Економічне становище українських земель у період феодальної власності

Розподіл українських земель іноземними феодалами не підірвав основ панування феодального ладу. Початком становлення феодального господарства є середина І тис. н. е., що є органічною частиною загаль­ноєвропейського процесу.

Цікаво знати Існує думка, що головні риси феодального господарства утворилися за часів розпаду Київської Русі (середина XII ст.). Установлення феодалізму в Україні пов’язують з початком литовсько-польської доби (з середини XIV ст.).   Джерело: Бойко О. Д. Історія України: навч. посібн. / Бойко О. Д. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Академвидав, 2006. – 687 с.

Спадкове володіння поступово утверджувалося поземельними відносинами. Утворення приватного землеволодіння прискорилося за часи Київської доби (кінець IX – середина XII ст.).

У Київській Русі утвердилися такі землеволодіння: князівське (доме­ніальне), боярське та церковне. Щодо боярського землеволодіння, то за історичними джерелами воно відоме з другої половини XI ст. Боярами ставали князівські дружинники, котрі осідали на землях, і також місцеві землевласники (земські бояри). Проте першими землевласниками були князі. Шляхами зростання князівських земельних володінь було відчуження селянських та захоплення громадських земель, їх придбання, займанщина та освоєння нових земель.

Починаючи з XI – XII ст., формуються васальні відносини. В цей час князі давали в дарунок боярам міста і села як своєрідну плату за допомогу в управлінні державою. Великий київський князь надавав своїм намісникам землі з правом збору податків, що направлялися раніше йому як верховному правителеві. Такі дарування, як і в князівському васалітеті, не мали земельного характеру. Дарувалася не територія, а дозвіл стя­гування податків з населення. Дарування князем окремим феодалам дозволу стягувати данину для прожиття було важливим етапом на шляху формування рентних відносин у приватній власності.

Головною ознакою формування феодального господарства можна вважати утворення різних верств феодально залежного селянства з рабів та вільного населення.

Однією з форм залежності селян була данина – примус, котрий сплачувався у грошовому вигляді або продуктами сільського господарства та промислів. До доходів держави також входили торгове та судове мито. Вся данина збиралася на користь князя і держави з підлеглих територій. Пануючою була натуральна форма ренти.

Додаткова інформація У літописах Київської держави для виділення категорії рабства використовувалися терміни "челядь" та "холопи". Основну челяді становили люди, котрі потрапили в полон. Джерелами холопства були, розтрата чужого майна, неможливість повернути борги, самопродаж. Протягом Х ст. більшість рабів, окрім дворових, починають використовуватися в сільському господарстві, наділяючи їх землею. За своїм станом раби з часом поступово наближалися до залежного селянства.   Джерело: Гісем О. В. Історія України: наочний посібник / О. В. Гісем, О. О. Мар­ти­нюк, О. Ф. Трихан. – К.; Х.: Веста, 2006. – 176 с.

Після завершення формування феодального землеволодіння та залежних селян данина набула характеру централізованої феодальної ренти.

Перша половина XII ст. – середина XIV ст. – період політичного роздроблення. Цей період є початком зрілого феодального господарства на території України. Саме утворення зрілих форм феодальної власності пов’язують зі зростанням та зміцненням землеволодіння князів, бояр та церкви. Деякі історики виголошують думку, що на території України бенефіціальна система європейського типу виникає у XII – XIII ст., а саме
в Галицько-Волинському князівстві. Для економічного розвитку цього князівства було переважання боярського землеволодіння. Князівський домен почав формуватися тільки з XII ст. Переважна частина боярства виросла з селян-алодистів, а сам процес феодалізації відбувався без впливу княжої сили.

У структурі господарства основне місце займали рільництво, конярство, промисли, відробіткова і натуральна ренти. Найбільш інтенсивно розвивалися князівські вотчини. Приватновласницькі вотчини в XII – пер­шій половині XIII ст. різко зростали в результаті боярської ініціативи та внаслідок дарування феодалам князівських земель. Існувало три форми ренти. Найбільш поширеною була натуральна рента у двох видах: чинш та здольщина. У доменіальному господарстві використовувалася регулярна та періодична панщина (сінокоси, будівельні роботи, гужовий примус, рільничі роботи).

