку, що вивчає певні закономірності та закони ви­никнення, розвитку та функціонування психіки. Поділ психо­логії на наукову і практичну кладе край розумінню психології лише як науки, обґрунтовує появу таких галузей людської ак­тивності, як психореабілітація, психокорекція, психотерапія, психогігієна та ін., які у старому розумінні не були видами (напрямами) науки.

Практична психологія є специфічним видом людської ду­ховної практики, основним змістом якої виступає застосуван­ня психологічних механізмів впливу для корекції активності та розвитку людей у контексті їхніх життєвих обставин та життєвого шляху, котрі інтерпретуються як неповторні обста­вини та неповторна суб'єктність, індивідуальність.

На нашу думку, практична психологія не тотожна психо­логії побутовій, або повсякденній. Перша є аплікацією до­сягнень психологічної науки до конкретних практичних про­блем. Побутова психологія — це історично закріплений у тра­диціях та інших сталих формах поведінки досвід управління індивідуальним розвитком і активністю людини, досвід, що функціонує як елемент фольклору, традицій, релігійної прак­тики тощо. Отже, практична психологія має спиратися, з од­ного боку, на надбання психології наукової, а з іншого — на багатство психології побутової. Наукова і побутова психоло­гія — це різні галузі зі своїми методами діагностики, узагаль­нення і передання знань про психіку людини, з принципово різними підходами до предмета своєї діяльності — людини.

Психологія наукова (або наука психологія) вже за своїм визначенням аналітична. її предметна галузь — це психічні явища, закони функціонування й розвитку психіки, риси осо­бистості, психічні якості суб'єкта та ін., тобто окремі елемен­ти певної цілісної системи, у даному випадку психіки. Цей вид психології, як і будь-яка інша наука, розкладає свій об'єкт на складові, вивчає зв'язки між ними, а затим нама­гається відтворити цілісну структуру об'єкта, при тому струк­туру, що функціонує.

Для прикладу можна взяти класичну схему психологічного дослідження. У загальних рисах вона така: теоретичний аналіз, вирізнення і постановка проблеми дослідження, операціоналізація понять; визначення дослідницької методики (або ме­тодів здобуття необхідної інформації); проведення констатую­чих експериментів, обробка і аналіз даних; встановлення зако­номірності (науковий факт); проведення формуючого експери­менту, тобто моделювання у реальному просторі й часі виявле­них закономірностей; аналіз результатів та опис досліджуваного явища.

Як бачимо, головна мета дослідження — це відтворення (або моделювання) певного явища, закономірності, елементу системи. Навіть у тому випадку, коли дослідник ставить за мету формування, то, по-перше, мова йде не про формування людини в цілому, а про формування конкретної риси або якості; по-друге, мається на увазі не формування якоїсь риси У конкретної людини, а методика формування такої риси у певної категорії людей. Тут бачимо найхарактернішу ознаку наукової психології — аналітично-статистичний підхід до свого об'єкта — людини.

Ще одне важливе питання — методичний апарат наукової психології. Загалом його складають унікальні дослідницькі процедури, мало придатні до масового використання. Якщо розглянути історію створення переважної більшості психо­логічних методик, то стає зрозумілим, що їх розробка велася з метою дослідження конкретної проблеми у рамках і на грунті певної методології. За своїм змістом — це психодіагностичні методики, результатом застосування яких є статистична інформація про якесь психічне явище. Деякі з методик піднімаються на рівень типологізації. Тобто вони відпрацьо­вані настільки ("стандартизація методики"), що дають змогу побудувати або вже мають розроблену типологію результатів, а отже й типологію людей за конкретним досліджуваним па­раметром. Для наукової психології цього цілком достатньо, адже її головна мета — встановити факт, віднайти зако­номірність. Недарма в усіх підручниках, коли мова йде про методи, останні зводяться до спостереження та експерименту, чого досить для встановлення і перевірки факту.

Важливо зазначити, що у багатьох дослідженнях розробка психодіагностичних методик (або їх комплексу), по-перше, складає окрему задачу роботи, а по-друге, не ставить за мету їх широке використання у практичній роботі. До речі, можна помітити, що найбільшого поширення серед практикуючих психологів набули саме ті психодіагностичні засоби, які свого часу були максимально орієнтовані на повсюдне застосування, а отже й відповідають певним умовам: ши­рока, часто кроскультурна стандартизація; практичність у використанні; наявність критеріїв для інтерпретації даних та їх типологізація; можливість швидкого збору, обробки і аналізу даних та ін.

