Особливості економічного розвитку країн Західної Європи в епоху Середньовіччя

Як відомо, феодалізм у Західній Європі у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Ранній феодалізм (раннє Середньовіччя) охоплює кінець V – середину XI ст. На даному етапі виникли перші риси феодалізму, що зароджується в період формування феодального великого землеволодіння, виникає верства залежного селянства, установлення васально-ленних відносин. Спостерігається панування натурального господарства. Найбільш значною ранньофеодальною державою було Королівство фран­ків, що виникло у Північній Франції у 486 р.

Важливою передумовою розвитку феодальних відносин є дуалізм франкської громади – сполучення общинного землеволодіння із приватним селянським господарством. Уже з V – VII ст. вона стала поземельною, територіальною, сусідською, а земля все частіше перетворювалася в алод. Алод – повна індивідуально-сімейна земельна власність, тобто приватна власність на наділ общинної землі. Поступово він став спадковим. Селяни сплачували феодалам натуральну і грошову ренти, виконували різні повинності. Мета феодального виробництва – отримати додатковий продукт у формі феодальної ренти шляхом експлуатації селянства. Феодальні виробничі відносини характеризуються приватною феодальною власністю на землю.

Цікаво знати Для періоду XIII – XV ст. характерні записи феодального права ("Зерцала" в Німеччині, "Кутюми" у Франції, "Фуерос" в Іспанії), що відобразило зміни, які відбувалися в соціально-економічному розвитку країн. У цих документах, складених, як правило, суддями, оформлялося право, що діяло в межах більш-менш великих областей і яке регулювало відносини феодальної власності на землю, судочинство, взаємини окремих станів, майнові відносини всередині класу феодалів, а також оброчні грошові відносини між селянами і землевласниками.   Джерело: Генезис феодалізму в Західній Європі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tourlib.net/books_others/kalinicheva211.htm

У VIII ст. у Королівстві франків були проведені важливі реформи. У результаті військової реформи селян відсторонили від військової служ­би. Військова реформа зажадала змін у земельних даруваннях. Була уведена бенефіціальна система. Бенефіцій – форма земельного володіння феодала, обумовлена певними обов’язками (платежі й військова служба) і строком (зазвичай довічним). Бенефіцій давався у резуль­таті несення військової служби, а також разом із селянами, які несли феодальні повинності на користь бенефіцарія. Через те, що за військову службу треба платити, а при нерозвинених ще товарно-гро­шових відносинах платити грошима було практично неможливо. Тому військова служба сплачувалася феодальними володіннями, і клас феодалів народжувався як клас військових, причому не тільки у франків, але і в інших народів. Військова служба ставала монополією феодалів.

Цікаво знати Звичайним явищем у Франкській державі стала комендація – подібний до патронату інститут особистої залежності, коли селяни потрапляли під владу короля, світського чи духовного феодала. З часом особиста залежність селян поширилася на їхні землі.   Джерело: Кустова Т. Н. История экономики: учебн. пособ. / Кустова Т. Н., Камакина О. В. – Рыбинск: РГАТА, 2001. – 564 с.

У IX ст. бенефіції стали перетворюватися з умовного й тим­часового володіння в спадкоємну феодальну власність – лени, або феоди. Військова служба була умовою володіння феодом. Феодали забезпечували власне господарство робочою силою залежних від нього людей, що платили за землю своєю роботою (панщина) і продуктами (оброк). Господарство феоду було натуральним: тут не вироблялася продукція для продажу за межі феоду, а все, що споживалося, вироблялося усередині феоду. Реміснича праця була поєднана й підпорядкована землеробській, феодальна рента стягувалася в натуральній формі.

Роздаючи землі й встановлюючи імунітети, королі франків підготували загибель свого королівства. У IX ст. воно розпалося на дрібні держави. Закономірність феодальної роздробленості визначалася натураль­ним характером господарства, коли країна складалася з економічно ізольованих невеликих районів.

У Англії та в Скандинавії важлива роль належала панівній верхівці, яка стягувала податки, торгові мита, судочинство. У результаті цього відбулося привласнення феодалами громадянських земель, а також перетворення їхніх власників на залежних селян. Натуральна рента була реалізацією феодальної земельної власності.

Селяни, які позбавлялися права власності на землі, протистояли феодалам – власникам землі – як експлуатований клас. Викорис­тання праці селян здійснювалося, як правило, у межах феодальної
вотчини, в якій найбільш повно реалізувалися економічне та соці­альне призначення феодальної власності. Вотчина служила найбільш зручною організацією для здійснення феодальної ренти. Феодальна земельна рента – це частка додаткової праці або додаткового про­дукту залежних селян, що привласнюється землевласником. Позаекономічний примус був не джерелом, а лише засобом отримання ренти від селян, що визначався відносинами власності й панував у сус­пільстві. Феодальна рента виступала у трьох формах: відробіткова рента (панщина), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк). На різних етапах розвитку феодалізму переважав один з видів ренти.

