Первісне нагромадження капіталу в країнах Західної Європи

Країна	Методи накопичення капіталу
Англія	участь у работоргівлі і піратстві, яке підтримувалося короною; система державної позики, обумовлена частими позиками англійських королів у лихварів і купців; політика сприяння розвитку вітчизняної промисловості, що забороняла експорт сировини і продуктів харчування та накладала високі податки на ввезення готових виробів з інших країн
Нідерланди	податкова система, що характеризується підвищенням частки прямих податків з міського і сільського населення; лихварство; зовнішня торгівля; ведення контрабандних і військово-піратських операцій на океанських комунікаціях; грабіж колоній і работоргівля
Франція	зростання податків (грошовий ценз, натуральний шампар (20 – 25 % урожаю), королівський податок – талья, подушний податок, "двадцатина" (1/20 частина прибутку), церковна десятина і натуральні повинності, включаючи панщину); посилення лихварства
Німеччина	розширення панщини; зростання застосування праці кріпаків

У процесі первісного нагромадження капіталу в країнах відбувалася ліквідація системи поземельної та особистої залежності селянства. Замість феодальної створювалася буржуазна власність.

У Німеччині та Франції процеси концентрації капіталу не мали сприятливих умов. У Франції була відсутня єдина національна економіка, накопичене багатство зберігалося не в промисловості або торгівлі, а в придбанні маєтків, титулів або посад. Німеччина не знала політичної єдності, не мала господарського центру, єдиної системи фінансів, податків і грошового обігу, крім того зростало застосування праці кріпаків. Збереження феодальних відносин, негативні наслідки численних воїн на території країни уповільнювали процеси накопичення грошових багатств.

Зростання та розвиток ремесла і товарного виробництва, виник­нення майстерень з найманими робочими, накопичення грошових багатств у результаті первісного накопичення капіталу створили передумови для виникнення мануфактури (від лат. manus – рука, factura – виготовлення) (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Основні положення щодо виникнення та розвитку мануфактурного виробництва

Набула широкого розповсюдження розсіяна мануфактура, особливо на селі – сільські ремісники працювали на купця-закупівельника. Розподіл праці вже існував на цій стадії мануфактурного виробництва.

У розвитку мануфактурного виробництва як проміжна ступінь виникає змішана мануфактура, яка поєднувала в собі елементи центра­лізованої і розсіяної мануфактур. Накопичення чималих капіталів було в руках окремих підприємців-мануфактуристів, які були взмозі побуду­вати хоча б одне приміщення для здійснення роботи на завершальній стадії під керівництвом підприємця. Так виконувались значні операції
з виробництва тієї чи іншої продукції, наприклад, збирання годинників тощо. Змішана мануфактура була можлива при наявності вільної робо­чої сили.

Найрозвинутіший тип мануфактури – централізована: від початку до кінця виробництво здійснювалося на одному підприємстві й організаторами були, як правило, колишні цехові майстри.

Таким чином, у період з ХVI до останньої третини ХVIII ст. провідною формою капіталістичного виробництва країн Західної Європи була мануфактура. Це надавало змогу: об’єднати робітників в одному приміщенні і здійснити між ними детальний розподіл праці; вдосконалювати виробничі технології, робочий інструмент та знаряддя виробництва, що підготувало у майбутньому перехід до машинної техніки в період промис­лового перевороту.

Мануфактура прийшла на зміну феодально-організаційному ремеслу середньовічних цехів. Накопичення фінансового капіталу сприяло швид­кому розвитку мануфактурного виробництва.

У класичній формі процес розвитку мануфактури протікав в Англії (XVI – XVIІІ ст.), де спочатку розвивалася розсіяна мануфактура в традиційних галузях сільського ремесла, потім у містах виникали змішані форми, а в нових галузях – централізована мануфактура, що створювалася емігрантами, які знаходилися під захистом корони. Мануфактура виникала в текстильній промисловості, виробництві паперу і скла; найбільш великі були в металообробці та суднобудуванні.

