Динаміка та структурні зміни світового господарського розвитку кінця ХХ – початку ХХІ ст

Світове господарство в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. харак­тери­зується становленням глобальної господарської системи, для якої характерно знищення кордонів національних господарств, пов’язаних міцними торговельними, фінансовими, політичними, соціальними і культурними відносинами.

Вперше термін "глобалізація" був введений американським економістом Т. Левітом у статті, яку він опублікував у 1983 р., для визначення феномену злиття ринків окремої продукції.

Глобалізація – це процес, що характеризується прискоренням темпів розвитку економічної, соціальної, політичної та духовної сфер суспільного життя.

Дослідження процесу глобалізації здійснюють вчені різних галузей, які вважають, що виникає принципово новий етап у розвитку людства, що якісно відрізняється від попередніх історичних формацій. Зокрема, в економічному вимірі процес глобалізації узгоджується з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального. Процес глобалізації пов’язаний з процесом інтеграції.

Інтеграція (від лат. integer – цілий) – об’єднання економічних суб’єктів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв’язків між ними. Економічна інтеграція має місце як на рівні національних господарств цілих країн, так і між під­приємствами, фірмами, компаніями, корпораціями. Економічна інтеграція проявляється в розширенні й поглибленні виробничо-техно­логічних зв’язків, спільному використанні ресурсів, об’єднанні капіталів, у створенні один одному сприятливих умов здійснення економічної діяльності.

У зв’язку з тим, що знання й інтелект стали новою формулою власності для створення і нагромадження багатства, глобалізація економіки обумовила перехід до "економіки знань" чи інформаційно-інтелек­туаль­ної економіки.

Епоху "нової економіки" досить часто називають періодом революції знань, коли здатність здобувати, використовувати й виробляти нові знання стає найважливішим чинником конкурентоспроможності як окремої фірми, так і національної економіки. Саме тому в найбільш розвинених країнах інвестиції в знання перевищують інвестиції в основний капітал. Принциповою відмінністю "нової економіки" є те, що в сферу економічної діяльності включається не тільки технологія, але й увесь механізм продукування знання – вища освіта, фундаментальна наука.

Таким чином, в основі розвитку "нової економіки" лежать інформація, знання, які починають бути не тільки важливим, але й головним економічним ресурсом, який забезпечує економічне зростання і економічний розвиток.

Основні наслідки глобалізації подано на рис. 14.1.

Рис. 14.1. Наслідки процесу глобалізації

У сучасному світі – світі "відкритих ринків" та бурхливого розвитку економічних зв’язків між різними країнами – господарство кожної держави, регіону, економічної системи все більше залежить від характеру та форм зв’язку зі світовим господарством, від ступеня інтегрування економіки тієї чи іншої країни в систему світових господарських відносин.

Інтеграція розвивається, перш за все, у районах з найбільш роз­винутим господарством та інтенсивним протіканням НТР. Історично Західна Європа стала найбільш виразною формою розвитку інтеграції: сформувався єдиний "господарчий простір", спільна економічна сис­тема та механізм політичного реформування у формі Європейського товариства (ЄТ).

Процес інтеграції характеризується новим етапом розвитку НТР. Так, О. Тофлер стверджує, що людство переживає нову технологічну революцію, яку він розглядає як "третю хвилю" радикальних перетворень суспільства. "Третя хвиля" повинна, на його думку, привести до безпе­рервного оновлення соціальних і створення надіндустріальних відношень. Найважливішим фактором, який викликає такі перетворення в суспільстві, є науково-технічна революція.

Зазначимо, що "перша хвиля" її, якщо використати такий умовний термін, відбулася в історії людства ще в період неоліту, близько 10 тис. років тому; в результаті сформувалося аграрне, або традиційне, суспільство.

"Друга хвиля" (промислова революція) мала місце в Європі з кінця ХVII ст. та привела до затвердження індустріальної цивілізації. Пов’язана вона була з науково-технічним прогресом – єдиним, взаємообумовленим, поступальним розвитком науки і техніки. Витоки науково-технічного прогресу – в мануфактурному виробництві ХVI – ХVIII ст., коли науково-теоретична і технічна діяльність починають зближуватись. Компас, порох і книгодрук (особливо останній) були трьома великими відкриттями, що започаткували міцний союз наукової і технічної діяльності. Парова машина Дж. Уатта стала "плодом науки". Машинне виробництво, в свою чергу, відкрило нові, практично необмежені можливості.

Наближення "третьої хвилі" почало відчуватися починаючи з 60-х рр. ХХ ст. Пов’язано воно було з третім етапом науково-технічного прогресу – з сучасною науково-технічною революцією, під впливом якої розширюється фронт наукових дисциплін, що орієнтуються на розвиток техніки (біологія, фізіологія, психологія, лінгвістика, логіка), прямо чи не прямо впливають на напрямки суспільних наук: економіку й організацію виробництва, управління економічними і соціальними процесами, конкретними соціальними дослідженнями, виробничою естетикою, психологією та логікою технічної творчості, прогнозуванням; виникають цілі галузі виробництва вслід за новими відкриттями: радіоелектроніка, атомна енергетика, хімія синтетичних матеріалів, виробництво ЕОМ і ін. Наука стає силою, що безперервно революціонізує техніку.

Сучасна, третя, НТР за своїм характером переросла в технологічну, а з посиленням процесу комп’ютеризації та розвитку інформаційних телекомунікаційних технологій, зокрема Інтернету, за словами Мануеля Кастельса, перетворилася на інформаційно-технологічну революцію. НТР висуває більш високі вимоги до особистого фактору виробництва, до всього виробничого персоналу. Прискорення НТР визначає необхідність такого вдосконалення робітників, яке не відстає від розвитку науки та техніки. Сучасна практика свідчить, що освоєння нових технологій неможливе без підготовки робітників нового типу й кваліфікації, робітників широкого профілю та високого рівня технічної культури. Зараз у кваліфікаційній структурі робітників відбуваються істотні зміни, які знаходять свій прояв у ряді зрушень:

виникають нові професії, які вимагають від робітників значних знань, умінь та підготовки;

змінюється зміст праці;

частка кваліфікованих робітників серед зайнятих у промисловості та інших галузях зростає.

Суттєві зміни відбулися в електронно-обчислювальній техніці. Майбутнє суспільства по праву називається епохою всебічного використання комп’ютерної техніки і пануванням інформаційних систем. Ці нові тенденції розвитку називають єдиним інформаційним суспільством, що є складовою частиною постіндустріального періоду.

На базі технологічної революції, особливо в розвинених країнах, спостерігається швидкий процес об’єднання працівників виробництва з науковими знаннями, докорінно змінюється характер суспільного виробництва, живої праці, праця скрізь сполучається з виробничим процесом
і перетворюється переважно в інтелектуальну творчу працю. Наука є голов­ною продуктивною силою, основним джерелом економічного розвитку,
а поєднання робочої сили з науковими знаннями – вирішальним фактором зростання продуктивності та якості праці.

Усе вказане вище – важливі складові науково-технічної революції, які істотно впливають на організацію виробництва, зростання продуктивності праці, особливо менеджерів і маркетологів, керівників підприємств, фірм, товариств, банків та організацій.