Антична система господарства у Стародавній Греціїта її еволюція: крито-мікенський, гомерівський, архаїчний, класичний періоди

Давньогрецька цивілізація виникла на островах Егейського моря в кінці III – на початку II тис. до н. е. Торговельні шляхи з’єднували Грецію з Європою, Азією та Африкою і це також сприяло взаємодії різних культур. Важливе значення мали фактори географічного характеру. Зі стародавніх часів торговельні шляхи проходили Середземним, Егейським, Мармуровим і Чорним морями. Вони були спрямовані на Північ, у басейни Дніпра, Дунаю, Дону. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або землеробством.

Численні маленькі острови, розділені гірськими хребтами, прибе­режні площі родючих земель на материку, численні затоки і гавані визначали відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала
в основному як місто. Вона була окремою державою (місто-держава на грецькою – поліс), у якій повноправними були лише землевласники.

Населення концентрувалось у містах. Вперше у світовій історії місто витіснило і підпорядкувало собі село. Основою сільського господарства було землеробство, вирощували злакові, виноград і оливи – "середземноморську тріаду". Жваво розвивалося ремесло, торгівля.

В еволюції господарства Стародавньої Греції розрізняють чотири періоди економічного розвитку: крито-мікенський (XXX – XII ст. до н. е.), гомерівський (XI – IX ст. до н. е.), архаїчний (VIII –- VI ст. до н. е.), класичний (V – IV ст. до н. е.).

У крито-мікенський період основою економічного розвитку Стародав­ньої Греції було палацове господарство. Палаци виникли у різних частинах о. Крит у III – II ст. до н. е. Вони були адміністративними та релігійними центрами, головною житницею та майстернею держави, центром торгівлі. Земля належала палацам, була приватною та общинною. Частина населення, яка займалася землеробством, виконувала натуральні повинності (селяни здавали зерно, худобу, вино тощо) на користь палацу. Надлишки продукції йшли на продаж. По всьому острову були прокладені шляхи.

У XVI – першій половині XV ст. до н. е. грецька держава досягла свого розквіту. Однак у середині XV ст. до н. е. потужний землетрус зруйну­вав критську цивілізацію.

У XV – XIII ст. до н. е. у Стародавній Греції важливу роль відігравали Мікени. Держави сформувалися також у Фівах, Афінах, Пілосі та інших містах. Розвивалось сільське господарство та ремесла. Основними цент­рами господарчого розвитку були палаци, які мали великі ремісницькі майстерні – ергастерії. Основна частина населення – селяни та ремісники. Рабів було небагато, їх праця використовувалась у палацах.

Наприкінці XII ст. до н. е. крито-мікенська цивілізація припинила своє існування.

У гомерівський період господарство мало натуральний характер. Багатством вважалася худоба – це був капітал (від лат. capitus – голова худоби). Стародавня Греція у цей період становила об’єднання великих полісів-общин.

У Х – IX ст. до н. е. почали використовувати залізо для виготовлення знарядь праці. Розвивалося господарство невеликої патріархальної родини. Рабство у цей період не отримало широкого розповсюдження.

Важливим центром розвитку економічного та соціального життя став поліс. Його населення – це селяни-землероби та скотарі. У ХI – IX ст. до н. е. общини Стародавньої Греції були відокремлені. Зовнішні зв’язки вони не підтримували, ще не було різкої диференціації суспільства.

У кінці гомерівського періоду Стародавня Греція становила невеликі поліси-общини, які об’єднували селян-землеробів.

В архаїчному періоді здійснилися значні зміни, що привело до формування нової економічної системи. Підвищилась продуктивність сільського господарства, тому що селяни почали вирощувати виноград і маслини. Господарства селян були дрібні, існували також великі фільварки аристократів, ці землі здавалися в оренду. Прогрес у землеробстві привів у VIII – VI ст. до н. е. до відокремлення ремесла від сільського господар­ства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.

У VIII –VI ст. до н. е. відбулася Велика грецька колонізація – побудова колоній (поселень) за межами території Давньої Греції. Її причинами були:

· нестача землі внаслідок збільшення населення та концентрації земельних ділянок у землевласників;

· пошук джерел сировини та ринків збуту продукції землеробства та ремесла, потреба в металах, намагання контролювати торговельні шляхи;

· політичні причини пошуку щасливого життя.

Розрізняють три напрями колонізації: західний (Сицилія та Італія – отримав назву Великої Греції); північно-східний – на узбережжі Чорного моря – та південний і південно-східний. Колонізація дозволила пригасити соціальні конфлікти у суспільстві і розвивати ремесло та торгівлю, поширити еллінську культуру.

Розвивалося ремесло в металургії, металообробці та кораблебудуванні, гончарство, будівництво житла, ткацтво. У Стародавній Греції виплавляли залізо та інші метали. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів. Важливе значення мала торгівля, грецькі вироби із кераміки були знайдені у Центральній та Західній Європі. Утверджувався товарно-грошовий обмін. З’явилися гроші (зливки, бруски і на межі VII – VI ст. до н. е. – монети). Зародилося лихварство і боргове рабство, роль якого була незначною. Зростали міста. У VII – VI ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше. Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. З’явилися художники, різьб’яри, маляри, ливарники. Виникли античні поліси – міста-держави. Окремі міста-держави стали спеціалізованими.

У Стародавньої Греції сформувались два види полісів: аграрний та торговельно-ремісничий.

