Глава 12. Представництво і довіреність

$ 1. Загальні положення

За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто на­бувають цивільні права та цивільні обов'язки шляхом укладення пра­вочинів. Але не виключені випадки, коли вони за тих чи інших обста­вин позбавлені здатності або можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Представництво забезпечує усунення юри­дичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юри­дичній особі самостійно укласти той чи інший правочин.

Юридичні перешкоди, як правило, пов'язані із статусом фізичної або юридичної особи і обумовлені повною відсутністю дієздатності або недостатністю її обсягу для вчинення правочинів. Наприклад, згідно зі ст. 31 ЦК за малолітніх осіб правочини, окрім дрібних побу­тових, укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони виступають законними представниками цих осіб (ст. 242 ЦК). У ряді випадків без виникнення відносин представництва неможливо здійс-

¹ Більш доклад, про це див.: Сібільов М. М. Недійсність правочинів (договорів): но­вели Цивільного кодексу України // Республ. міжвідом. наук. зб. «Проблеми закон­ності». - Харків, 2002. - Вил. 54. - С. 47-52; Його ж. Загальна характеристика нікчем­них правочинів (договорів) // Республ. міжвідом. наук. зб. «Проблеми законності». -Харків, 2002. - Вип. 55. - С. 40-46; Загальна характеристика оспорюваних правочинів (договорів) // Республ. міжвідом. наук. зб. «Проблеми законності». - Харків, 2002. -Вип. 57.-С 41-47.

нення діяльності і відокремленими підрозділами юридичної особи. Зокрема, керівники філій і представництв здійснюють представницт­во за довіреністю, виданою на підставі акта органу юридичної особи (ч. 2 ст. 244 ЦК).

До фактичних перешкод прийнято відносити такі обставини ре­альної дійсності, які не дозволяють суб'єктам цивільного права само­стійно укладати правочини. Такими перешкодами можуть бути хво­роба, відсутність у місці проживання у момент вчинення правочину (від'їзд у відрядження, на лікування або відпочинок), правова не­обізнаність тощо. Відносини представництва можуть виникати також і тоді, коли орган юридичної особи позбавлений можливості само­стійно здійснити юридичні дії, наприклад, внаслідок значної заванта­женості або у зв'язку з необхідністю вести справи одночасно у кіль­кох місцях тощо.

Представництво - це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК). Пред­ставник не виступає стороною правочину, а здійснює представницт­во шляхом реалізації наданих йому повноважень по його укладенню від імені і в інтересах особи, яку він представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчи­нення яких має особа, яку він представляє (ч. 1 ст. 238 ЦК). Це прави­ло стосується представництва, яке виникає на підставі договору або акта органу юридичної особи. Воно не поширюється на випадки ви­никнення законного представництва. Законні представники, наприк­лад, батьки малолітньої або опікун недієздатної особи, шляхом укла­дення правочину від імені та в інтересах інших осіб, коло яких визначене законом, забезпечують реалізацію їх цивільних прав та за­конних інтересів.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він пред­ставляє. Так, особа може тільки особисто скласти заповіт, відмови­тись від спадщини, права власності на об'єкт нерухомості чи інше майно, перехід або припинення прав на яке підлягає державній реє­страції, тощо.

Мета представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи, яку він представляє. Тому представник не може вчи­няти правочин від імені особи, яку представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, яку він одночасно представляє. Винятки станов­лять відносини комерційного представництва. В останньому випадку обов'язковою є згода особи, яку представляють, на здійснення представ­ником такого одночасного представ ницгва інтересів кількох осіб.

Вчинення правочинів представником полягає у здійсненні ним власних дій, які відповідно до наданих йому повноважень створю­ють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки у особи, яку представляють. Вимоги до суб'єктів, які можуть брати участь у

відносинах представництва, різні. Представниками і особами, яких представляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Осо­бою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: фізична особа - з дня народження і до її смерті, юридична особа - з моменту виникнення і до її припинення. У випадках, коли у відноси­нах представництва як особа, яку представляють, бере участь люди­на, вона може бути як дієздатною, так і недієздатною залежно від ви­ду представництва. Дієздатність особи, яку представляють, у відно­синах добровільного представництва є обов'язковою умовою їх ви­никнення. При виникненні відносин законного представництва діє­здатність особи, яку представляють, або взагалі відсутня, або має від­повідний обсяг залежно від віку людини або її статусу. Така особа мо­же бути обмеженою у дієздатності або визнана недієздатною.

Представником може бути фізична або юридична особа, що має повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку вона представляє. Представник у всіх випадках повинен бути повністю дієздатним. Юридичні особи можуть виконувати функції представ­ника, якщо це прямо передбачено законом, або якщо це не супере­чить їх установчим документам. Третьою особою, з якою внаслідок дій представника встановлюються, змінюються або припиняються правовідносини з особою, яку представляють, може бути будь-яка особа, яка має достатній для вчинення відповідного правочину обсяг дієздатності.

Правовідносини представництва, враховуючи коло правових зв'язків, що виникають між їх учасниками, мають складну структуру. Участь третіх осіб у відносинах представництва обумовлює наяв­ність в структурі представництва внутрішніх і зовнішніх правових зв'язків.