Якщо порівнювати предметну царину практичної та побу­тової психології з науковою, то відразу ж можна помітити розбіжність. По-перше, виявляється синтетичний характер психології побутової, а по-друге, структурно-синтетичний ха­рактер практичної психології. Для першої людина (не деклара­тивно, а фактично) є унікальна цілісність, неповторна й не­подільна по своїй суті. Побутова психологія розглядає свій об'єкт в його індивідуальній цілісності, причому не статис­тично, а як конкретного індивіда, реальну живу людину. Та­кий підхід до об'єкта можна назвати синтетичним.

Структурно-синтетичний характер психології практичної виявляється у тому, що вона, здійснюючи в цілому синтетичний підхід до особистості, спирається на певні уявлення про структуру і природу свого об'єкта, які напрацьовані у науковій психології. У даному випадку вже правомірно визначати предмет практичної психології. Він може визначатись як зміст і напрями розвитку і сфери активності суб'єкта, його системні якості та властивості. На цьому рівні вже може ставитись завдання вивчення або корекції окремих рис, властивостей, у тому числі психічних, тощо.

Розглянемо далі методичний апарат, як це було у випадку з науковою психологією. Ми вже раніше говорили про те, що методологію побутової психології (як сукупність методів) становлять звичаї, традиції, навички поведінки. Причому це стосується як діагностики, так і корекції. Слід зазначити велику кількість знань, що зберігаються тут у вигляді несвідомого, а також те, що практика часто будується на інтуїтивній основі.

Якщо звернутися до практичної психології, то тут основним елементом має бути психологічна технологія. Адже у даному випадку ні окремі психодіагностичні методики, ні усталені форми поведінки не є прийнятними.

Психологічна технологія — це цілісна методична система, що складається з трьох основних частин: діагностичної, інтерпретаційної (або пояснювальної) і корекційної. Основний смисл застосування психологічної технології — це внесення змін у зміст, форми і напрями індивідуального розвитку особистості. За такої мети стають зрозумілими функції окремих складових психологічної технології.

Отже, у психологічній технології мають поєднуватися аналітичний і синтетичний підходи до особистості, сума знань та уявлень про елементи і структурні блоки у їхніх взаємозв'язках, з одного боку, і цілісне (синтетичне) бачення об'єкта корекційних впливів — з іншого. Розробка психо­логічної технології є по суті процесом психологічного проек­тування, що спрямований на вирішення конкретної ситуації індивідуального розвитку або соціальної взаємодії з викори­станням знань і досвіду наукової та побутової психології, Застосування технології у практичній роботі передбачає, як правило, її адаптацію до конкретних умов роботи з конкрет­ною людиною (див. табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Порівняльна таблиця методологічних основ наукової, практичної та побутової психології

	Наукова	Практична	Побутова
об'єкт	"абстрактна",	конкретна людина	конкретна людина
	"середньостати-	у конкретних	індивідуальність
	стична" людина	життєвих обставинах
		винах (індивідуальність
предмет	механізми душевного	життєва ситуація,	поведінка, життєва
	життя	життєві плани та	ситуація,
	та поведінки	життєвий шлях	життєвий шлях
кінцева мета	встановлення	вплив на поведінку	корекція поведінки
	наукових фактів,	й розвиток	й розвитку
	законів	, корекція
підхід	аналітично -	структурно -	синтетичний
	стати стичний	синтетичний
методи	дослідницькі:	психологічна	традиції, обряди,
	спостереження.	технологія, інтуїція	інтуїція
	експеримент
вимоги до	знання	знання + життєвий	життєвий
спеціаліста		досвід +	досвід + інтуїція
		інтуїція

З усього сказаного можна зробити важливий, на наш по­гляд, висновок: практична психологія має широко й активно залучати знання з етнографії, релігії, біоенергетики, парапсихо­логії, астрології, соціоніки та інших сфер духовної практики. Але це має здійснюватися не шляхом запозичення прийомів практичної діяльності, а передусім на рівні теоретично-методичних розробок. Адже до рук практикуючою спеціаліста мають потрапляти тільки верифіковані, нешкідливі, всебічно перевірені психологічні технології.

Розбудова практичної психології в цілому і національної системи соціальних та психологічних служб зокрема буде не­можливою без визначення тих методологічних основ, які, що цілком природно, практична психологія запозичує в наукової. У принциповому плані усе або майже все, що є у науковій психо­логії, має знайти застосування у практичній. Разом із тим важ­ливо визначити центральні теоретичні положення, на яких грунтується побудова всієї системи.

