Господарство країн Стародавнього Сходу

Збільшення продуктивності праці і поява додаткового продукту призвели до появи держави, класів, цивілізації.

Історії відомі два основних типи рабовласницьких господарств – східні та античні.

Перші держави, перші осередки цивілізації склалися на територіях зі спекотним кліматом, у долинах річок з родючими ґрунтами Нілу, Тигру та Євфрату, Гангу, в лісових китайських долинах річок. Ці держави прийнято називати державами Стародавнього Сходу – Шумери, Єгипет, Індія, Китай, Вавилон та ін.

Добробут і процвітання цих держав були засновані на розвитку землеробства. Родючі ґрунти дозволяли знімати урожай по кілька разів на рік, а отже, одержувати значний додатковий продукт. Розвивалося також ремесло, що досягло найвищої майстерності: скляне, текстильне, ювелірне, гончарне та ін. Ремісники обмінювали свою продукцію на продукцію селянської праці, співвідносячи їх вартості. Пізніше в Єгипті, наприклад, була розроблена система, згідно з якою вартість товару оцінювалася у вагових одиницях міді. Але монетної системи ще не було.

Цікаво знати Худоба відігравала важливу роль в економіці Давнього Єгипту. Перші фараони рахували час свого правління згідно зі здійснюваними переписами худоби протягом кожних двох років.   Джерело: Гісем О. В. Всесвітня історія: наочний посібник / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк, О. Ф. Трихан. – К.; Х.: Веста, 2004. – 193 с.

Для східних рабовласницьких держав була характерна перевага не приватної, а колективної власності на землю, інші засоби виробництва, а також на рабів у формі общинної, державної та храмової власності. Це пояснювалося необхідністю ведення колективних робіт, пов’язаних із зрошенням земель. Спільно будувалися канали, рилися колодязі, ство­рювалися запаси води. При виконанні робіт використовувалася проста кооперація праці селян-общинників. Держава, організовуючи проведення цих робіт, ставала власником іригаційних споруд. Але земля без штучного зрошення не могла ефективно використовуватися. Тому держава починала контролювати громадські землі і підкоряти собі селян-общинників. Селяни централізовано використовувалися на державних роботах великого масштабу: будівництво пірамід, мавзолеїв, храмів.

Хід робіт контролювався значною армією чиновників, які перебу­вали на службі у держави. Найбільшими земельними власниками ставали храми. Храмові землі оброблялися також селянами у порядку виконання трудової повинності.

Основною продуктивною силою в східних рабовласницьких державах були вільні селяни-общинники і ремісники. Праця рабів не стала переважати над працею вільних виробників. Раби в основному вико­ристовувалися як слуги в домашніх господарствах. Форми експлуатації рабів і вільних громадян часто були дуже схожими.

Перевага державної форми власності та створення державної системи управління громадськими роботами привели до формування в цих країнах жорстких тоталітарних моделей господарювання, які підкорю­вали собі виробництво і розподіл не тільки додаткового, але і необхідного продукту.

3.3. Господарство античних держав (Стародавньої Греції
та Стародавнього Риму)

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства та Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак цей режим відроджується в нових країнах Середземномор’я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

На відміну від країн Сходу держави на Півдні Європи сформувалися пізніше – наприкінці II тис. до н. е., хоча території Стародавньої Греції та Стародавнього Риму були заселені ще в епоху палеоліту. Становлення та розвиток рабовласництва в Європі пройшло ряд етапів (рис. 3.2).

