Особливості розвитку економіки країн Стародавнього Сходу: Давнього Єгипту, Месопотамії, Шумера, Аккади, Давнього Вавилону, Стародавньої Індії та Китаю

На Давньому Сході у VI – IV тис. до н. е. почався перехід від первісної доби до рабовласницького суспільства. Внаслідок неолітичної революції відбувся перехід від привласнюючого до відтворюючого земле­робсько-скотарського господарства, стійкої осілості. Подальший розвиток виробництва, поява та використання металевих знарядь праці зумовили виникнення перших цивілізацій.

Зміна знарядь праці, зростання їх продуктивності, виникнення на цій основі додаткового продукту мали глибокі соціально-економічні наслідки: виникнення приватної власності, поширення обміну та зародження майнової та соціальної нерівності, поява нового типу суспіль­ства, держави. Додатковий продукт – це головна умова зародження
нової цивілізації.

Об’єднувальною категорією загальноекономічного, культурного, ментального в науці є поняття "цивілізація" (від лат. civilis – громадянське, civitas – община, місто). Це нове соціально-політичне утворення, новий стан людини – особистості, індивіда з його духовністю та економічним інтересом. Термін "цивілізація" використовується з ХVIII ст. для характеристики розвитку суспільства, який відбувався після доби дикості та варварства. Головною ознакою цивілізації є поява писемності, міст, класів та держави. Цивілізаційний фактор є важливою обставиною, яка впливає на розвиток суспільства.

Цивілізація – це рівень розвитку людського суспільства, який має високу упорядкованість організації його життя, а також розвиток мистецтва, науки та супроводжується виникненням держави, це прогресивний рух суспільства. Цивілізація є також засобом організації життєдіяльності людей, який формує особливі риси державності, соціального життя, економіки та культури.

Світова цивілізація – це співтовариство цивілізацій, які мають свої національно-регіональні відмінності. Спільним для всіх них є перехід до землеробства.

З багатонаціонального світу цивілізацій слід відокремити такі, які мали визначальний вплив на прогресивний розвиток людства: східну, яка сформувалась у країнах Давнього Сходу (єгипетську, індуську, китайську), та європейську.

Східний тип цивілізації – це історично перший тип цивілізації, який сформувався у III тис. до н. е. у Давньому Вавилоні, Давньому Китаї, Давній Індії.

Західний (європейський) тип цивілізації – особливий тип цивілізаційного розвитку, який вбирає в себе етапи історико-культурного розвитку країн Західної Європи.

Німецький філософ Карл Ясперс ввів у науковий обіг поняття "осьовий час" (від нім. die Achsenzeit) та розробив вчення про осьовий час для того, щоб визначити у історії людства той період, коли на зміну міфологічному світобаченню прийшло раціональне, філософське. Він поді­лив історію розвитку людства на чотири етапи:

I етап – передісторія – "Прометеїв вік". На цьому етапі виникають мова, засоби праці, починає використовуватися вогонь (III тис. до н. е.);

II етап – заснування перших цивілізацій (шумерської, єгипетської – III – I тис. до н. е.);

III етап – "осьовий час" (VIII – V ст. до н. е.), коли виникли культурні цінності. У цей час у Давній Індії, Китаї, Японії відбулися релігійно-філо­софські революції, виникли різні релігії (конфуціанство, даосизм, буддизм), які у подальшому стали основою розвитку суспільства. Людина почала усвідомлювати сама себе;

IV етап – науково-технічний вік – епоха науки та техніки, яка триває досі.

Додаткова інформація К. Ясперс вважав, що людське суспільство має єдине походження та єдиний шлях розвитку. "Осьовий час" – це історико-філософська категорія, яку він вико­ристовує як засіб осмислення єдності історії. На I етапі розвитку історії, у період доісторії, людина лише стає людиною, у неї з’являється мова, вона починає виготов­ляти засоби праці та використовувати вогонь. Початок історії людства пов’язується з появою іригаційних споруд, писемності, виникненням народів, які усвідомлювали свою єдність, мали загальну мову, загальну культуру та загальні міфи, а пізніше – створювали світові імперії. В "осьовий час" здійснилось відкриття того, що пізніше отримало назву "розум та особистість". К. Ясперс, на відміну від Г. Гегеля, який вважав, що ось світової історії – народження Христа, пов’язував цю ось з 500 р. до н. е. У цей рік здійснився найбільш різкий поворот у історії та з’явилась така людина, тип якої зберігся і досі. "Осьовий час" має як часові, так і просторові межі.   Джерело: Ясперс К. Смысл и назначение истории / Ясперс К. – М.: Республика, 1991. – С. 32–50

Сучасній науково-технічній епосі притаманні такі ж процеси, як і у "Прометеїв вік", тільки їх рівень більш високий. Нова епоха виникнення великих культур давності є основою для другого "осьового часу".