В аграрному полісі більш розвинене було сільське господарство, тоді як торгівля та ремесло, товарно-грошові відносини недостатньо (Спарта, міста Беотії, Фессалії). У торговельно-ремісничому полісі були розвинені ремесла, торгівля, товарно-грошові відносини; у виробництві використовувалася праця рабів, існував демократичний лад (Афіни, Коринф, Мілет, Сіракузи). Полісний устрій виник спочатку у Спарті, а пізніше – у Афінах.

Громадяни поліса мали право володіти землею. У Спарті основним власником землі був поліс, а його жителів наділяли ділянками землі у тимчасове користування. Існувало прагнення до повної рівності, зневага до багатства і заборона користуватися золотом та сріблом, вести господар­ство, займатися ремеслом та торгівлею, суворе виховання. Все це було закріплено у законах Лікурга (IX ст. до н. е.). Землю обробляли ілоти – уярмлене населення.

У Афінах економіка була більш розвиненою. Закони Драконта (621 р. до н. е.) закріпили приватну власність і відміну боргового рабства. Заохочувалась реміснича діяльність. Господарство було багатогалузевим. Розмір приватної власності (земельного прибутку) визначав стан людини у суспільстві. Всі громадяни наділялися рівними правами.

У V – IV ст. до н. е. (класичний період) у торгово-ремісничих полісах переважало рабство класичного типу, використовувалась також праця ілотів. Це був період панування полісів.

У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства, диференціації в розвитку виробництва виникла потреба в обміні товарами. У Мілеті виробляли тканини, у Коринфі – кераміку, панцирі. Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі.

Додаткова інформація У V – IV ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особливо в ремеслі. В Афінах налічувалося близько 365 тис. рабів і лише 90 тис. вільних. Рабів захоплювали в основному під час війн, купували на ринках. Привілейованими рабами були учителі, лікарі, купці. Більшість рабів працювали в копальнях, каменоломнях лише за їжу. Їх використовували як слуг. Деякі з них, зокрема ремісники, торговці, мали сім’ї. Раби були також і державні. Так, у Афінах з них складалася поліція (скіфи), використовували на будівництві храмів портів, доріг. Звільняли рабів дуже рідко. Раби виконували тяжку фізичну роботу, яка для вільних людей вважалась ганьбою; тому спочатку використання рабів у Греції сприяло досягненню високого економічного і культурного рівня. Однак можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Раби не хотіли удосконалювати знаряддя праці, які були для них знаряддями тортур, а вільні громадяни надавали перевагу заняттям філософією, політикою, фізичними вправами.   Джерело: История экономики: учебник / под общ. ред. проф. О. Д. Кузнецовой и проф. И. Н. Шапкина. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 384 с.

У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство у Стародавній Греції досягло свого найвищого рівня розвитку. Джерелами рабства були: військо­вополонені; боргове рабство; внутрішнє відтворення рабів; піратство; самопродаж та продаж у рабство дітей і злочинців.

Економіка розвивалася дуже нерівномірно. Ремесла і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшій території переважали сільське господарство: землеробство і тваринництво. По всій території Стародавньої Греції зберігалася складна форма оренди землі.

У IV ст. до н. е. греки дещо вдосконалили агротехнічні прийоми
в землеробстві. Частково впроваджувалося трипілля, здобрювались вапном поля, застосовувалась борона з дерев’яними зубами, молотильна дошка тощо. З’явилися наукові трактати з сільського господарства.

Деякі пільги отримали купці та ремісники, що сприяло розвитку ремесла й торгівлі. Ремеслом займалися у містах: були поширені такі види, як металургія, кераміка, виготовлення ювелірних прикрас, будів­ництво, скульптура. Розвивалася наука: філософія, політика, математика, фізика, економіка та ін. Історії відомі такі видатні давньогрецькі вчені, як Ксенофонт, Аристотель, Платон. Засновником економіки, етики та логіки став давньогрецький вчений Аристотель, вчитель Олександра Македонського, який створив першу школу – лікей.

З VIII ст. до н. е. з часу Великої колонізації в метрополії створю­валася продукція для задоволення культурних потреб. Існували великі майстерні – ергастерії, у яких використовувалася величезна кількість рабів. У дрібних майстернях вироблялася продукція переважно з вико­ристанням праці вільних ремісників.

Розвивалася торгівля, її значення зросло у IV ст. до н. е. Вдосконалювалася грошова система. У VI ст. до н. е. в Греції було два основних монетних стандарти: егейський (1 талант – 37 кг срібла) і евбейський (1 талант – 26 кг срібла). На основі цих стандартів 136 грецьких полісів випускали власну монету. На ринках для здійснення обміну виникали спеціальні контори міняльників – трапезіти (трапези – людина за столом, звідси трапеза) – прообрази банків. Трапезіти обмінювали монети та давали гроші у кредит. У 594 р. до н. е. у Стародавній Греції афінський правитель Солон провів реформу грошової системи та ввів єдину евбейську систему.

У IV ст. до н. е. відбулася криза давньогрецького класичного поліса. Це був період економічного підйому після Пелопоннеської війни, у якій Афіни потерпіли поразку. Поліс затримував розвиток товарно-грошових відносин. Формою багатства стали гроші, земля концентрувалась у руках землевласників. Змінювався характер власності, приватна власність витісняла античну. Зростала чисельність рабів та зменшувалась чисельність вільних громадян у полісах. Посилилась соціальна диференціація в суспільстві.

Наприкінці I ст. до н. е. у давньогрецької цивілізації поліс у формі римського муніципія став частиною великої держави – Римської імперії. Держави Еллади були підкорені Римом.