ПИТАННЯ № 4 Транскрипція і транслітерація

Коли виникає потреба позначити звучання слова, від­мінне від його написання, вдаються до транскрипції. А для буквеного передавання іншомовних слів застосовують транс­літерацію.

Транскрипція — спеціальна система письма, яку викорис­товують для точного запису звучання слів тієї чи іншої мови незалежно від її графічних та орфографічних норм. Є два ос­новні види транскрипції: фонетична й фонематична.

Фонетична транскрипція має на меті якомога точніше передати вимову звуків з усіма її відтінками. За основу фо­нетичної транскрипції береться якийсь існуючий алфавіт, до нього для тих звуків чи "їхніх відтінків, шо не відображаються у звичайному алфавіті, додаються діакритичні знаки, перевернуті букви, лігатури, букви з інших алфавітів.

Фонетична транскрипція застосовується в діалектологічних записах, у підручниках із фонетики, у словниках інозем­них мов, де орфографія дуже розходиться з вимовою і є непослідовною, як, наприклад, в англійській мові.

У фонетичній транскрипції, крім відповідних букв, застосовують ще різні символи, якими позначають: 1) основ­ний наголос ('): [голос]; 2) побічний наголос ('): [наголос];

3) м'якість ('): [т'ін']; 4) пом'якшення ('): [ч'ітк'іший];

5) довготу (:): [в'ід:йча]; 6) відтінок звука: [веилиечиенй]
тощо.

Фонематична транскрипція передає фонемний склад слів. Вона застосовується в записах прикладів і парадигм грамтики, де важлива структура слова, а не його вимова. Принцип такої транскрипції: кожна фонема, незалежно від її фактичного звучання, позначається тим самим знаком.. Наприклад, слово вчаться у фонетичній транскрипції записується так: [учац':а], у фонематичній — /вча-тс'а/. Проте в навчальній літературі нерідко поєднують обидва види транскрипції, а деякі позначки опускають — залежно від мети транскрибування слів.

З науковою метою використовують систему транскрипції на основі латинського алфавіту, прийняту Міжнародною фо­нетичною асоціацією і вперше опубліковану 1908 р.

Транслітерація — це якомога точніше передавання пере­важно власних назв однієї мови графічними засобами іншої. Транслітерація в наш час набула особливо важливого значення у зв'язку з активізацією міжнародних офіційних та особистих контактів.

Труднощі транслітерації полягають у тому, шо, по-перше, фонологічні системи різних мов не відповідають одна одній і, по-друге, у кожній мові своя графіка, свої правила читання окремих букв і буквосполучень. Якщо, наприклад, в англій­ській мові розрізняються дві фонеми — w і v, то в українській є лише одна — в. 1 навпаки, якщо в українській мові розріз­няють фонеми т і т', н і н', и та і, то в англійській їм відпов­ідає лише одна — t, n, і. Для англійської мови, власне, немає різниш, тин це чи тінь, для української — це суттєва різниця.