У XIII ст. у Франції, а потім і в інших країнах Європи відбувається процес викупу селян із феодальної залежності. Поштовхом для цього стали хрестові походи. Селяни часто зверталися до міських лихварів, які забезпечували свої позики землею. Так з’явилася іпотека (позика під заставу землі).

Цікаво знати У Англії головною формою прямого оподаткування був податок на нерухоме майно, що становив для селян 1/15, для міщан – 1/10 його вартості. Наприкінці XV ст. розміри податків зрівнялися з сеньйоріальними поборами.   Джерело: Кустова Т. Н. История экономики: учебн. пособ. / Кустова Т. Н., Камакина О. В. – Рыбинск: РГАТА, 2001. – 564 с.

Період розвиненого феодалізму (розквіт Середньовіччя) охоплює кінець XI – середину XV ст. Цей час не тільки повного розвитку феодального способу виробництва в селі, але й успіхів середньовічних міст із їхнім цеховим ремеслом і торгівлею, кредитної справи, банків. На зміну політичній роздробленості приходять централізовані великі феодальні держави. І, нарешті, це час потужних селянських повстань, що потрясали середньовічне суспільство.

У період феодалізму розвиток продуктивних сил сільського господарства був в основному кількісним, екстенсивним: розорювалося усе більше землі, зростало поголів’я худоби й виходило відповідно більше продуктів.

Поштовхом до подальшого розвитку відносин у сільському господарстві стали хрестові походи XI – XIII ст. До цього побут, одяг і їжа феодала принципово не відрізнялися від селянських. Але на Сході лицарі – феодали побачили розкіш верхів суспільства, що служила показником престижу. Адже за рівнем цивілізації Схід поки істотно перевершував Європу. І, повернувшись додому, феодал уже соромився носити домо­тканий одяг. Йому потрібні були дорогі східні предмети побуту, пряності. Але все це не вироблялося в його феоді, все це треба було купувати. Феодальне господарство починає втрачати свою натуральність, втягується в торгівлю. Цей процес тривав кілька століть і виражався в почерговій ліквідації форм феодальної ренти, у переході їх на гроші. Такий перехід прийнято називати комутацією.

Головною причиною виникнення й швидкого зростання міст у феодальній Західній Європі стало відокремлення ремесла від землероб­ства. В XI ст. у зв’язку із загальним економічним підйомом з’являються міста як центри ремісничої й торговельної діяльності. З розвитком сус­пільного поділу праці оживають старі міста, що збереглися ще із часів Риму, і виникають нові (на перехрестях доріг і рік, біля стін монастирів і замків). Саме в місті стало зосереджуватися економічне й політичне життя централізованих держав. Місто стає носієм економічного й культурного прогресу.

Середньовічні міста знаходились зазвичай на територіях, що належали феодалам, саме тому були залежними від них. У містах спочатку жили кріпаки поряд з вільними ремісниками. Влада у феодальних містах опинялася в руках багатої верхівки – купців, лихварів, домовласників. Міські повстання, що прокотилися по території Західної Європи в XI – XIII ст., одержали назву комунальних революцій. Їхнім результатом було утворення міст-комун у Франції й Фландрії, міст-республік в Італії, імперських міст у Німеччині. Ці міста звільнялися від більшої частини феодальних поборів, функціонували на основі принципів самоврядування, самостійного судочинства, міського права, що охороняло приватну власність та регулювало торгівлю, діяльність ремісничих корпорацій, порядок оподатковування, мали власні фінанси й військо. З’являється маґдебурзьке право.

Додаткова інформація Маґдебурзьке право було феодальним міським правом, яке виникло у ХІІ – ХІІІ ст. у німецькому місті Маґдебурзі й діяло в більшості середньовічних міст Німеччини. Містам, що його отримували, надавалося самоврядування, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та майже повне звільнення від феодальних повинностей. Воно також установлювало порядок обрання міської влади, її функції, основні норми цивільного й кримінального права, правила судочинства й оподаткування, визначало діяльність купецьких об’єднань, ремісничих цехів, порядок торгівлі тощо.   Джерело: Бойко О. Д. Історія України: навч. посібн. / Бойко О. Д. – 3-тє вид., вип. і доп. – К.: Академвидав, 2006. – 687 с.

Міста Західної Європи X – XV ст. виконували, насамперед, еконо­мічні функції. Вони поступово розширювалися, на перший план висувалася їхня роль як промислових центрів. Місто ставало майстернею, де активно розвивався поділ праці, який виражався в зростанні кількості різних ремесел. На початку XIV ст. у великих містах налічувалося 300 видів ремесел. Найбільш розповсюджувані галузі міського ремесла – текстильне виробництво, виплавка й обробка металів.

Значного розвитку досягло виробництво зброї. Безперервні війни вимагали великих партій зброї й металевої збруї. Попит на метал обумовив швидкий розвиток металургії. Від відкритих горнів стали переходити до закритих печей, які мали більш високий температурний режим. У XV ст. доменні печі (великі металургійні вертикально розташовані печі для виплавки чавуну із залізорудної сировини) були майже у всіх західноєвропейських країнах. В обробці металу важливе значення одержала ливарна справа.

