Загальна характеристика економіки перехідних суспільств та країн, що розвиваються. Нові індустріальні країни в системі світового господарства

Із 1989 р. по 1995 р. на економічній карті світу з’явився великий регіон перехідних економік. До нього можна зарахувати 14 соціалістичних країн, крім Північної Кореї та Куби. До особливого типу перехідних економік належать Китай та В’єтнам.

Група власне перехідних економік теж неоднорідна, її можна поділити на дві групи (рис. 14.2).

Рис. 14.2. Класифікація перехідних економік

Необхідність реформування економіки колишніх соціалістичних країн назрівала давно. Вона була обумовлена наростаючою рік у рік нездатністю адміністративно-командної економіки забезпечувати стійкі темпи економічного розвитку.

Неефективність функціонування адміністративно-командної сис­теми обумовлена принаймні двома істотними передумовами. По-перше, негнучкістю, нездатністю цієї системи швидко адаптуватися до еконо­мічних змін. По-друге, для командної економіки характерна низька продуктивність праці. Плановий характер управління економікою, що показав свої позитивні риси в перші роки радянської влади, надалі, у міру усклад­нення економіки, почав давати збої й у підсумку виявився нездатним ефективно реалізувати досягнення НТР. Усе це й обумовило
необхідність реформування адміністративно-командної економіки, її пере­творення в ринкову.

Перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої – досить складний процес реформування, трансформації й розвитку. Таким чином, процес становлення сучасної ринкової економіки вимагає досить тривалого періоду часу, протягом якого буде існувати так звана перехідна економічна система, або перехідна економіка.

Перехідними називають такі економіки, які перебувають у про­цесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної еко­номіки.

Перехід має наперед визначену кінцеву мету – ринкову економіку та парламентську демократію.

У післявоєнний період на тлі бурхливого розвитку світового гос­подарства окремі країни продемонстрували феноменальні досягнення в економічній і соціальній сферах. З певним тимчасовим лагом у світовій економіці з’явилося західнонімецьке "чудо", італійське, японське і "чудо" нових індустріальних країн (Південна Корея, Тайвань, Синга-Пур, Сянган (Гонконг), Таїланд, Аргентина, Бразилія, Мексика та ін.).

Нові індустріальні країни (далі – НІК) – це найчастіше колишні
колонії або напівколонії, економіка яких за порівняно короткий період зробила стрибок від відсталої, типової для країн, що розвиваються, до високорозвиненої. Основний напрямок перебудови економік НІК був зроблений:

на індустріалізацію на основі новітніх науково-технічних досягнень з орієнтуванням на зовнішній ринок;

на максимальне використання іноземного капіталу.

Нові індустріальні країни групуються по регіонах з урахуван-
ням їх географічного положення, наприклад, Латинської Америки або Азії.

Фахівці виділяють такі найважливіші етапи в еволюції господарства НІК: на першому етапі (кінець 50-х – початок 60-х рр.) здійснювалося реформування аграрного сектору; на другому (середина 60-х – початок 70-х рр.) – створення імпортозамінюючих виробництв; на третьому (середина 70-х – перша половина 80-х рр.) – форсований розвиток галузей, орієнтованих на випуск експортної продукції, і, нарешті, на четвертому (із середини 80-х рр. до сьогодення) – поступове формування власного науково-технічного потенціалу.

Україна у світовому господарстві та стан її економікив кінці ХХ – на початку ХХІ ст. Основні соціально-економічні чинники 90-х рр. ХХ ст. Особливості та етапи української ринкової трансформації

Як складова частина єдиного народногосподарського комплексу СРСР на кінець 80-х рр. XX ст., українська економіка характеризувалася такими ознаками: тотальним директивним плануванням і адміністративним контролем над усіма сферами суспільного життя; переважною орієнтацією на задоволення потреб союзної кооперації; переобтяженістю ресурсомісткими галузями; техніко-технологічною відсталістю, несприйняттям ряду важливих напрямків НТП; масштабним дефіцитом економічних благ та ін.

Таким чином, об’єктивними передумовами радикальних перетворень вітчизняної економіки стали масштабність і гострота соціально-економічних проблем, крах попередніх спроб реформування командної економіки без зміни її сутнісних характеристик.

Трансформаційний характер економіки України пов’язаний з такими перехідними процесами:

суверенізацією національного господарського комплексу;

лібералізацією й демократизацією економічного життя;

формуванням інноваційного типу суспільного відтворення;

гуманізацією й соціалізацією економічних процесів;

гармонійною інтеграцією в глобальне соціально-економічне середо­вище.

