Явище регресивної асиміляції, акомодації і спрощення

Усі фонетичні зміни, що виникають внаслідок моди­фікації, можуть бути комбінаторні й позиційні.

Комбінаторні зміни — це зміни, що за­лежать від взаємодії звуків у мовному потоці. На якість одних звуків постійно впливає артикуляція сусідніх звуків, внаслідок чого утворюються різні алофони фонем.

В основу вивчення комбінаторних змін звуків покла­дено вчення про три фази вимовленого звука: екскур­сію — коли мовні органи переходять із спокійного (індиферентного) положення до характерного артикуля­ційного положення, потрібного для вимови даного звука; витримку — коли мовні органи перебувають у від­носно незалежному положенні, потрібному для вимови даного звука; рекурсію — коли мовні органи знову повертаються в індиферентне положення. Проте ці три фази наявні лише у звука, вимовленого ізольовано. Як­що кілька звуків вимовляються вряд, то рекурсія звука здійснюється не до індиферентного положення, а зли­вається в один суцільний момент з екскурсією наступно­го звука, внаслідок чого відбувається своєрідне взаємне накладання артикуляції окремих фаз або й звуків у цілому, яке називається коартикуляцією. Таке взаємне накладання кінцевої й початкової фаз сусідніх звуків (причому різних за способом артикуля­ції) веде до того, що основні артикуляційні типи взаємно змінюють свою якість (якщо не протягом усієї трива­лості, то принаймні в певних її відрізках), і таким чином виникають різні алофони.

Крім того, в мові розрізняють два типи пристосуван­ня (адаптації) звуків:

Акомодація (від лат. присто­сування) — зміни, що відбуваються між звуками різ­них категорій, тобто між голосними й приголосними, наприклад / п/ перед / у/ лабіалізується. Акомодація може бути прогресивною і регресивною. Коли попередній звук впливає на наступний, то має місце прогресивна ако­модація. Коли ж, навпаки, наступний звук впливає на попередній, відбувається регресивна акомодація.

Асиміляція (від лат. уподіб­нення) —це зміни, що відбуваються між звуками тієї самої категорії, тобто між голосними або між приголос­ними, наприклад [с] під впливом [н'] в слові сніг теж м'який / с'н'іг/. Асиміляція теж може бути прогресив­ною й регресивною залежно від того, чи впливає поперед­ній звук на наступний (прогресивна асиміляція), чи, нав­паки, наступний звук впливає на попередній (регресив­на асиміляція)..

При аналізі звукових змін у мовному потоці беруться до уваги не тільки окремі граматичні слова, а також і так звані «фонетичні слова», до складу яких входить само­стійне слово разом із службовим і групи слів, що склада­ються з двох повнозначних слів, які становлять у вимо­ві нерозривну єдність.Особливість фонетичного слова полягає в тому, що обидві його частини внаслідок внутрішньої підпорядко­ваності одному наголосу зливаються в єдине ціле, на­приклад: без тебе, як же, сказав би.

До найголовніших видозмін (модифікацій) україн­ських звуків у мовному потоці в системі вокалізму належить акомодація (пристосування голосних до су­сідніх приголосних), редукція (зміни ненаголошених го­лосних щодо тривалості, інтенсивності, якості), вокаль­на асиміляція (інакше — вокальна гармонія, або гар­монійна асиміляція); у консонантизмі — акомодація (пристосування приголосних до сусідніх голосних) і аси­міляція (уподібнення) приголосних у групах приго­лосних.

фонеми української мови в ненаголошеній позиції, у зв'язку з ослабленням загальної артику­ляційної напруженості, зазнають значних і кількісних, і якісних змін.

Характерною особливістю ненаголошених алофонів е те, що короткий стаціонарний сегмент наявний у нена­голошених голосних, як правило, тільки в повному стилі. У розмовному він звичайно буває відсутній зовсім.

Тверде чи м'яке консонантне оточення позначається на артикуляційно-акустичних особливостях ненаголо­шених голосних ще більше, ніж наголошених, оскільки воно відбивається не тільки на перехідних, а й на умовно стаціонарних сегментах.

Диференціація ненаголошених алофонів щодо під­няття спинки язика збері­гається, причому виділя­ється чотири ступені під­няття, як і в наголошених

На слух зміни [а], [у], [і] майже непомітні. Вимова [е] більше чи менше наближається до вимови звука [и], наприклад: [зеирнина]. З другого боку, вимова ненаголошеного [и] розширюється й наближається до вимови [е], наприклад: [жиевут'], [диетина] й под. Ненаголошений [о] в позиції перед складом з наголоше­ним [і], а особливо перед складом з [у] звужується й біль­ше чи менше наближається своїм звучанням до голос­ного [у]: [коужух],[гоУлубка] й под.

Але, незважаючи на цілком закономірні деякі і якіс­ні, і кількісні зміни, головна особливість українського вокалізму полягає в тому, що ненаголошені голосні. різко не відрізняються своєю вимовою від наголошених, і усі складові голосні української мови в усіх позиціях зберігають повнозвучну вимову, а також (за нечислен­ними, порівняно, винятками) й свою якість і в ненаголошених складах. Різке скорочення, ослаблення, напів-глуха вимова голосного — рідке й нетипове для укра­їнської мови явище.