Етапи	Стародавня Італія (Рим)	Стародавня Греція
Становлення	9 – 6 ст. до н. е.("Царський період")	11 – 9 ст. до н. е. ("Гомерівський період")
Утвердження і розвиток	5 – 1 ст. до н. е. (Рим – Республіка), 1 – 5 ст. н. е. (Рим – імперія)	8 – 4 ст. до н. е. (розквіт грецьких держав-міст (поліси))
Розпад та занепад	занепад Західної римської імперії – 5 ст. н. е.	4 ст. до н. е. – завоювання Греції Македонією, 1 ст. н. е. – завоювання Римом

Рис. 3.2. Становлення і розвиток рабовласництва в Європі

У суспільстві східного типу люди ще не усвідомлювали своєї свободи, і тому були рабами, а у суспільстві античного типу частина людей усвідомила свою свободу, тому перетворилась на соціальну групу вільних,
а решта залишилася рабами. Поступово відбулося формування класових суспільно-економічних формацій (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Загальні ознаки античної суспільно-економічної формації

Античне рабовласницьке суспільство характеризувалося більш розвиненими приватновласницькими відносинами. Зростання індиві­дуальної приватної власності вело до розкладання античної громади.

Економіка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму ґрунтувалася на праці рабів, які були головними виробниками матеріальних благ. Основними джерелами поповнення рядів рабів були: 1) військовополонені й захоплені в полон мирні жителі; 2) одноплемінники, яких продавала правляча аристократія варварських народів; 3) народжені рабами діти; 4) люди, захоплені піратами і викрадачами. Праця рабів використовувалася у всіх сферах соціально-економічного життя античних держав, витісняючи працю вільних громадян.

Антична форма власності панувала в більшості міст-полісів Стародавньої Греції, з яких найбільш розвинутими були Афіни, і в Римській імперії. VIII – III ст. до н. е. – період існування полісів. Цей період був класичним рабовласницьким періодом історії Стародавньої Греції, яка не становила єдиної держави, а складалася з безлічі невеликих держав. Поліс – місто-держава, його мешканці були рівноправними членами міської земле­робської громади. Кожен громадянин поліса мав право володіти невеликою ділянкою землі. Оскільки велике землеволодіння не допускалося, праця рабів у сільському господарстві Стародавньої Греції мала не значне застосування. В основі існування поліса була антична форма власності, яка поєднувала в собі державну та приватну власність.

Головною сферою використання рабів у Стародавній Греції було ремесло. Основним осередком ремісничого виробництва були ергастерії – великі майстерні, в яких працювали раби. Оскільки праця рабів обходилася дешевше від праці вільних людей, то і продукція ергастеріїв була дешевше від продукції вільних ремісників. Ремісники не могли витримати конкуренції та розорялися. Таким чином, праця рабів у Стародавньої Греції застосовувалася переважно в ремеслі, а не в землеробстві.

На відміну від Стародавньої Греції в Стародавньому Римі раби активно використовувалися в сільському господарстві. На нових завойованих Римом землях створювалися великі господарства – латифундії, в яких працювала велика кількість рабів. У самому Римі переважали господарства середніх розмірів – вілли, де працювали десятки і сотні рабів. І спеціалізація цих видів господарств була різною: провінційні латифундії були зерновими, а у віллах займалися виноградарством, садівництвом, тваринництвом. Слід підкреслити, що ці великі господарства були спеціалізованими і товарними. Землевласникам рабовласницькі господарства приносили великі прибутки, тому великі капітали спрямовувалися, перш за все, на розвиток сільського господарства, а не на ремесло.

Цікаво знати У Стародавніх Афінах від двох до чотирьох п’ятих усіх мешканців були рабами. Тобто афінська демократія існувала за рахунок широкого використання рабів та перекладання на них усього тягаря господарської, будівельної діяльності та підготовки до воєн.   Джерело: Стародавні Афіни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.npblog. com.ua/index.php/arheologiya/starodavni-afini.html

Організація ремесла в Римі відрізнялася від грецької. Великі майстерні з працею рабів тут були винятком, а переважали дрібні майстерні вільних людей, де раб не був головною продуктивною силою. У майстерні, крім самого майстра, вільних його учнів, у середньому працювали 2 – 4 раби. Праця рабів у масових масштабах застосовувалася тільки
у гірничій галузі та на будівництві. Наприклад, по всій території Старо­давнього Риму були прокладені вибрукувані каменем дороги, які були побудовані рабами.

