Напрями кількісного оцінювання ступеня ризику

Оцінка ризику – це систематичний процес виявлення факторів і видів ризику та їх кількісна оцінка для прийняття ефективних управлінських рішень.

Ця оцінка здійснюється в два етапи: якісний і кількісний. У рамках першого етапу встановлюють джерела й причини ризику, етапів або робіт, при виконанні яких виникає ризик, тобто визначають потенційні зони ризику, виявляють ризики, які пов’язані з діяльністю підприємства, прогнозують практичні вигоди й можливі негативні наслідки ризиків. Результати якісного аналізу є важливими для проведення кількісного аналізу.

На другому етапі розраховують кількісні значення окремих ризиків і ризиків підприємства в цілому. Також виявляють можливий збиток і дають вартісну оцінку від прояву ризику, нарешті, завершальною стадією кількісної оцінки є вироблення системи антикризикових заходів і розрахунок їх вартісного еквівалента.

Розглянемо більш детально особливості кількісного оцінювання рівня ризику.

Кількісне оцінювання рівня ризику - важливий етап процесу управління, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також встановлення меж допустимого ризику для окремих господарських операцій, організаційних підрозділів і фінансових установ. Водночас потрібно оцінити ризики освоєння нових ринків, продуктів і напрямів діяльності. Ризик економічних рішень оцінюється втратами, що є наслідком цього рішення. Ступінь ризику вимірюється втратами (збитками), яких можна очікувати в разі реалізації цього ризику, а також ймовірністю, з якою ці втрати можуть статися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки – збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як суттєві, то ризик вважається невисоким (малим). Отже, методи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання і розрахунків, мають визначати три компоненти ризику:

розмір (величина) – сума можливих втрат;

ймовірність настання негативної події;

тривалість періоду впливу ризику.

Зазначимо, що кількісна оцінка ризику визначається величиною можливих ймовірносних втрат, тому необхідно враховувати випадковий характер таких втрат. Ймовірність настання події може бути визначена об'єктивним і суб'єктивним методами.

Перша група методів використовується для визначення ймовірності настання події на основі розрахунку частоти, з якою відбувається ця подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи.

Суб’єктивні методи базуються на використанні суб’єктивних критеріїв, які базуються з різними припущеннями. До таких припущень відносяться судження оцінюючого, його особистий досвід, оцінка експерта з рейтингу та ін. [3]. Суб'єктивні методи застосовують тоді, коли ризики не піддаються кількісному вимірюванню – квантифікації.

Для оцінки величини фінансових ризиків використовують три групи показників:

статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);

непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені звичайно у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та ін.) у процесі внутрішнього аналізу діяльності підприємницьких структур.

Для мінімізації або нівелювання впливу ризиків можуть бути використані кумулятивні методи. Ці методи базуються на експертних оцінках, пов’язаних з інвестуванням. При використанні кумулятивного методу на першому етапі розраховують безризикову ставку доходу. Наступним етапом є оцінка надбавки, що додається до безризикової ставки доходу. Таким чином, кількісно ставку дисконтування розраховують так:

Сд = БСД + ΣІР, (8.1)

де Сд – ставка дисконту;

БСД – безризикова ставка доходу;

ΣІР – сума інвестиційних ризиків.

У цілому кумулятивний метод визначається як один з методів оцінки коефіцієнта (ставки) капіталізації, коли коефіцієнт складається з декількох складових: безризикова ставка; премія за ризик; премія за низьку ліквідність; премія за управління інвестиціями; фактор фонду відшкодування.

При використанні цього методу запропоновано наступне співвідношення:

Y = 26,41 x ln X – 64,16, (8.2)

де Y – базова ставка дисконту;

X – діюча ставка Національного банку України.

Ця формула дозволяє конкретизувати кількісну характеристику оцінки інвестиційних ризиків. Проте отримане в результаті кореляційно-регресійного аналізу співвідношення базується на конкретних показниках минулих періодів. Тому воно має обмежений характер і віддзеркалює лише ті умови, в яких формувались ці показники.

Слід зазначити, що підходи щодо впровадження кумулятивних методів тісно пов’язані також з оцінкою премії за ризик для конкретного підприємства. Премія за ризик диференціюється залежно від об’єкта інвестування або від умов інвестування реалізації проекту. Першими факторами виступають: використання нової технології, обладнання, нової техніки, випуск нової продукції та ін. До других факторів відносять: попит і пропозицію, вплив зовнішньоекономічних ризиків, внутрішньо-економічні ризики, політичну нестабільність та ін.

Досить проблемним питанням є визначення сумарного ризику. В цьому аспекті показник ризику може бути кількісно оцінений наступним чином:

ΣР = (1+а1) * …* (1+ак) – 1, (8.3)

де ΣР – сумарний ризик;

а1….ак – види ризиків.

В умовах інфляційних процесів ставка дисконту визначається співвідношенням

Rн= Rр + i + Rрхi, (8.4)

де Rн – номінальна ставка дисконту;

Rр – реальна ставка дисконту;

i – темп інфляції.

Запропоновані різноаспектні підходи щодо визначення категорії «ризик» і напрями його оцінки дозволять підприємствам своєчасно реагувати на негативні явища, які пов’язані з макросередовищем і внутрішньогосподарською діяльністю. Слід сказати, що прийняття ефективних управлінських рішень базується на кількісному підґрунті. У цьому аспекті представлені методи кількісної оцінки ризику дозволяють оцінити ці ризики підприємства і встановити рівень премії за них.