Внутрішні відносини представництва виникають між особою, яку представляють, і її представником. Ці відносини мають фідуціар-ний (особистий, довірчий) характер, що обумовлене тим, що особа, яку представляють, повинна довіряти представнику і бути впевне­ною, що при здійсненні представницьких повноважень він не пору­шить належні їй цивільні права й законні інтереси.

Зовнішні відносини представництва бувають двох видів: відно­сини міме представником і третьою особою та відносини між осо­бою, яку представляють, і третьою особою. Встановлення відно­син, які виникають між особою, яку представляють, і третьою особою є результатом діяльності представника. Вони виникають на підставі правочину, укладеного представником від імені та в інтересах особи, яку він представляв, з третьою особою.

Беручи участь у зовнішніх відносинах представництва, представ­ник зобов'язаний інформувати третю особу про представницький ха­рактер своїх дій і надавати документальні докази не тільки підстав виникнення і наявності, а іноді й змісту наданих йому повноважень. У відносинах законного представництва такими доказами можуть

слугувати документи, що свідчать про факт родинних зв'язків між батьками та малолітніми дітьми, рішення суду про визнання особи недієздатною та паспорт особи, яка призначена її опікуном, тощо. У відносинах договірного (комерційного) представництва значення до­казів, які посвідчують не тільки факт виникнення, а й визначення змісту повноважень у відносинах представництва, можуть мати поло­ження договору або довіреності.

Представництво необхідно відрізняти від інших подібних до ньо­го, але різних за правовою природою відносин, що складають пред­мет цивільного права. Вони суттєво відрізняються за характером прав і обов'язків, які складають зміст таких правовідносин. Так, пов­новаження представника необхідно відрізняти від дій, що складають міру можливої поведінки посильного. Останній не укладає правочин, коли за дорученням однієї особи передає інформацію або речі іншій. У відносинах, пов'язаних з укладенням правочину, він може переда­вати інформацію стосовно згоди контрагента з його умовами або по­відомити про відмову від його укладення. Не мають статусу пред­ставників і особи, які надають лише технічну допомогу при укладенні правочину, наприклад, перекладають текст з іншої мови, друкують матеріали, займаються узгодженням їх умов тощо. Представник від­різняється і від посередника, який не укладає правочин від імені і в інтересах однієї із сторін. Посередник лише сприяє укладенню між ними правочину, а від свого імені вчиняє такі дії, як пошук контра­гентів, проведення переговорів тощо. Вольові ж дії представника без­посередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє. Діяльність представника схожа з діяльністю комісіонера, який укладає правочин в інтересах комітента. Але комісіонер вчиняє правочин від свого імені і за раху­нок комітента (ст. 1011 ЦК), а представник діє від імені особи, яку представляє. Не є представником також особа, яка хоча і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ве­дення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч. 2 ст. 237 ЦК).

§ 2. Підстави виникнення та види представництва

Підставами виникнення представництва можуть бути договір, за­кон, акт органу юридичної особи. Виходячи з цього, розрізняють на­ступні види представництва: представництво, що виникає на під­ставі договору, закону або акта органу юридичної особи. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені й інші підстави виникнення представництва (ч. 3 ст. 237 ЦК). Обсяг і характер повно­важень представника обумовлюються підставою його виникнення.

Представництво, що виникає на підставі договору, називають добровільним або договірним. Це означає, що на вчинення право­чину від імені особи, яку представляють, повинна бути згода пред­ставника, виражена в договорі або безпосередньо в довіреності. Різновидом добровільного договірного представництва

є комерційне представництво (ст. 243 ЦК).

Представництво, яке виникає на підставі закону, називається законним і обов'язковим. Обов'язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встанов­люються законом, незалежно від волі особи, яку представляють. Юридичними фактами, з якими пов'язується виникнення відносин законного представництва, виступають обставини, безпосередньо ви­значені законом, наприклад, родинні зв'язки батьків і дітей, встанов­лення опіки над малолітніми дітьми або недієздатними особами.

Представництвом, яке виникає на підставі акта органу юри­дичної особи, вважаються правовідносини, у яких представник діє від імені і в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у меж­ах, визначених змістом розпорядчого акта її органу. Особою, яку представляють, у цьому випадку виступає організація, що є юридич­ною особою, а функції представника виконують її працівники, котрі за родом своєї трудової діяльності повинні представляти її у відносинах з третіми особами. Прикладом видання органом юридичної особи роз­порядчого акта, на підставі якого виникають відносини представниц­тва, може бути наказ про призначення працівника на посаду, пов'яза­ну із здійсненням представницьких функцій, зокрема, при укладанні правочинів. Змістом цього акта або окремою довіреністю (ч. 2 ст. 244 ЦК) визначаються повноваження цього представника.

У випадках, передбачених законом, юридичну особу у цивільних відносинах можуть представляти не тільки її органи, а й її учасники. Згідно з ч. 2 ст. 92 ЦК у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників, які в цьому випадку визнаються її представни­ками. Якщо такий учасник відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, він зобов'язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не пе­ревищувати своїх повноважень. Обмеження повноважень щодо пред­ставництва юридичної особи у відносинах з третіми особами не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що тре­тя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі об­меження (ч. 3 ст. 92 ЦК). Якщо члени органу юридичної особи чи ін­ші особи, які відповідно до закону чи установчих документів юридичної особи виступають від її імені, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі (ч. 4 ст. 92 ЦК).