Додаткова інформація Рівень урбанізації Давнього Риму становив 30 %, а за межами – 10 %. Високий рівень життя римлян пояснюється наявністю високорозвинутих ринків праці, товарів, капіталів, що, в свою чергу, спонукало до укріплення спеціалізації і, як результат, збільшення ефективності економіки країни.   Джерело: Гісем О. В. Всесвітня історія: наочний посібник / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк, О. Ф. Трихан. – К.; Х.: Веста, 2004. – 156 с.

Для античних держав були характерні більш високі темпи розвитку суспільного виробництва, а також формування товарно-грошових відносин. Значний розвиток одержав торгівельний обмін, який почав опосе­ред­ковуватися грошима. На відміну від Стародавнього Єгипту в Греції торгували за допомогою грошей, але єдина грошова система ще була відсутня. Кожен поліс карбував свої гроші: золоті, срібні монети й злитки, тому не кожна людина могла знати співвідношення цінності різних монет. Ця обставина породила "банкірів" – мінял, які обмінювали гроші одного поліса на гроші іншого. Часто банкір брав вклади від своїх клієнтів і сам розплачувався за куплені ними товари. Таким чином, у його розпорядженні з’являлися досить великі суми чужих грошей, і він давав їх у борг під відсотки, тобто виступав як лихвар.

Розвитку торгівлі в межах усієї Римської імперії сприяли дві обставини. По-перше, вже була введена єдина грошова монетна система: тут вже не було необхідності обмінювати гроші одного поліса на гроші іншого, як це було в Греції. По-друге, важливим досягненням стало будівництво доріг, які були вибрукувані каменем і перетинали всю Європу. Ці дороги збереглися до нашого часу. Економіка, як і раніше, залишалася нату­ральною, на ринок надходили лише надлишки продукції.

Порівняльний аналіз становлення і розвитку рабовласництва в античному світі наведений на рис. 3.4.

Критерії	Стародавня Греція	Стародавня Греція
Використання праці рабів	Переважно в майстернях і в гірничій промисловості. У землеробстві використовувалася неактивно	Працювали в основному в сільському господарстві. Велика частка використання рабів у містах – домашня челядь, слуги. Незначна частина – ремесло, будівельні роботи
Розвиток торгівлі й купецького капіталу	Значний розвиток. Орієнтація на зовнішній ринок	Слабкий розвиток. Орієнтація на внутрішній ринок
Розвиток лихварства	Слабке, якщо порівнювати з розвитком купецького капіталу	Значний розвиток. Основні форми – відкупи, ломбард, обмінні контори, банки

Рис. 3.4. Аналіз розвитку і становлення рабовласництва
у античному світі

Стародавній Схід не випадково виявився тією частиною земної кулі, де вперше було здійснено перехід до класового суспільства, з’явилася державність. З появою залізних знарядь продуктивність праці азіатських країн підвищилася. За рахунок цього додаткового продукту тепер могли жити люди, які самі їжу не здобували. Вони могли займатися наукою, мистецтвом, виготовляти ремісничі вироби. З появою такого прошарку людей прогрес людського суспільства збільшився. Але для того щоб ці люди могли існувати, додатковий продукт треба було відібрати у тих, хто його виробляв. Країни Стародавнього Сходу були ранніми рабовлас­ницькими державами, які суттєво відрізнялися від античних держав.

Порівняльна характеристика азіатського й античного соціально – економічного способу виробництва наведена на рис. 3.5.

	Азіатський спосіб виробництва	Античний спосіб виробництва
Географічний ареал	Ассирія, Стародавній Єгипет, Стародавня Індія, Стародавній Китай, Шумер, Вавилон	Стародавня Греція, Стародавній Рим (республіка, імперія)
Основа економіки	Зрошувальне землеробство в умовах річкових долин, дов­готривалий розлив річок, недо­лік опадів	Землеробство, скотарство, ремесло
Мета виробництва	Створення засобів існування рабів і рабовласників	Створення додаткового продукту в натуральній і грошовій формах
Зв’язок з ринком	Слабкий	Тісний (торгівля надлишками)
Головна вироб­нича сила	Селяни-общинники (колектив­на праця)	Раб як об’єкт експлуатації
Характер економіки. Власність	Сурова державна централізація. Державна власність на землю	Економіка в основному децентра­лізована. Власність рабовласників на раба, на продукт його праці
Характер рабства	Патріархальне рабство. Чисельність і питома вага рабів незначна. Праця рабів – іригаційні системи; дворова і хра­мова челядь	Класичне рабство, висока питома вага рабів у загальній чисельності населення. Праця рабів у всіх сферах економіки
Спільне
1. Технологія ручної праці.
2. Господарство зовнішньоекономічного примусу.
3. Натуральний і аграрний характер економіки.