Вотчина у своєму складі мала багатогалузеву структуру. До неї вхо­дили: землеробство, тваринництво, промисли, найважливішими з яких були полювання, рибальство, бджільництво, переробка сировини, млинарство. Грошові платежі були пов’язані з судово-адміністративними штрафами та митами.

Традиційно основою економіки українських земель було сільське господарство. Важливе значення мало рільництво. В лісостеповій зоні
у Київську добу було поширене орне землеробство, а у лісових районах набуло поширення підсічне землеробство.

Одне з головних місць у селянському господарстві займало вирощування технічних культур. Вирощували льон і коноплю та інші культури, що слугували основною сировиною для виготовлення тканин на вер­тикальних, а пізніше і на горизонтальних верстатах. З коноплі та льону виготовляли олію.

Період відродження та поступового розвитку ремісничого виробництва припадає на XIV – XV ст. Результатом етапу стало зростання як старих, так і нових міст, які з часом стають центрами ремісничого виробництва. Швидко розширюється коло професій за рахунок повернення втрачених і появи нових видів ремесел. Відроджується ливарна справа, обробка шкіри, металів, дерева, відроджується ковальська і ювелірна справа, процвітає мистецтво емалярів. У XVI ст. налічується понад
120 спеціальностей міського населення, з них ремісничих – близько 70. На українських землях, починаючи з кінця XIV ст., ремісники, за зразком західноєвропейських земель, об’єднувались у цехи.

Варто відмітити, що господарства доповнювали промисли, адже степи, ліси, Карпатські гори мали в собі ідеальні умови для розвитку бджільництва, яким займалися князі, бояри та прості люди. В XIV ст. на території України з’являються перші пасіки, які з часом поширилися в лісо­степових і степових землях. У XIV – XV ст. ловили рибу у спеціальних водоймищах, які гатили на невеликих річках. Українці мали у своєму раціоні продукти збиральництва: гриби, ягоди, дикі плоди, горіхи. Особливо важливою була роль збиральництва у неврожайні роки.

Протягом XIV – XVI ст. українські землі, незважаючи на економічну стагнацію, становили собою одну із важливих ланок системи євро­пейської торгівлі. Доволі активно функціонував дніпровський шлях, який обслуговував головну транзитну Московсько-Ординську торгівлю, іншими словами з’єднуючи Крим і Північне Причорномор’я з Північно-Східною Руссю. Від Таванського перевозу в пониззі Дніпра торгові
каравани йшли "землею або водою", тобто суходолом чи Дніпром, повз Черкаси і Канів до Києва. Відомий в історії ще один шлях: полем, з Криму до Московщини. Цим шляхом купецькі каравани прямували до Москви, минаючи Новгород-Сіверський. Широкий асортимент східних товарів, а також московський експорт частково залишалися в українських землях, наприклад, в Києві.

Одними із головних місць, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги. В Україні під кінець XVII ст. на Ліво­бережжі збиралося до 390 ярмарків, у Слобожанщині – 271. Як відомо, ярмарки збирали кілька разів на рік і присвячувались релігійним святам. Товарообіг ніжинських та роменських ярмарків сягав 4 млн рублів. На кінець XVIII ст. ярмаркову торгівлю витіснила постійна торгівля у лавках, магазинах, а також щотижневі торги, що вказувало на зростання внут­рішнього ринку. Наступною ланкою системи внутрішньої торгівлі після ярмарків були торги, що спеціалізувалися на продажі певного товару (Глухів – хліба, Ромни – тютюну, Львів – худоби тощо). На таких торгах скуповували продукцію для оптового продажу на ярмарках.