У Голландії мануфактура отримали свій розвиток у XVI ст., пере­важно в нових галузях і промислових центрах, не пов’язаних з цеховими обмеженнями (шерстеткацькі, килимові, текстильні з розсіяною системою домашнього виробництва тощо); типовою була мануфактура з переробки сировини, що вивозилась з колоній.

У Франції (XVI – XVIІ ст.) більша частка мануфактури належала до розсіяного типу; була притаманна сільській, суконній і шкіряній про­мисловості; централізована мануфактура була в книгодрукуванні, мета­ло­обробці, де значне місце займало виробництво предметів розкоші; у шовко­ткацькому виробництві частіше зустрічалася змішана ману­фактура.

У Німеччини на початку XVIІ ст. виникла змішана мануфактура, але через загальну економічну відсталість країни великого розвитку вона не отримала до початку XІХ ст.

У країнах Західної Європи наприкінці XVIІІ ст. сільське господарство було провідною галуззю економіки. Під впливом розвитку мануфактурного виробництва, зростання міст, торгівлі, відкриття великої кількості нових земель, зростання потреб у сировині та продуктах харчування в сіль­ському господарстві відбуваються суттєві зрушення.

Цікаво знати У сільському господарстві Західної Європи наприкінці XVIІІ ст. було зайнято майже 90 % населення. У ньому відбуваються суттєві зрушення: впроваджувалася багатопільна система в землеробстві, запровад­жувалося травосіяння, стійлове утримання худоби, розширювалися посівні площі. У сільському господарстві мав місце розвиток капіталістичного фермерства з експлуатацією найманих робітників, удосконалювалися знаряддя праці та машини щодо обробки землі, тощо.   Джерело: Кашникова Т. В. История экономики: учебник / Т. В. Кашникова, Е. П. Кос­тенко. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – 512 с.

Результатом реформ у сільському господарстві на початку XVIІ ст. стало те, що земля залишалася у власності поміщиків, а селяни одержали лише особисту свободу. На той час у Пруссії також створилися умови для розвитку сільського господарства, який надалі набув назву "прусський" шлях розвитку сільського господарства". Характерними рисами цього шляху виступали: збереження поміщицького землеволодіння та поступове перетворення його на капіталістичне господарство, а також використання значної частини повинностей селян на користь поміщиків, що давало мож­ливість застосовувати передову агротехніку, машини, технічні культури, що, в свою чергу, позитивно впливало на розвиток німецької харчової промисловості та експорт її продукції. Але недоліком цього шляху розвитку було те, що вільний селянин був прив’язаний до поміщицьких господарств. З часом "прусський" шлях розвитку набув визначення – неефективний шлях розвитку сільського господарства.

Поряд з "прусським" шляхом розвитку сільського господарства, мав місце "американський". Його особистими рисами було існування приватної власності виробника-фермера на землю, засоби виробництва та продукцію. Таким чином фермер був економічно зацікавлений у результатах праці. "Американський" шлях розвитку в сільському господарстві був надалі визнаний економічно ефективним.

Поряд з інтенсивним розвитком сільського господарства відбулися кардинальні зміни в промисловості. Головною подією був перехід від мануфактури з її ручною працею до фабрики із застосуванням системи машин та парового двигуна, так званий промисловий переворот, він сприяв процесу індустріалізації країн та мав важливі соціально-еконо­мічні наслідки.

У розвиток мануфактурного виробництва значний внесок зробили перші буржуазні революції в Західній Європі.

У XVІ – XVІІ ст. виникла хвиля перших буржуазних революцій: у Нідер­ландах (1566 – 1609 рр.), в Англії (1640 – 1649 рр.), Франції (1789 – 1794 рр.), які відіграли значну роль у розвитку індустріальної цивілізації та створили умови до переходу політичної влади буржуазії, були прийняті закони, спрямовані на подальший розвиток мануфактурного виробництва, розширення торгівлі, фінансову діяльність.