Рис. 3.5. Порівняльна характеристика азіатського й античного
соціально-економічного способу виробництва

У II – III ст. н. е. настала криза рабовласницької системи – рабовласницькі виробничі відносини стали гальмувати розвиток продуктивних сил. Завойовницькі війни були вже не такими успішними. Наприклад, Рим захопив уже стільки, що не міг міцно утримувати провінції під контролем. Скоротився приплив рабів, вони стали дорогими, що робило їхню працю значно дорожчою. Зважаючи на це, ефективність великих рабовласницьких господарств, заснованих на кооперації праці великої кількості рабів, стала знижуватися.

Почали виникати нові форми господарювання. Щоб зберегти рабів і підняти прибутковість своїх господарств, певна частина великих
земельних власників стала ділити свої землі на дрібні ділянки – пекулії – і виділяти їх своїм рабам. Пекулій був самостійним господарством. Це могла бути реміснича майстерня, ділянка землі. Раб починав господарювати самостійно, певну частину доходів він повинен був віддавати господареві, платити йому оброк. За новим законодавством Римської імперії раба не тільки не можна було вбити, але не можна було навіть і відібрати у раба пекулій. Паралельно з цим процесом у II ст. до н. е. виникло екстенсивне господарство у вигляді колонату. Колонами називалися вільні селяни, які брали в оренду землю у землевласників. Поступово почалося закріпачення колонів. Їм заборонялося йти з маєтків, поступово став можливим продаж колонів із землею. Колонат став спадковим станом.

Виділення пекулій, поява колонату свідчили про початок феода­лі­за­ції економіки Стародавнього Риму. Цей процес супроводжувався обезземеленням селянства і зростанням великого землеволодіння. Руйнування господарств дрібних виробників – селян і ремісників – посилювало їх боротьбу з великими власниками. В останні століття існування Риму його територія була охоплена народними повстаннями, в яких брали участь не тільки раби, але й вільні селяни і ремісники. У результаті в V ст. н. е. Римській імперії не вдалося зібрати необхідного війська, яке могло б протистояти армії варварів. У 476 р. Західна Римська імперія впала під її натиском.

Запитання для самодіагностики

1. Які варіанти розвитку рабовласницьких держав вам відомі?

2. Які основні риси азіатського способу виробництва?

3. Що вам відомо про римське сільське господарство?

4. Дайте характеристику економічного розвитку Стародавньої Греції.

5. Розкрийте особливості рабовласницького господарства Стародавнього Риму.

6. Назвіть основні відмінності у господарстві Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

7. Що спровокувало виникнення пекулій у Стародавньому Риму?

8. У чому була суть колонату?

Проблемні запитання

1. Що таке античний поліс? Наскільки там були розвинені система господарства, торгівля і ремесло?

2. Перерахуйте основні фактори, які суттєво вплинули на розвиток економіки Стародавнього Риму.

3. Надайте характеристику азіатського й античного соціально-еко­но­мічного способу виробництва.

Тести

1. Рабовласницька економіка прийшла на зміну первіснообщин­ному ладу, тому що:

а) змогла запропонувати більш високий рівень продуктивності суспільної праці;

б) забезпечувала безперервне відтворення робочої сили шляхом постійних загарбницьких війн;

в) досягла великих успіхів у будівництві технічних і будівельних споруд;

г) сприяла розвитку садівництва.