Одним із найбільш важливих та вагомих допоміжних занять українців було чумацтво. В XIV – XV ст. це заняття перетворилося на промисел, іншими словами стало важливим джерелом доходів основної частини населення. Не менш поширено розвивалося чумацтво в наступних сторіччях, де також досягнуло найбільших масштабів наприкінці XVIII – у пер­шій половині XIX ст. У добу Середньовіччя основною продукцією чумаків були сіль та риба. Їх возили в найвіддаленіші міста України, не були винятком такі держави, як Росія, Литва, Польща та інші країни Європи. Сіль привозили з Прикарпаття та Криму, рибу транспортували з Криму, пониззя Дніпра і Дону. З розвитком промисловості й товарно-грошових відносин асортимент товару значно розширювався, а маршрути чумаків набули переважно південного напряму.

У другій половині XIV ст., коли в Західній Європі утворилися цент­ралізовані держави, українські землі загарбали сусідні держави.

Еволюція земельних відносин на українських землях дала поштовх до внутрішньої перебудови вотчин, змін у соціально-економічному становищі та юридичному статусі селянства. Розпочинається процес закріпачення, що визначалося посиленням земельної, особистої, судово-адмі­ністративної залежності селян від феодала, загальнодержавним обмеженням свободи їхньої господарської діяльності та переходу. Такі процеси були також пов’язані з розвитком товарно-грошових відносин, зростанням ринку сільськогосподарської продукції, новими формами господарства, орієнтованими на ринок.

Таким чином, селянське землеволодіння в результаті тривалого розвитку феодальних відносин в українських землях руйнувалося.
Значно посилювалася феодальна залежність селян, почався процес їх закріпачення, складається фільваркова система сільського господар­ства. Поглиблювалася феодально-кріпосницька система господарювання з її гострими суперечностями соціально-економічного та політичного характеру. Посилення закріпачення селянства, зростання податків та повинностей, утиски міщан, наступ католицизму, політика полонізації – все це викликало протести українців і призвело до великих кривавих повстань.

Селянські заворушення підготували ґрунт для розгортання національно-визвольної боротьби українського народу середини XVII ст.

Запитання для самодіагностики

1. Назвіть загальні риси феодального господарства.

2. Дайте характеристику етапам феодального господарства у країнах Західної Європи.

3. Назвіть основні види феодальної ренти та розкрийте їх зміст.

4. У чому полягає сутність процесу комутації?

5. Охарактеризуйте цеховий лад середньовічного ремесла.

6. Чим відрізнявся феод від бенефіція?

7. Охарактеризуйте шляхи формування, форми і типи власності в добу Середньовіччя.

Проблемні запитання

1. Проаналізуйте форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в епоху Середньовіччя у країнах Західної Європи.

2. Які чинники вплинули на утворення і розвиток міст Західної
Європи XI – XII ст.? У чому полягає сутність так званих "комунальних революцій"?

3. Розкрийте фактори розвитку і піднесення міст Західної Європи
в XI – XV ст. Покажіть економічну раціональність цехового ладу в XII – XV ст.

4. Дайте оцінку розвитку торгівлі на українських землях упродовж XIV – XVI ст.

Тести

1. Назвіть головні риси феодалізму:

а) натуральне господарство;

б) два класи: феодали та залежні селяни;

в) цехова система ремесла;

г) товарно-грошові відносини.

2. До основних характеристик феодальної економіки належать:

а) позаекономічний примус селян до праці;

б) хрестові походи;

в) холопство;

г) високий рівень техніки, який застосовується у виробництві.

3. Цехова регламентація середньовічного ремесла була зумовлена:

а) потребами виживання в міських умовах дрібних виробників, які успадкували сільський общинний менталітет;

б) релігійними канонами;

в) іміджевими професійними міркуваннями;

г) ринковими економічними відносинами.

4. Провідну роль у Ганзейському союзі відігравали:

а) Гамбург, Бремен, Любек;

б) Париж, Рига, Гданськ;

в) Ліон, Версаль, Мілан;

г) Любек, Париж, Ліон.

5. Ганзейський союз об’єднував:

а) мореплавців;

б) купців;

в) суднобудівників;

г) ремісників.

