Основні риси й періодизація феодального господарства в країнах Західної Європи

Господарство країн в епоху Середньовіччя мало феодальний характер. Феодалізм – система політичної організації суспільства, економічною основою якої є утримання землі. Цей тип суспільства характеризувався наявністю двох класів – феодалів (землевласників) і кріпаків (селян), які займають відносно феодалів підлегле становище.

Феодальна система ґрунтувалася на перевазі аграрного сектору економіки й формувалася на певних принципах (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Основні риси феодалізму

Феодальний лад, будучи черговою сходинкою в розвитку людського суспільства, виник у результаті розкладання рабовласницького або первіснообщинного ладу. Феодальні виробничі відносини є такою суспільною формою, яка уможливила подальший розвиток продуктивних сил. Праця селянина була більш ефективною та продуктивною порівняно з працею рабів (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Основні типи генезису феодалізму

Головною формою, у якій відбувався процес експлуатації феодалами селян, була феодальна рента, яка використовувала найчастіше не тільки додаткову працю, але й частину необхідної праці кріпаків. Вона була економічним вираженням власності феодала на землю й неповної власності на селянина. Існувало три види ренти: відробіткова рента (панщина), рента продуктами (натуральний оброк) і грошова рента (грошовий оброк).

У найбільш класичній формі зміна рабовласницького способу вироб­ництва феодальним відбулася на європейському континенті. До кінця існування Римської імперії об’єктивною необхідністю стала заміна раба, повністю не зацікавленого у своїй праці, працівником, що проявляв би певну ініціативу у своїй роботі. Варварські племена, які перебували ще на стадії розпаду первіснообщинного ладу, також піднялися у своєму сус­пільному розвитку на таку сходинку, що вимагала розвитку саме фео­дальних, а не рабовласницьких відносин. Це багато в чому пояснювалося тим, що й франки, і германці, і західні слов’яни, словом, майже всі варварські племена відчували на собі в тому чи іншому ступені всі ті зміни у сфері господарської діяльності, які відбувалися в Римі в останній період його існування. Саме тому народи Західної Європи, що перемогли Римську імперію, разом з римлянами перейшли, минаючи рабовлас­ництво, відразу ж до феодального способу виробництва. Рабовласницький спосіб до цього часу історично себе вичерпав.

Періодизація феодалізму в Західній Європі будується на принципі стадіального розвитку суспільства. Історично феодалізм поділяють на три періоди (рис. 6.3).

Період	Характерні риси
Ранній феодалізм (кінець V – середина XI ст.)	Час формування феодального способу виробництва. Низький рівень розвитку виробничих сил, повне панування натурального господарства, слабкий розвиток суспільного поділу праці і, як наслідок, відсутність міст. Характеризується утворенням великого феодального землеволодіння, поступове закріплення вільного общинного селянства і створення основної ланки організації виробництва феодальної епохи – маєтки – з переважанням натуральних оброків і відробіткової ренти
Класичний, або розвинутий, феодалізм (кінець XI – середина XV ст.)	Період розвинутого феодалізму. Розвиток техніки землеробства і зростання об’ємів продукції, яка вироблялась. Відповідно ремесло виділяється в самостійну сферу діяльності, зростає його продуктивність (другий суспільний поділ праці). Цехова організація ремесла, цех поєднував ремісників, які мали одну професію чи спеціальність. Цехи контролювали виробництво і продаж ремісничої продукції. Міста звільняються від влади феодалів, збільшується кількість вільних міст, розширюється обмін, який відповідно дає поштовх до розвитку товарно-грошових відносин.
Пізній феодалізм (початок XVI – середина XVII ст.)	Період розпаду феодальних відносин і виникнення капіталістичного способу виробництва. Наявність приватної власності на землю і експлуатації праці феодалами залежних від них селян. Спостерігалося посилення економічних зв’язків між регіонами і країнами, зародження мануфактурного способу виробництва.

Рис. 6.3. Періодизація феодального господарства країн Західної Європи в період Середньовіччя

У період раннього Середньовіччя відбувалося становлення феодальних відносин, формування великої земельної власності і підкорення раніше вільних селян-общинників феодалами-землевласниками. Формуються два класи – феодали-землевласники і залежні від них селяни. В економіці раннього феодалізму зберігаються елементи рабовласницького, первіснообщинного способів виробництва. Спостерігається панування натурального господарства. Міста в цей час зберігались як центри торгів­лі Середземномор’я. У цей період утворюються варварські королівства в ре­зультаті переселення народів, які знаходилися на західноєвропейській території. З утворенням перших варварських королівств з’являється перша форма феодальної держави – ранньофеодальна монархія. Соціально-економічні умови цього періоду визначали характер ранньофеодальної держави. Вже на цій стадії починається процес етнічної інтеграції та зародження середньовічних народностей у західних королівствах.

Другий період характеризується завершенням процесу формування феодальних відносин і розквітом феодалізму. Селяни потрапляють в осо­бисту і поземельну залежність від феодалів-землевласників.

Економічною основою західноєвропейського середньовічного міста було ремесло. Ремісники однієї або кількох споріднених професій об’єд­ну­валися в цехи. Цьому сприяли декілька причин: по-перше, разом ремісникам було легше боронитися від свавілля феодалів; по-друге, цехи мали більше можливостей долати конкуренцію ремісників, які прибували з інших міст чи сіл. Перші цехові організації виникли в Італії вже в X ст., у Франції, Англії та Німеччині – у ХІ – ХІІ ст. Спочатку цехів було небагато. Однак із часом їхня кількість суттєво зросла. Велику увагу приділяли якості товару. Адже якщо ремісник виготовляв погані вироби, то це ганьбило весь цех.

Розвиток феодальної економіки, піднесення міст і зростання товарно-грошових відносин змінили форми феодальної експлуатації: слабшає кріпосна залежність селян, з’являються вільні селяни. Змінюється сутність міста. Місто стає центром не лише торгівлі, а й ремесла. З’являється вільне міське населення. Починається розквіт міст, міської культури. Створю­ються передумови для ліквідації феодальної роздробленості та централізації. З формуванням єдиних держав з’являється інша форма феодаль­ної монархії – станово-представницька. У станово-представницьких монархіях з’являються свої представницькі органи. Корінним чином змінюється все феодальне суспільство.

Третій період Середньовіччя характеризується крайнім загостренням всіх феодальних суперечностей. Завершується централізація феодальних держав і відбувається перехід до нового типу феодальної монархії – абсолютизму. Класичною країною абсолютизму в Західній Європі стає Франція.

Таким чином, історія Середньовіччя для Західної Європи ділиться на три періоди, які мали різні рівні економічного, політичного, культурного розвитку. Спочатку на шлях феодалізму вступили ті народи, які пройшли рабовласницьку стадію. Саме ці країни розвивалися швидше і більш всебічно, ніж ті, які вступили на шлях феодалізму, минаючи рабовласництво, безпосередньо від первіснообщинного ладу.