2. Що характеризувало азіатський спосіб виробництва у Стародавньому світі:

а) масштабні господарчі функції держави: регламентація сфери позичкових операцій, торгівлі і боргової кабали, провідна роль в економіці власності держави та ін.;

б) використання безвідмовних людських ресурсів (рабів) у життє­діяльності держави;

в) наявність правителя, який реально впливає на рівномірний розподіл утвореного суспільством багатства, є "батьком народів" та гарантом "правильних рішень";

г) усі відповіді правильні?

3. Античний поліс – це:

а) адміністративно-господарська одиниця території країни;

б) рабовласницька держава;

в) великий торгівельний центр;

г) напівземлянка зі зрубними або стовповими стінами.

4. Латифундія становить:

а) прообраз феодальної вотчини або маєтку;

б) велике господарство, основане на застосуванні рабської
праці;

в) земельну власність стародавньої держави;

г) тип суспільства, що характеризується наявністю землевласників і селян.

5. Ознаками розпаду родового строю є:

а) поява майнової нерівності;

б) відкриття металу – міді та бронзи;

в) поступове приручення тварин;

г) розвиток землеробства.

6. Вагомі будівельні досягнення часів рабовласницької економіки переважно базувалися на:

а) суровій дисципліні з використанням жорстоких тілесних покарань;

б) використанні великої кількості кваліфікованої робочої сили та точному інженерному розрахунку;

в) сучасних технічних засобах;

г) використанні праці іноземців.

7. В античному способі виробництва рабство носило:

а) домашній характер;

б) виробничий характер;

в) рівною мірою як виробничий, так і домашній;

г) немає жодної правильної відповіді.

8. Що є характерним для азіатського способу виробництва:

а) державна власність на землю;

б) приватна власність на землю;

в) відсутність децентралізації влади;

г) усі відповіді правильні?

9. Основною рисою східного рабства було:

а) рабство носило виробничий характер;

б) рабство було децентралізованим;

в) головною виробничою силою суспільства були селяни-общин­ники;

г) немає жодної правильної відповіді.

10. Яка галузь займала провідне місце у господарстві Стародавньої Греції:

а) ремесло;

б) сільське господарство;

в) торгівля;

г) усі відповіді правильні?

11. Яка галузь займала провідне місце у господарстві Стародавнього Риму:

а) ремесло;

б) сільське господарство;

в) торгівля;

г) немає жодної правильної відповіді?

12. Основним джерелом поповнення робочої сили у рабовласницьких державах були:

а) в’язні "боржникових ям";

б) полонені, захоплені під час війн;

в) діти рабів;

г) одноплемінники.

13. Хто такі колони:

а) удачливі воїни, що разбагатіли;

б) розорені патриції;

в) колишні раби;

г) язичники?

14. Антична економіка була уражена кризою в результаті:

а) технічного прогресу;

б) багаточисленних повстань рабів;

в) широкого поширення системи колонату;

г) низьких темпів розвитку суспільного виробництва.

Резюме

Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Поряд з великими рабовласницькими господарствами, заснованими на експлуатації праці великої кількості рабів, мали місце господарства вільних виробників – селян і ремісників – у рабовласницькому суспільстві.

Склалися два типи господарської організації – східне й античне рабство. Проте їм були властиві спільні риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль земле­робства і натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці. В античний період для держав були характерні більш високі темпи розвитку суспільного виробництва і подальше формування товарно-грошових відносин. Для
країн Стародавнього Сходу характерними були сталість сільської общи­ни і державна власність на землю. Головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство. Праця рабів використовувалась одно­боко і була непродуктивною, її застосовували для обслуговування
рабовласників, на будівництві пірамід, каналів тощо. Східне рабство
не було класичним. Тут перепліталися общинні та рабовласницькі елементи.

Економіка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму ґрунтува­лася на праці рабів, саме вони стали головними виробниками матеріальних благ. Спостерігається масштабний процес суспільного розподілу праці – відокремлення ремесла в самостійну сферу діяльності. Як
результат – поява додаткового продукту.