Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Заказать  
 

Міжнародних договорів



Версальсько-Вашингтонська система міжнародних договорів зафіксувала повоєнний устрій світу, визначила перерозподіл економічних і політичних сил між переможеними країнами і країнами-переможницями у війні. Вона виявилась спробою об’єднати інтереси народів і держав і, навіть з урахуванням суперечливого характеру розв'язання багатьох проблем, стабілізувала міжнародні відносини, принаймні на період 1920-х років.

Водночас баланс сил, що утворився у світі через утворену Версальсько-Вашингтонську систему міжнародних договорів, не міг бути тривалим. Побудований на експансіоністських засадах у вирішенні територіальних питань, він призводив лише до загострення суперечностей не тільки між переможцями і переможеними, а й самими переможцями і, більше того, зумовив з кінця 1920-х років зростання реваншистських намірів переможених у війні.

До негативних проявів впливу Версальсько-Вашингтонської системи на міжнародні відносини повоєнних часів слід віднести, насамперед, такі:

1. Формування повоєнного устрою світу здійснювалося без урахування інтересів більшості з народів і держав. Це зумовило не тільки «велике переселення народів», а й стало платформою міжнародних конфліктів на десятиліття вперед. Так, особливо постраждали від зміни кордонів народи Центральної і Східної Європи. Відомим фактом, наприклад, стало виселення Румунією більш як 300 тис. осіб з Бессарабії. З Македонії і Добруджи зрушились з місця майже 500 тис. осіб. Верхню Сілезію залишили німці. Сотні тисяч угорців були переселені з територій, які увійшли до складу Румунії, Югославії, Чехословаччини. Сім з половиною мільйонів українців були поділені між Польщею, Румунією, Чехословаччиною.

2. Ця система формувалася на імперіалістичних засадах, ставила за мету загарбницький перерозподіл територій. Вона по суті легітимізувала світову колоніальну систему, пригнічення майже 70% населення земної кулі у колоніях і напівколоніях купкою великих держав. Як наслідок – значний дисбаланс у розвиткові окремих регіонів і держав, потерпання колосальних територій Азії, Африки, Латинської Америки від бідності, вікової відсталості, соціальних проблем.

3. Версальсько-Вашингтонська система не забезпечила й не могла забезпечити дієвого контролю над виконанням укладених договорів. Це, у свою чергу, створювало можливість реваншистських тенденцій переможених держав.

Щодо німецького реваншизму, то він значною мірою зумовлювався політикою самих країн-переможниць у війні. Німеччина зберегла свою промисловість і легко могла відновити у повному обсязі усю її виробничу потужність. Антанта сама заохочувала цей процес, розраховуючи на агресію Німеччини проти Радянської Росії. Особливу роль при цьому відіграли й Сполучені Штати, що прагнули через надання Німеччині значної фінансової допомоги використати її для противаги іншим європейським державам. Так, досягнення Сполученими Штатами світової гегемонії розглядалось американськими зовнішньополітичними відомствами за мету, набагато пріоритетнішу за збереження балансу сил чи упередження тенденцій на німецький реваншизм.

4. Версальсько-Вашингтонська система, навіть з урахуванням її трансформацій протягом 1920-х років, не ліквідувала й не могла ліквідувати суперечок великих держав, оскільки базувалась на перманентному перерозподілі їх світових геополітичних впливів. Підходи великих держав до утворення мандатної системи, перерозподілу територіальних володінь, роззброєння, сплати Німеччиною репараційних платежів виявляли серйозні протиріччя між Англією і Францією, США і Англією, США і Японією і, насамкінець, між Італією й іншими провідними державами Антанти. Саме ці протиріччя, поряд із відродженням німецького мілітаризму, зруйнували врешті-решт Версальсько-Вашингтонську систему, стали передумовою різкого загострення міжнародних відносин протягом 1930-х років.

5. Формування Версальсько-Вашингтонської системи відбувалось поза участю Радянської Росії. Міжсоюзницькі конференції часто ставали платформою розробки антирадянської політики. Це спричинило не тільки надзвичайно тяжку за своїми наслідками інтервенцію країн Антанти і, у свою чергу, країн Четверного союзу у Радянську Росію, а й формування засад для тривалого й виснажливого політичного, економічного, ідеологічного протистояння двох систем.

Література

1. Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки. 1918-1945: Учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по спец. «История» – М.: Высш. шк., 1986.

2. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К., 2002.

3. Европа между миром и войной. 1918-1939 / Ред. кол.: П.О. Чубарьян и др. – М.: Наука, 1992.

4. История дипломатии. Т. 3. Дипломатия в период подготовки второй мировой войны (1919 – 1939 гг.) / Под ред. В.П. Потемкина. – М.: Политиздат, 1945.

5. История США: в 4 т. – Т. 3: 1918 – 1945 / Ред. кол.: Г.Н. Севастьянов и др. – М.: Наука, 1985.

6. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ – початок ХХІ ст.: Навч. посіб. / В.Ф. Салабай, І.Д. Дудко, М.В. Борисенко, М.П. Чуб. – К.: КНЕУ, 2006. – 368 с.

7. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини XX століття: Навч. посіб. – К.: Школяр, 1999.

8. Малафеев К.А. Международные отношения и дипломатия капиталистических держав в Европе в 1924-1936 гг. – Рязань: РГПИ, 1988.

9. Мицик Л.М. Новітня історія зарубіжних країн: Курс лекцій. – Ніжин: НДПУ, 2001.

10. Никифоров А.Р., Омельчук Ю.В., Юрченко С.В. Всемирная история XX века (очерки). – Севастополь: Мир, 1998.

11. Новейшая история зарубежных стран: Европа и Америка, 1917-1945. Учеб. для пед. ин-тов по спец. «История» / Под ред. В.К. Фураева. – М.: Просвещение, 1989.

12. Уткин А.И. Дипломатия Вудро Вильсона. – М.: Междунар. отношения, 1989.

13. Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917-1945 рр.: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997.

Тема 3: «Міжнародні відносини України в 1917-1923 рр.»

Зміст

3.1. Вихід України на міжнародну арену в добу Центральної Ради

3.2. Україна та держави Четверного Союзу. Брестський мир

3.3. Україна на міжнародній арені в період Гетьманської держави 1918 р.

3.4. Міжнародне становище і зовнішня політика України в 1918-1920 pp. Дипломатична діяльність ЗУНР

3.5. Українсько-польські відносини в 1920 р. Ризький мирний договір

3.6. Зовнішньополітичне становище України в 1920-1923 рр.

Ключові терміни та поняття:Центральна Рада, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, автономія, зовнішня політика, Генеральний Секретаріат, федеративний устрій, право народів на самовизначення, ратифікація, Брестський мирний договір, універсали Центральної Ради.

Цілі та завдання вивчення теми:

Студенти повинні знати перші кроки України на міжнародній арені: участь у міжнародних конференціях, підписання міжнародних договорів, встановлення дипломатичних стосунків з іншими державами.

Методичні рекомендації до вивчення:

Під час вивчення теми звернути увагу на три основні напрями зовнішньої політики України: міжнародні відносини з Четверним Союзом, з Антантою, Росією. Визначити об’єктивні та суб’єктивні причини невдач України на міжнародній арені в даний період.





Дата публикования: 2014-11-26; Прочитано: 942 | Нарушение авторского права страницы | Заказать написание работы



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2019 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.002 с)...Наверх