Промисловий переворот та індустріалізація в Англії

Батьківщиною першого промислового перевороту є Велика Британія. Промисловий переворот тривав тут з останньої третини XVIII ст. до середини ХІХ ст. Соціально-економічні передумови для його здійснення визріли у цій країні в середині XVIII ст., основними серед яких є такі:

вигідне територіально-географічне розташування (водні комунікації, зручні гавані, значні поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисловості);

державна політика протекціонізму та меркантилізму, яка захищала англійську промисловість від іноземних конкурентів;

Англійська буржуазна революція;

іноземна конкуренція, яка стимулювала налагодження фабричного виробництва та випуску дешевшої та якіснішої, а отже, і більш конкурентоспроможної продукції;

колоніальна експансія Англії, яка сприяла розширенню ринків збуту для її промислових товарів;

пограбування колоній, що дало можливість вкладати великі кошти в англійську промисловість;

затяжні європейські війни XVIII ст., які не тільки породжували безперервний попит на британські товари, але й викликали попит на спеціальні, стандартизовані товари;

державна підтримка англійським урядом освітньої галузі як основи винахідництва (закон про освіту від 1802 р. зобов’язував створювати фабричні школи, у яких фабричні та ремісничі майстри навчали молодих людей з одночасною роботою на виробництві);

процеси огороджування (обезземелення селян, що сприяло створенню значної армії вільнонайманої робочої сили – так званого "промислового пролетаріату").

Пошуки шляхів розв’язання проблеми масового виробництва товарів сприяли зростанню технічних винаходів наприкінці XVIII ст., а накопичення капіталу досягло рівня, за якого стало можливим упровадження цих винаходів і перехід до масового виробництва.

Галуззю, в якій найшвидше склалися умови для впровадження машин, було виробництво тканин (передусім, бавовняних). У першій половині XVIII ст. летючий човник, прядка "Дженні", ватермашина, "мюль-машина" значно поширилися в англійському текстильному виробництві і стали технічною основою механізованого прядіння. Перші фабрики виникли в шовковій (приблизно у 1717 р.) і бавовня­ній (в 20-х рр. XVIII ст.) галузях промисловості. За 130 років (1741 – 1871 рр.) використання бавовни збільшилося у 1000 разів. Вже у 1868 р. у Великій Британії працювало 2 849 бавовняних фабрик, що нараховували 32 млн прядильних веретен та понад 379 тис. ткацьких верстатів.

Стрімкий розвиток бавовняної промисловості одразу ж виявив від­ставання інших галузей індустрії. Поступово промисловий переворот охопив і галузі важкої промисловості. У розвитку англійської металургії значну роль у цьому процесі відіграв англійський інженер А. Дербі, який під час плавлення на кам’яному вугіллі почав додавати до залізної руди негашене вапно і у такий спосіб отримав чавун високої якості. У 1756 р. він заснував чавуноливарний завод, який виробляв понад 8 тис. т чавуну за рік (для порівняння: у 1700 р. в цілому у Великій Британії було вироблено 18 тис. т чавуну). Виплавка металу за новою технологією сприяла збільшенню попиту на вугілля, яке разом із залізною рудою стало основною сировиною металургійної промисловості. У Південному Уельсі, Шотландії, Ланкаширі, Йоркширі почали розробляти нові вугільні копальні. Видобуток вугілля збільшився у 1795 р. і перевищив 100 млн т.

Розвиток вугільної та важкої промисловості на початку XVIII ст. став стимулом для розвитку транспорту і, у першу чергу, будівництва каналів. У 1795 р. введено в дію перший канал довжиною 17,6 км. Вартість перевезення вугілля завдяки цьому знизилася вдвічі. Через два роки канал подовжили до портового міста Ранкорна, завдяки чому Манчестер отримав вихід до моря. Потім його з’єднали з річкою Трент і районами гончарного виробництва. Після закінчення будівництва Великого з’єднувального каналу транспорт став у 4 рази дешевшим. У зв’язку з цим особливо активно розвивалася гончарна промисловість, а у Ченширі активізувалися геологічні пошуки покладів солі. Були покращені сухопутні шляхи, винайдено метод "твердого покриття". У 20 – 30-х рр. XIX ст. на залізничному та водному транспорті почали використовувати парові машини. На цей час у Вели­кій Британії існувала система чавунних рейкових шляхів (без пароплаву), що досягала сотні льє, її використовували для перевезення вугілля. Незважаючи на те, що наприкінці XVIII – на початку XIX ст. дороги були вже кращі, канали залишалися головним засобом перевезення вантажів і товарів.

У 60-х рр. XIX ст. залізничний транспорт став ключовим у англій­ській транспортній системі. Про його поширення свідчать дані табл. 8.3.

Таблиця 8.3.