Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин

Юридичні факти – це певні життєві обставини, на підставі яких задіюються норми права, і в результаті чого настають певні наслідки – виникають, змінюються або припиняються правовідносини. При цьому правовідносини (як правомірні діяння) можуть виникати, змінюватися або припинятися лише на підставі правомірних юридичних фактів (Таблиця 18.2.).
До головних форм юридичних фактів відносять діяння, події, юридично значущі стани, правові презумпції та юридичні фікції.
Діяння – це юридичні факти, що залежать від свідомості та волевиявлення особи. Діяння може виражатися у формі дії та бездіяльності. Дії – це юридичні факти, які залежать від волі і свідомості особи і виражаються в активній поведінці (зокрема, укладання угоди). Бездіяльність – це юридичні факти, що залежать від волі і свідомості особи і виражаються у пасивній поведінці (наприклад, ненадання допомоги потерпілому тощо).
Діяння поділяються на:
А) Юридичні акти – це діяння, які безпосередньо свідомо спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто на виникнення, зміну або припинення правовідносин (укладання угоди). В залежності від характеристики суб’єктів, (які вчиняють дії), та значення їх волевиявлення, юридичні акти поділяються на правочини та адміністративні акти. Правочини – діяння суб’єктів цивільного права, спрямовані на встановлення, зміну припинення цивільних правовідносин. Адміністративні акти – це діяння суб’єктів публічного права, спрямовані на встановлення, зміну та припинення публічних правовідносин. Тобто окремі види юридичних актів є більш характерними для приватного права, а інші – для публічного права.
В) Юридичні вчинки – це діяння, які безпосередньо не спрямовані на досягнення правового результату, але викликають його незалежно ні від усвідомлення чи не усвідомлення суб’єктом, який їх вчинив, їх можливого правового значення, ні від бажання чи небажання суб’єкта правовідносин щодо настання таких наслідків (приміром, знахідка, написання художнього твору тощо).
Події – це юридичні факти, які не залежать від волевиявлення та свідомості особи, але з настанням яких пов’язуються певні юридичні наслідки. Їх види:
- відносні події - це обставини, що викликані діяльністю людей, але в зазначених правовідносинах виступають незалежно від тих причин, що сприяли їх появі (наприклад прийняття нормативно-правових актів, які вплинули на зміну умов договірних правовідносин тощо);
- абсолютні події – це обставини, що не викликані волею людей і не виступають у будь-якій залежності від неї (стихійне лихо тощо).
Юридично значущий стан – це зареєстроване у відповідних державних органах провове становище суб’єкта правовідносин як носія відповідних прав та обов’язків. Це такі юридичні факти, які характеризуються відносною стабільністю і тривалим періодом існування, протягом якого вони можуть неодноразово викликати настання правових наслідків. Щодо юридично значущих станів наголошується на тому, що критерієм його виокремлення є тривалість цього юридичного факту у часі та реєстрація відповідного стану у державних органах. Юридично значущий стан відтворює характер взаємодії громадянина і держави і виявляються у різних сферах буття особи. Зокрема, у ст. 49 Цивільного кодексу закріплені наступні акти цивільного стану: народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід із громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення тощо.
Правова презумпція – це закріплене у законодавстві припущення про наявність чи відсутність певного факту, що має юридичне значення. Це закріплені у гіпотезах норм права припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів, що застосовуються в юридичній практиці як один із засобів знаходження об’єктивної істини по справі.
Існує кілька критеріїв класифікації правових презумпцій, основними із яких є сфера їх дії та можливість спростування.
Зокрема, за сферою дії презумпції можуть бути:
- загальноправі (презумпція знання закону, що визначає припущення, згідно з яким усі громадяни зобов’язані знати закони, і незнання закону не звільняє від відповідальності);
- міжгалузеві (презумпція невинуватості, яка стосується кримінального та адміністративного права, що визначає припущення, згідно з яким кожний обвинувачений у вчиненні злочину вважається невинуватим, поки його вина не буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена вироком суду, що набрав чинності);
- галузеві (презумпція вини відповідача, яка стосується цивільного права, що визначає припущення, згідно з яким кожний відповідач вважається винним, якщо не доведе протилежного).
Види правових презумпцій за можливістю спростування:
- презумпції, що не можуть бути спростовані – це припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумніву, а тому не потребують доказу (приміром, презумпція недієздатності неповнолітнього);
- презумпції, що можуть бути спростовані – це припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності із встановленою процедурою не буде встановлене інше (приміром, презумпція невинуватості).

Правова фікція – фактично неіснуюче положення, що має юридичне значення внаслідок того, що право визнає його існуючим (так у римському праві існувала правова фікція – визнання іноземця римським громадянином, якщо він виступав позивачем чи відповідачем у цивільних угодах). Тобто це обставини, які вважаються такими, що мають місце (de jure), хоча насправді вони не відповідають дійсності (de facto). За формою юридичні фікції можуть набирати вигляду юридичних актів або юридично значущих станів, але, по суті, за змістом – це юридичні фікції. Зокрема, відоме твердження «влада належить народу» вважається юридичною фікцією. Констатація належності влади народу відіграє роль юридичного факту, який у сукупності з іншими обставинами, зокрема, породжує конституційні правовідносини виборчого характеру.
З метою опанування змісту юридичних фактів існують наступні критерії їх класифікації:
І. За юридичною природою виділяють: правомірні юридичні факти та неправомірні.
До правомірних відносять юридичні акти, юридичні вчинки юридично значущі стани.
Неправомірні юридичні факти -це злочини і проступки – є підставами неправомірних діянь – правопорушень.
ІІ. За характером правових наслідків виділяють:
- правоутворюючі юридичні факти - як конкретні життєві обставини, із настанням яких норма права пов’язує виникнення правовідносин (наприклад, наказ про прийняття на роботу тощо);
- правозмінюючі - це конкретні життєві обставини, із настанням яких норма права пов’язує зміну правовідносин (наприклад, наказ ректора ппро переведення студента з заочної на очну форму навчання тощо);
- правоприпиняючі - цеконкретні життєві обставини, із настанням яких норма права пов’язує припинення правовідносин (наприклад, наказ ректора про видачу студенту диплома про закінчення вузу тощо).
Слід звернути увагу на те, що один і той самий юридичний факт може бути правоутворюючим, правозмінюючим та правоприпиняючим для суб’єктів, які є сторонами у правовідносинах. Так, факт отримання диплома про закінчення вузу припиняє правовідносини між вузом і конкретним студентом, водночас цей факт є правоутворюючим фактом, тому що він є підставою для прийняття особи, яка отримала диплом про вищу освіту, для прийняття на роботу за певним фахом тощо.
ІІІ. За вольовою ознакою юридичні факти, як підстави виникнення, зміни або припинення правовідносин, можуть виражатисяу формі діяння або у формі подій.
ІV. За складомюридичні факти поділяють на прості та складні.
Якщо для виникнення, зміни або припинення, передбачених нормою права юридичних наслідків, потрібен один юридичний факт – це прості юридичні факти. Водночас, як правило, для цього потрібен не один юридичний факт, а сукупність фактів. Мова йде про складні юридичні факти. Як правило, для зарахування до вищого навчального закладу необхідним є наявність складного юридичного факту: загальна середня освіта, підкріплена документом; свідоцтво, яке засвідчує, що особа склала незалежне тестування, успішна здача вступного іспиту, наказ ректора про зарахування до вузу тощо