Характерною рисою середньовічного ремесла в Європі була його цехова організація. Цех мав власний устав, свою виборну адміністрацію – старшин, що виконувала функції менеджера. Розквіт цехової системи
у Західній Європі припадає на XIII – XIV ст. Перші цехи з’явилися в Італії – у IX – X ст., Франції – у XI ст., Німеччині та Англії – у XII – XIII ст. Одиницею організаційної структури цеху була майстерня. Вона очолювалася повноправним членом цеху – майстром, разом з яким працювали один або два підмайстри, а також декілька учнів.

З метою боротьби з конкуренцією, а також для підтримки економічної рівності між працівниками ремісничих майстерень у середньовічному цеховому ремеслі здійснювався принцип суворої, твердої регламентації. Регламентувалося все: обсяг виробництва й реалізації, якість і ціна това­рів, кількість робітників, кількість устаткування, сировини й тривалість робочого дня. В умовах вузькості ринку тільки таким шляхом можна було забезпечити існування дрібного товарного виробництва.

У XI – XV ст. у ході розвитку виробничих сил і товарного вироб­ництва, стала розширюватися торгівля, як зовнішня (головним чином зі Сходом), так і внутрішня (рис. 6.4).

Союзи міст для розвитку та охорони торгівлі (особливо знаменита Ганза – міста Північної Німеччини та Прибалтики (від 60 до 100 міст)

Рис. 6.4. Середньовічна організація торгівлі

Головною формою середньовічної торгівлі були ярмарки, куди в пев­ний час збиралися зі своїми товарами торгівці з різних міст і країн. Найбільш великими в Європі стали ярмарки в Шампані на сході Франції й Фландрії. Подібного типу міжнародні ярмарки стали основою появи товарних бірж. Перша з них виникла в 1406 р. у голландському місті Брюґґе. Пізніше виникли товарні біржі у Венеції, Генуї, Флоренції.

Для взаємного захисту на шляхах та на ринках, з метою усунення взаємної конкуренції за допомогою угод із приводу умов збуту (цін, мір, ваги, довжини тощо), купці об’єднувалися в гільдії. Ще однією причиною їх виникнення став захист від грабіжників. Члени гільдії влаштовували між собою товариства, в яких ставали компаньйонами, задля вдосконалення однієї чи декількох операцій. Найбільш могутніми з них були об’єд­нання, що монополізували торгівлю сукном. Оскільки в середні століття сухо­путної торгівлі перешкоджали мита на численних кордонах, товари воліли перевозити морем. Середньовічна торгівля – переважно морська. Було два морських торговельних шляхи – північний і південний. Північний шлях проходив морями, що омивав Європу з півночі. Торгівля по північному шляху була монополією Ганзи – торгово-політичного союзу міст північної Німеччини. Ганзійці не допускали до морської торгівлі купців, що не входили в їхній союз. Південний торговельний шлях проходив через Середземне море й не тільки забезпечував зв’язок між країнами півдня Європи, але й зв’язував Європу із країнами Сходу. Так сформувалася левантійська торгівля, що характеризується обміном таких товарів, як: консервні, лікарські, парфумерні засоби, різні шовкові тканини, прикраси тощо. З Індії, Китаю й інших східних країн цим шляхом переправля­лися предмети розкоші, екзотичні плоди, прянощі. Значну роль у торгівлі відігравав перець.

Розвиток товарно-грошових відносин у Європі в XI – XV ст. привів до появи перших банків і кредитних операцій. З їхньою допомогою окремі підприємці й купці одержували грошові позички в банкірів-лихварів.

Цікаво знати У період Середньовіччя королі, сповнені страхом папських погроз і прагнучи присвоїти собі багатства банкірів, виганяли їх з меж своїх володінь. Так, з Франції італійські банкіри були вигнані Людовіком Святим і Філіпом Красивим (1291 р.), а з Англії італійці-банкіри були вигнані Генріхом III (1240 р.), але потім були знову допущені в країну в 1250 році за наполяганням папи, який мав потребу в грошах і бажав налаштувати до себе банкірів. Іноді вигнані банкіри купували собі право повернутися і їх переслідування стало для правителів вигідним джерелом доходу.   Джерело: Банківська справа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pіdruchnіkі. ws/20080215/bankіvska_sprava

Банківсько-кредитні операції й установи раніше всього стали розвиватися в північно-італійських містах. Термін "банк" походить від іта­лійського слова banco, що означає лаву, стіл, де сидів у Ломбардії лихвар (рис. 6.5).

Рис. 6.5. Середньовічна організація кредиту

Таким чином, наслідком цього періоду феодалізму стало утворення феодальних міст, розвиток внутрішнього ринку, значне за­гострення класової боротьби, що викликали посилення феодальних держав.