Практична психологія не може успішно формуватися без застосування здобутків побутової психології, без глибокого вивчення етнокультурних підвалин життєдіяльності людини та соціуму. Головними складовими професіоналізму у практич­ній психосоціальній роботі є власний життєвий досвід психо­терапевта, його професійна інтуїція.

Важливим методологічним питанням є визначення вихід­них принципів, за якими надалі може йти розбудова прак­тичної психології. Першим з-поміж інших має бути принцип гуманізму, або гуманістичного підходу до людини. Хоча це і зву­чить трохи тавтологічно, але усі види діяльності у практичній роботі мають бути домірними її об'єктові, виходити з інте­ресів і прав людини, захисту її особистісного суверенітету, всебічного розвитку її самобутності (А. Маслоу, К. Роджерс). У цьому ж принципі відображається і синтетичний (а не си­стемно-структурний) характер об'єкта як унікальної непов­торної єдності психічних рис і властивостей. На основі прин­ципу гуманізму формулюються декілька похідних етичних принципів діяльності практикуючого спеціаліста.

В українській науковій психології (О. Ткаченко) розробле­на й обгрунтована система принципів, яка в цілому може бу­ти використана за умови її доопрацювання з урахуванням специфіки практичної психології. Названу систему складають принципи детермінізму, відображення, розвитку. У подальшому можливе уточнення номенклатури і змісту окремих прин­ципів, оскільки вони не можуть застосовуватись у практичній психології без ґрунтовної ревізії.

Таким чином, проблема визначення теоретичних засад роз­витку практичної психології та її співвідношення з науковою та побутовою набуває в наш час особливої ваги. Українська психологія має іншу, відмінну від західної, історію розвитку. Тут через різні причини не склалися великі школи, в яких певна проблематика і досліджується, і впроваджується у прак­тику: психоаналіз, когнітивна психологія і т. ін. Разом із тим вітчизняна наукова психологія має значні теоретичні надбан­ня (Л. Виготський, В. Затонський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Г. Челпанов та ін.), які можуть бути викори­стані у пошуку теоретично-методологічних засад, організа­ційних форм і напрямів розвитку психології практичної.

Дотепер не було здійснено дослідження, яке б розкривало сутність практичної психології та її відмінність від наукової — як специфічної системи соціальних функцій, принципів, ка­тегорій, методів практичної роботи. До певної міри це може бути актом рефлекси з огляду наукової психології стосовно Деяких її теоретично-методологічних положень, концепцій та підходів. Така робота може сприяти розвиткові нового на­пряму вітчизняної психології, який тільки-но починає форму­ватися, — проектування результатів науки на практичну про­фесійну діяльність психологів у різних сферах суспільства.

Запитання й завдання

1. Дайте визначення наукової (академічної) психології та прокоментуйте його.

2. Розкрийте смисл поняття "побутова психологія".

3. Назвіть професії, які найбільшою мірою спонукають лю­дину до набуття знань про поведінку інших людей.

4. Дайте визначення практичної психолога та прокоментуйте його.

5. Який зв'язок соціоніки з науковою, практичною та побуто­вою психологією?

6. Порівняйте парапсихологію з науковою, практичною і по­бутовою психологією.

Література

Бондаренко А. Ф. Социальная психотерапия личности. Киев, 1991.

Гарбузов В. И. Практическая психотерапия. Санкт-Петербург, 1994.

Казшренко В. П. Социальная психология организаций. Киев, 1993.

Людина і довкілля: Антологія: У 2 кн. / Упор. В. С. Крисаченко. Київ, 1995.

Макштанов С. И., Хрящева Н. Ю. Психогимнастика в тренинге. Санкт-Петербург, 1993.

Рудестам К. Групповая психотерапия. Москва, 1990.

Сандлер Дж., Дзр К., Холдер А. Пациент и психоаналитик: Основы психоаналитического процесса. Воронеж, 1993.

Урсано Р., Зоненберг С, Лазар С. Психодинамическая психотерапия. Москва, 1992.

Фрейд 3. Очерки истории психоанализа // "Я" и "ОНО"-Тбилиси, 1991. Кн. 1.

Яценко Т. С. Активная социально-психологическая подготовка учителя к общению с учащимися. Киев, 1993.