Економічними передумовами революції в Нідерландах було те, що країна входила до складу іспанських володінь та підкорялась іспанському королю. Користуючись відсталістю Іспанії, Нідерланди спочатку налагодили торгівлю з іспанськими колоніями, одержуючи величезні прибутки, але у середині XVI ст. становище різко погіршилося. Іспанія збільшила податки з жителів Нідерландів, і звідси стало надходити в Іспанію в 4 рази більше доходів, ніж із усіх заокеанських колоній. Іспанська інквізиція проникла у Нідерланди та ввела новий торговий податок, за яким десята частина вартості товару при його продажі переходила в іспанську скарбницю (алькабала). Цей податок паралізував господарство країни оскільки товар часто перепродавався кілька разів поки йшов до споживача.

Така ситуація і викликала буржуазну революцію, у формі національ­но-визвольної війни проти панування Іспанії. Війна закінчилася утворенням на півночі Нідерландів незалежної буржуазної республіки, в якій почи­нається стрімкий, але короткий економічний зліт. У країні прискорився процес первісного нагромадження капіталу завдяки розвитку фінансових операцій, сільського господарства та торгівельних відносин, завдяки чому активно розвивалися суднобудівельні, суконні, полотняні, шовкові, інші мануфактури.

Напередодні буржуазної революції економіка Англії розвивалася, однак у країні складаються об’єктивні (економічні) та суб’єктивні (інтереси буржуазії) передумови до революції: обмеження свободи торгівлі та розвитку промисловості королівською монополією та законодавчими регламентаціями; свавілля щодо встановлення та збирання податків; незаконні дії судової влади, яка перебувала в повній залежності від короля; терор і позасудові розправи; релігійна політика абсолютизму, що викликала загальне обурення.

Результатом буржуазної революції в Англії було зміцнення буржуазних відносин у сфері промисловості, торгівлі, кредиту. Були відмінені єдині власники землі. Землі церкви, противників революції продавалися на комерційній основі. Поширився перехід на короткострокове користування землею. Революція завершилася компромісом між новим дворян­ством і буржуазією. Вона остаточно ліквідувала феодалізм. Були прийняті закони, спрямовані на розвиток промисловості, торгівлі та зміцнення фінансів. Уряд держави проводив активну політику накопичення капіталу, це зміцнювало її грошову систему та виробництво. Англія перетворилася на найбільшу колоніальну державу світу з високорозвиненою промисловістю і капіталістичною формою виробництва. Англійська буржуазна революція мала всесвітньо-історичне значення, вона вплинула на інші європейські країни.

На шлях революційних перетворень Франція стала значно пізніше, ніж Нідерланди та Англія, – наприкінці XVIII ст. Її передумовами стали виснажена й обтяжена величезним боргом державна казна; непосильні податки; зловживання адміністрації своїми правами. Все вказувало на необхідність до корінних економічних реформ, які у Франції були здійснені з перших днів революції.

Першою та єдиною революцією, доведеною до повної перемоги над феодальним дворянством та монархією, була французька буржуазна революція 1789 – 1794 рр., яка розгромила феодалізм і затвердила панування буржуазії. Вона набула загальноєвропейського і світового значення. Революція ліквідувала регламентацію виробництва, проголосила свободу торгівлі, скасувала податкові привілеї дворян, запровадила політику протекціонізму та наділила селян невеликою кількістю землі, розв’язавши аграрне питання.

Початок капіталістичного виробництва в країнах Західної Європи поклав зміни у стані та ха­рактері розвитку продуктивних сил, матеріального виробництва та розширенні внутрішнього та зовнішнього ринків. Почалися зміни в європейських економічних відносинах. Розпад феодального господарства був пов’язаний з такими процесами: розвитком товарного господарства; спеціалізацією ремесла, що наближалася до рівня мануфактурного поділу праці; посиленням майнової та соціальної диференціації; формуванням великих капіталів і розвитком розширеного відтворення.

Цікаво знати У XVI – XVIII ст. у країнах Західної Європи були отримані значні досягнення в галузі науки і техніки, посилився поділ праці, виділилося майже 200 основних ремесел.   Джерело: Юхименко П. І. Економічна історія: підручник / П. І. Юхименко, П. М. Леоненко. – К.: Знання-Пресс, 2008. – 567 с.