Додаткова інформація Наприкінці 1993 р. була завершена розробка "Стратегії соціально-економічного розвитку України," яка охоплює три етапи перехідного періоду – фази стабілізації становища і виходу з глибокої кризи, економічного пожвавлення і переходу в фазу економічного зростання. Президія НАНУ після всебічного обговорення подала цей документ державним органам, які формують і реалізують соціально-економічну політику. На жаль, до цього часу він використовується лише частково, без системного і комплексного здійснення реформи.   Джерело: Лазарович М.В. Економічна історія: Навчальний посібник / М.В. Лазарович. – К.: Знання, 2008. – 431 с.

Створення якісно нової, соціально орієнтованої моделі конкурентоспроможної ринкової економіки почалось з подолання бурхливих темпів інфляції і проведення грошової реформи (вересень 1996 р.). Проте це не дало активного поштовху на загальноекономічну стабілізацію й економічне пожвавлення в 1996 – 1997 рр.

Ураховуючи, що криза 1992 – 1995 рр. в Україні набула загрозливого характеру, проблеми економічної стабілізації і пожвавлення мають першочергове стратегічне значення. Спочатку інфляційний шок і розвал валютно-фінансової системи держави, потім відсутність платежів і взаєморозрахунків, розрив кооперованих зв’язків між підприємствами країн колишнього СРСР, деформація цінових паритетів і валютних курсів, невпорядкованість податкової та зовнішньоекономічної політики призвели до різкого падіння мотивації підприємництва і праці, промислового і сіль­ськогосподарського виробництва, створення валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу (НД).

Падіння основних економічних показників відбувалося протягом 1990 – 1999 рр. (внаслідок чого ВВП знизився до 40,8 %), а починаючи з 1999 року розвиток економіки України стабілізувався (ВВП досяг 74,1 % від рівня 1990 р.).

В українській економіці, що демонструвала з 1999 р. по вересень 2008 р. позитивну динаміку, разом з тим спостерігалися ознаки порушення макроекономічної рівноваги, оскільки зростання не було обумовлене стабільними довгостроковими факторами. Економічне зростання стало не результатом системних внутрішніх реформ, а наслідком впливу сприятливих факторів короткочасного характеру як зовнішнього, так і внутрішнього походження.

В 2008 р. в Україні відбулася фінансова криза, яка спричинила й еко­номічну кризу, що супроводжується макроекономічними проблемами: падіння обсягів виробництва, безробіття, інфляція.

Падіння української економіки в 2009 р. стало закономірним підсумком якості економічного зростання в докризовий період, що було обумовлене переважно двома факторами. Це – зростання цін на український експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м’яка монетарна політика й значне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Істотне зниження обсягів виробництва відбулося у всіх основних секторах економіки, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 р.), що призвело до падіння ВВП на 20,3 % в I кв. і на 17,8 % в ІІ кв. 2009 р. порівняно з відповідними періодами попереднього року.

Місце України в світі визначається її Європейським вибором, який обумовлений такими моментами:

· ЄС – найбільше інтеграційне угруповання світу з населенням понад 450 млн осіб і 27 % світового виробництва ВВП; за ВВП на душу населення (21,2 тис. євро) ЄС є лідером з інтеграційних об’єднань;

· традиційні європейські цінності, традиції демократії;

· географічна близькість.

Цікаво знати Програмне рішення України про членство в ЄС було сформульовано в Посланні Президента до Верховної Ради у 2002 р., в якому до 2011 р. планувалося здобуття повного членства в організації шляхом проходження проміжних етапів впритул до виконання Копенгагенських критеріїв.   Джерело: Історія економіки та економічної думки: навч. посібн. / під ред. к.е.н., доц. Філатова В. М. – Х.: Вид. ХНЕУ, 2010. – 316 с.

Копенгагенські критерії членства підрозділяються на три категорії:

1) грошово-кредитна сфера;

2) реальний сектор;

3) соціальна сфера.

Отже, ефективне трансформаційне суспільство – це цілісна система взаємозалежних суперечностей різного рівня, розв’язати які можна комплексно. Ставлячи перед собою максимально високу мету – інтегруватися в сучасні структури європейської цивілізації, необхідно усвідомити, що всі названі питання необхідно вирішувати в комплексі.

Запитання для самодіагностики

1. У чому полягає сутність глобалізації?

2. Назвіть характерні риси інтегрування.

3. Назвіть значення НТР.

4. Охарактеризуйте роль та значення окремих країн і регіонів у світовій економіці.

5. Які особливості економіки перехідних суспільств?

6. Перелічіть характерні риси та етапи української ринкової трансформації.

Проблемні запитання

1. Назвіть особливості та наслідки глобалізаційних процесів у світовій економіці.