6. Розклад феодалізму був неминучим, адже:

а) наступила епоха первісного накопичення капіталу;

б) феодалізм вичерпав свої можливості в підвищенні продуктивності праці;

в) відбулися великі географічні відкриття;

г) усі відповіді правильні.

7. Індивідуальна приватна спадкова власність на землю – це:

а) алод;

б) феод;

в) бенефіцій;

г) марка.

8. Що було головною причиною виникнення й швидкого зростання міст у феодальній Західній Європі:

а) селянські повстання;

б) хрестові походи XI – XIII ст.;

в) відокремлення ремесла від землеробства;

г) розвиток виноградарства?

9. Другий суспільний поділ праці – це:

а) полювання і збиральництво;

б) тваринництво й землеробство;

в) ремесло й сільське господарство;

г) землеробство й ремесло.

10. Спадкова землевласність представника панівного класу, пов’я­зана з обов’язковим несенням військової служби та іншими зобов’язан­нями на користь сеньйора – це:

а) алод;

б) бенефіцій;

в) феод;

г) фільварк.

11. Феодалізму не було властиво:

а) меркантилізм у торгівлі й протекціонізм у виробництві;

б) прикріплення виробника до землі;

в) панування натурального господарства;

г) особиста залежність селянина від феодала.

12. Що ми називаємо другим великим суспільним розподілом праці:

а) відокремлення скотарства від землеробства;

б) відокремлення скотарства від ремесла;

в) відокремлення ремесла від землеробства;

г) відокремлення збирання від землеробства?

13. Виключити термін, зайвий в даному смисловому ряді:

а) холоп;

б) закуп;

в) ізгой;

г) рядовичи.

14. Форма феодальної ренти у вигляді примусової праці:

а) натуральна;

б) грошова;

в) відробіткова;

г) капіталістична.

Резюме

Характерною рисою господарства країн Середньовіччя у період V – XV ст. був феодалізм. Основними ознаками цього періоду вважалися: протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським виробництвом; рентна форма експлуатації феодально залежного селянства; сеньйорія, ремісничий цех, торгова гільдія як головні господарські форми; переважання натурального господарства та другорядна роль обміну. В основі середньовічного господарства лежала власність феодалів на землю та їх неповна власність на виробників – закріпачених селян.

Формування феодального господарства у кожній країні відбувалося по-різному. У Франції значна роль належала прекаріям і комендаціям.
В Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувався на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин. Лише в північній Франції, на західнонімецьких землях панувало доменіальне господарство з відробітками.

Щодо ситуації в Україні, то у XV – XVII ст. виникає нова верства українського суспільства – козацтво – і новий тип господарювання. Отже, на українських землях у XV – XVI ст. розширювалася феодально-кріпос­ницька система господарювання з її гострими суперечностями соціально-економічного та політичного характеру. Посилення закріпачення селян­ства, зростання податків та повинностей, утиски міщан та козаків, наступ католицизму, політика полонізації – все це викликало протести українців і призвело до великих кривавих повстань (кінця XVI – першої половини XVII ст.). Козацько-селянські повстання підготували ґрунт для розгор­тання національно-визвольної боротьби українського народу середини XVII століття.

УЗахідній Європі в період феодального господарства зросло еконо­мічне значення селянського господарства. Збільшилися правові
й майнові можливості селян. Проте феодали залишалися монопольними влас­никами землі. Продовжувалася поземельна рента, елементи особистої залежності селян від землевласника.

Таким чином, V – XV ст. стали значним етапом у розвитку господар­ства країн європейської цивілізації. Протягом цього часу виникла і вдоско­налювалася феодальна структура, відбувся прогрес в аграрному секторі. Значного розвитку досягли міста, що були динамічними центрами господарського розвитку. Розклад цехового ладу, розвиток науково-технічного прогресу, зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі, формування загальнонаціональних ринків свідчили про те, що феодальне господар­ство вичерпало себе і людство вступило в індустріальну добу.