Антична система господарства у Стародавньому Римі, періоди її еволюції: ранній Рим, період розквіту Римської імперії, криза та крах античної економічної системи. Система колонату

Історія розвитку Стародавнього Риму – це період протягом майже дванадцяти століть від родової общини до виникнення міцної держави, у якому можна розглянути зародження, розквіт та загибель рабовласницького суспільства.

В історії Стародавнього Риму розрізняють царський (VIII – VI ст. до н. е.) – ранній Рим, республіканський (510 – 27 рр. до н. е.) період, період Римської імперії (27 р. до н. е. – II ст. н. е.) та період кризи і краху античної економічної системи (III ст. н. е. – 476 р. н. е.).

У 753 р. до н. е. було засновано Рим. У царський період здійсню­вався розклад первісного суспільства та формування сільської общини. В середині VI ст. до н. е. було проведено реформу земельної власності та створено податкову систему та армію. Влада належала заможним патри­ціям, бідні землевласники – це плебеї. Земля була общинною, належала місту та державі.

Розвиток економіки характеризувався спеціалізацією сільського господарства, як в землеробстві, так і в тваринництві. Його основні осередки – дрібні селянські господарства та великі господарства родової знаті. Для того, щоб вирішувати земельні конфлікти, почали засновувати колонії на завойо­ваних землях і роздавати їх плебеям, що частково задовольнило їх вимоги.

На початку V ст. до н. е. настав період республіки. "Закони 12 таблиць" (451 – 450 рр. до н. е.) затверджували приватну власність, зменшення позичкового відсотку, рабство і заборонили шлюб між патриціями і плебеями. В кінці III ст. до н. е. плебеї отримали рівні права з патриціями. Стародавній Рим перетворився на громадянську общину.

Розвивалося ремесло та торгівля. Найбільшого розвитку одержало виробництво кераміки. Почали використовувати залізо та бронзу. Великими торговими центрами стали Адрія, Сіракузи, Тарент, але торговим цент­ром був Рим. Один раз на рік на великі свята організовувались ярмарки, які проводили поблизу святинь. Торгували хлібом, вином, оливками, залізом та металевими виробами, предметами розкоші. Розвиток торгівлі та грошового обігу потребували карбування монети. Спочатку карбували мідні злитки без зображень, а у другій половині IV ст. до н. е. стали зобра­жувати тварин – бика, орла, свиней; лише наприкінці III ст. до н. е. почали виготовляти монети із срібла. Монети карбували на монетному дворі, який уперше було засновано при храмі Юнони Монети. Тому гроші отримали назву "монета".

В IV ст. до н. е. у Стародавньому Римі боргове рабство для громадян було скасовано. Основними джерелами рабства стають работоргівля і війни.

У Стародавньому Римі вирощували пшеницю, ячмінь, просо, боби; в гористих районах – полбу, боби, ріпу та ячмінь. Зросла урожайність зернових культур.

Для обробки врожаю використовували прес, млини (у тому числі й водяні). Причинами підйому сільського господарства було поширення рабства, встановлення товарно-грошових зв’язків між містом і селом та перехід від дрібного землеробства до великого. Ремесло в Стародавньому Римі також розвивалося швидко за рахунок узаконеної експлуатації провінцій, утворювались ремісницькі центри.

Давні римляни винайшли бетон (II ст. н. е.), відкрили метод дуття скла (I ст. н. е.). Склалися ремісницькі центри, які спеціалізувалися на виготовленні виробів із заліза (у Путеолах), бронзи та свинцю (у Капуі), сільськогосподарських засобів праці, кераміки (в Арреції), виробів з шерсті (в Таренті) та льняних тканин у Північній Італії.

Цікаво знати Створення мережі доріг з твердим покриттям сприяло формуванню внутрішньої торгівлі. У IV ст. до н. е. була прокладена Аппієва дорога між Римом і Капуєю довжиною 350 метрів, побудовано мости, прокладено тунелі, складено дорожні карти і путівники. Розвивалася система грошового обігу, міняльна справа, лихварство. Джерело: История экономики: учебник / под общ. ред. проф. О. Д. Кузнецовой и проф. И. Н. Шапкина. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 384 с.

У I – II ст. до н. е. відбувалися народні повстання: братів Гракхів (Тіберія та Гая), повстання рабів на острові Сицилія, повстання Спартака. У 27 р. до н. е. на зміну республіці прийшла Римська імперія.

Період I – II ст. н. е. – рання імперія. По всій території Римської імперії діяли єдині закони.

Розвиток сільського господарства досяг високого рівня, існували три форми земельних господарств:

· латифундії – великі земельні господарства, у яких використову­вали велику кількість рабів;

· вілли – середні, у них використовували 10 – 20 рабів;

· дрібні господарства селян.

Виникнення великих земельних господарств, існування у полісах при­ватної власності, розвиток ремесла та торгівлі і грошового обігу, повстання створювали умови для заміни рабської праці.

У I – II ст. н. е. у Римській імперії поширились такі форми орен-
ди, як:

· довгострокова, вічна, що припускає сплату податку з власності;

· дрібна, яка є вже елементом феодалізації, прекарій і колонат (наділення рабів дрібною власністю).

Рабів наділяли ділянками землі, вони мали худобу, майно, тобто пекулії у тимчасове користування, їм дозволяли мати сім’ю. У господар­стві почали використовувати мінеральні добрива, галльську жатку, колісний плуг, виводити нові сорти зернових культур. Криза рабовласництва привела до появи колонату. Колон – це орендар земельної ділянки у Римській імперії; раб-відпущеник, якому надавалася ділянка землі – парцела; частину виробленого продукту він віддавав власнику землі. Система колонату створювалась з метою зростання продуктивності праці у сіль­ському господарстві.

У III – IV ст. н. е. у період пізньої імперії проводилась політика закріпачення колонів. Їх права було обмежено прийняттям закону "Едикт про біглих колонів" (332 р.), який забороняв переходити з одного гос­подар­ства в інше.

Поступово виникали нові протофеодальні відносини та тип господарства, який заснований на використанні дрібних землевласників у латифундіях. Монастирі стають власниками великої площі землі. Зростає велике і церковне землеволодіння.

У 395 р. Римська імперія розпалася на Західну (Рим) та Східну (Візантію). Процес феодалізації у Візантії здійснювався повільно, тоді як у Римі влада імператора поступово слабшала та була знищена у 476 р.