2. Порівняйте економічний розвиток чотирьох центрів світової економіки в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.

3. Дайте характеристику економіки перехідних суспільств.

4. Назвіть соціально-економічні чинники 90-х рр. ХХ ст. української ринкової трансформації.

Тести

1. Уперше термін "глобалізація" був введений:

а) Т. Левітом;

б) Д. Оме;

в) Н. Калдором;

г) М. Фрідменом.

2. Наслідком глобалізації не виступає:

а) розвиток системи засобів інформації;

б) формування світового фінансового ринку;

в) поширення діяльності ТНК;

г) розвиток національної культури.

3. Винахідник парової машини:

а) Дж. Уатт;

б) Д. Оме;

в) Т. Левіт;

г) Н. Калдор.

4. Початок третьої хвилі НТР:

а) 50-ті р. ХХ ст.;

б) 60-ті р. ХХ ст.;

в) 70-ті р. ХХ ст.;

г) 80-ті р. ХХ ст.

5. Чотири світових центри капіталізму:

а) США, ФРН, Японія, Китай;

б) США, Франція, Англія, Японія;

в) США, Японія, Китай, Франція;

г) США, Англія, Японія, Китай.

6. На межі ХХ – ХХІ ст. третьою індустріальною державою світу є:

а) Франція;

б) Японія;

в) ФРН;

г) Китай.

7. Реформи "чотири модернізації" Китаю були спрямовані на такі сфери:

а) сільське господарство, легка промисловість, наука й будів­ництво;

б) сільське господарство, промисловість, наука й національна оборона;

в) сільське господарство, промисловість, наука й будівництво;

г) будівництво, промисловість, наука й національна оборона.

8. Трансформація української економіки в 90-х рр. ХХ ст. це:

а) перехідна економіка;

б) систематичні зміни від соціалізму у напрямку до ринкової еко­номіки;

в) перехід від соціалізму до комунізму;

г) реформування промисловості та сільського господарства.

9. Найбільш ефективним перехідним суспільством є:

а) Туркменістан;

б) Польща;

в) Китай;

г) Болгарія.

10. У вересні 1996 р. в Україні була проведена:

а) аграрна реформа;

б) податкова реформа;

в) пенсійна реформа;

г) грошова реформа.

11. Фінансова криза в Україні мала місце в:

а) 2006 р.;

б) 2007 р.;

в) 2008 р.;

г) 2009 р.

Резюме

Глобалізація – це процес, що характеризується прискоренням темпів розвитку економічної, соціальної, політичної та духовної сфер суспільного життя. Дослідники різних галузей пов’язують з глобалізацією принципово новий етап у розвитку людства, що якісно відрізняється від попередніх історичних формацій. Зокрема, в економічному вимірі процес глобалізації узгоджується з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального.

Наслідками глобалізації виступають: розвиток системи засобів інформації; формування світового фінансового ринку; поширення діяльності ТНК; посилення "відкритості" національних економік; регіоналізація світової економіки; прискорення взаємодії культур.

У сучасному світі господарство кожної держави залежить від ступеня інтегрування економіки тієї чи іншої країни в систему світових господарських відносин. Інтеграція розвивається, перш за все, в районах з найбільш розвинутим господарством та інтенсивним протіканням НТР.

Інтеграція (від лат. integer – цілий) – об’єднання економічних суб’єк­тів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв’язків між ними. Економічна інтеграція має місце як на рівні національних господарств цілих країн, так і між підприємствами, фірмами, компаніями, корпораціями. Економічна інтеграція проявляється в розширенні й поглибленні виробничо-тех­нологічних зв’язків, спільному використанні ресурсів, об’єднанні капіталів, у створенні один одному сприятливих умов здійснення економічної діяльності.

У зв’язку з тим, що знання й інтелект стали новою формулою власності для створення і нагромадження багатства, глобалізація економіки обумовила перехід до "економіки знань" чи інформаційно-інтелек­туаль­ної економіки.

Чотири світових центри капіталізму: США, ФРН, Японія, Китай, демонструють успішний приклад економічного поступу та зростання у повоєнний період та по теперішній час.

Із 1989 р. по 1995 р. на економічній карті світу з’явився великий регіон перехідних економік. Перехідними називають такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має наперед визначену кінцеву мету – ринкову економіку та парламентську демократію.

Україна була однією з найбільш інтенсивно розвинутих республік колишнього СРСР. Після розпаду Радянського Союзу на початку 90-х рр. нова ера, що розпочалася, отримала назву "трансформація", що означало систематичні зміни від соціалізму у напрямку до ринкової економіки певної форми.