На Давньому Сході для цивілізації були притаманні: розвиток землеробства, тваринництва, ремесла, виникли перші форми обміну продуктами між общинами. Все це привело до соціальної диференціації суспільства, до виникнення держави у Давньому Єгипті, Персії, Індії, Китаї, Межиріччі.

Історія давньої цивілізації – це період з середині IV тис. до н. е. до середини V ст. до н. е. Перші східні цивілізації виникли у IV – III тис. до н. е. у Месопотамії (Дворіччі), Єгипті, а в Індії та Китаї у III – II тис. до н. е. Держави з’явились уздовж великих річок. Ці цивілізації отримали назву річних.

У цей період у Межиріччі, Китаї, Індії існувало багато невеликих держав та міст, які між собою вели боротьбу за існування. Це був також період розквіту, зростання могутності та багатства. Майже одночасно виникають могутні імперії в Китаї (Цінь Ші-Хуанді), в Індії (династія Маур’я).

Світова історія набуває в "осьовий час" структуру та єдність. Лише у цей час існував універсальний паралелізм культур, а не співпадання деяких явищ. У цей час виникли великі культури давності – Єгипту, Месопотамії, Індії та Китаю (от 5 тис. до 3 тис. до н. е.). Початок культури Китаю та Індії має відношення до III тис. до н. е. Загальною рисою є висока організація та розвиток техніки. У Єгипті, Дворіччі, у Китаї та Індії виникають цивілізації з централізованим управлінням та високорозвиненою організацією життя.

Цікаво знати У період "осьового часу" було подолано міфологізм та здійснилася постанова образу "єдиного Бога", тому К. Ясперс називає осьову епоху "священна історія". Він признає, що це час, коли народилась та закріпилась філософська віра. Джерело: Ясперс К. Смысл и назначение истории / Ясперс К. – М.: Республика, 1991. – С. 32.

Однією з найдавніших держав Сходу є Давній Єгипет. В історії його розвитку розрізняють декілька періодів: ранній, давній, середній, новий та пізнє царство. Найбільш давня пам’ятка цього періоду (22 ст. до н. е.) – "Повчання гераклеопольского царя своєму синові". Особливості географічного положення Давнього Єгипту визначили основу життя стародавніх єгиптян – іригаційне землеробство. Важливу роль у господарчій діяльності Єгипту мали храми та храмове господарство, державна та общинна власність. Рабство було патріархальним, розповсюджувалася аренда.

Межиріччя також було центром давньої цивілізації. В історії Межиріччя існували такі давні держави, як Шумери, Аккада, Давній Вавилон.

Для країн східної цивілізації характерною була колективна власність на землю, на рабів, на різні засоби виробництва у формі общинної, державної та храмової. Це пояснювалося необхідністю ведення колек­тив­них робіт зі зрошенням земель. Організатор цих робіт – держава. Вона була власником різних споруд, контролювала общинні землі. Селяни платили державі податки, а праця рабів використовувалася в основному в домашніх господарствах. Питома вага рабів у населенні Єгипту в II тис. до н. е. була 2 – 7 %.

Переважання державної форми власності та створення державної системи управління призвели до формування тоталітарної моделі господарювання.

Давні східні держави виникли, таким чином, внаслідок необхідності об’єднання зусиль землеробів-общинників для будівництва та обслуговування зрошувальної системи.

Основними рисами господарства країн східної цивілізації є те, що:

· раби не використовувались у виробництві. У пе­ріод роз­ливу річок, коли припинялись сільськогосподарські роботи, населення держав Стародавнього Сходу вело будів­ництво: у Єгипті – пірамід, у Месопотамії – вежзикуратів та "висячих садів";

· земля була державною або дер­жавно-общинною власністю;

· держава мала форму "східної деспотії", тобто повного безправ’я громадян. Тому цей тип суспільства має назву "суспільство східного раб­ства";

· існували общини, які створювали та утримували в належному стані землеробські іригаційні системи.