Загальнотеоретична характеристика та класифікація правовідносин

У правовідносинах відбувається реалізація норм права. В цьому і полягає функціональне призначення правовідносин.
Правовідносини, передусім, розглядаються як один із видів тих суспільних зв’язків, які виникають, функціонують і розвиваються у суспільстві. Рівень розвитку суспільних відносин у різних сферах життєдіяльності – є критерієм визначення відповідного рівня розвитку усього соціального організму, критерієм його цивілізованості, оскільки це показник його єдності, його громадянського стану.
Правовідносини – це особливий канал соціального взаємообміну, що функціонує у найбільш значимих сферах життєдіяльності державноупорядженого суспільства, учасники якого взаємодіють між собою шляхом реалізації норм права (використання суб’єктивних прав, виконання юридичних обов’язків тощо).Тобто передумовами виникнення, зміни та припинення правовідносин є найбільш значимі для суспільної життєдіяльності потреби та інтереси. Крім того, існують так звані спеціальні (юридичні) передумови виникнення, зміни та припинення правовідносин – норми права, правосуб’єктність, юридичні факти, закріплені у гіпотезах норм права.
У зв’язку з цим найважливішою ознакою правовідносин вважається їх нерозривний зв’язок з нормами права. Правовідносини завжди виникають, змінюються та припиняються на основі норм права. Зокрема, у гіпотезах правових норм-правил поведінки (у вузькому розумінні цього поняття) закріплені умови, обставини, за наявності яких настає, змінюється або припиняється дія тих правил, які закріплені у диспозиції норми права.
Своєрідною рисою правовідносин, яка виділяє їх у особливу сферу суспільних відносин, є те, що правовідносиниохороняються державою. Ця ознака логічно витікає із попередньої - «їх нерозривного зв’язку з нормами права». Оскільки правовідносини виникають, змінюються та припиняються на основі норм права, а норми права забезпечуються державою, це означає, що у випадку невиконання або неналежного виконання норм права, органи держави у порядку, встановленому чинним законодавством, застосовують засоби державного примусу до тих учасників правовідносин, які здійснюють правопорушення.
Серед найважливіших ознак правовідносин, крім того, виділяють і те, що вони відображають конкретно визначений правовий зв’язок - тісний зв’язок прав і обов’язків (не існує прав без обов’язків, і обов’язків без прав). Тобто правовідносини – це особлива форма взаємозв’язку між суб’єктами через їх права і обов’язки, що закріплені у нормах права. Такий правовий зв’язок характерний для правовідносин, де беруть участь дві і більше сторін.
У будь-яких суспільних відносинах, в тому числі і в правовідносинах, завжди є взаємні зв’язки між їх сторонами. Тому і правові норми, відображаючи ті чи інші зв’язки суб’єктів, визначають відповідні моделі таких взаємовідносин, взаємодії сторін у певних правових відносинах.
При цьому ступінь конкретизації та ступінь індивідуалізації такого зв’язку, який між ними існує, у різних правовідносинах неоднаковий. У зв’язку з цим виділяють відповідно правовідносини з мінімальним, середнім та максимальним ступенем конкретизації правового зв’язку, а також відносні та абсолютні правовідносини.
Зокрема, за ступенем конкретизації правового зв’язку, що виникає між уповноваженою і зобов’язаною сторонами виділяють:
- правовідносини з мінімальним ступенем конкретизації правового зв’язку (зокрема, конституційні);
-правовідносини із середнім ступенем конкретизації правового зв’язку, за якого конкретизуються і суб’єкт, і об’єкт правовідносин, (зокрема, у правовідносинах власності визначені власник, як суб’єкт правовідносин, і річ, як їх об’єкт);
- правовідносини з максимальним ступенем конкретизації правового зв’язку, за якого у правовому зв’язку чітко окреслюється уповноважений суб’єкт та формулюється його правовий статус, конкретно визначається зобов’язаний суб’єкт та закріплюються його діяння по відношенню до уповноваженого суб’єкта, (зокрема, чинним законодавством встановлюються права та обов’язки кредитора і боржника за договором банківського кредитування тощо).
За ступенем індивідуалізації правового зв’язку – виділяють:
- відносні правовідносини – це правовідносини, де визначені всі їх учасники (зокрема, у правовідносинах, які виникають за договором купівлі-продажу, чітко визначені обидві сторони – особа-покупець і особа-продавець);
- абсолютні правовідносини визначають лише одну сторону (зокрема, як вище вказувалося, у правовідносинах, які виникають на підставі права власності, чітко визначена лише одна сторона - особа - власник майна).
Правовідносини, як правило, реалізуються (виникають, змінюються, припиняються) за волевиявленням їх суб’єктів, тобто мають свідомий, цілеспрямований, добровільний та вольовий характер. У зв’язку з цим, наприклад, тварини не можуть бути суб’єктами правовідносин, хоча б навіть представники тваринного світу „фактично” виступали учасниками правовідносин. Проте правовідносини можуть виникати, змінюватися або припинятися не лише за волевиявленням сторін. Мова йде, передусім, про так звані «події» або обставини «нездоланної сили», тобто такі обставини, які не залежать від волевиявлення осіб.
Крім того, ще однією суттєвою особливістю правовідносин, які виділяють їх з поміж інших суспільних відносин є їх складна структура, до складу якої входять суб’єкти, об’єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення (Таблиця 18.1.).
Правовідносини – це специфічні суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються на основі норм права, як за волевиявленням суб’єктів, так і в інших випадках, (стихійне лихо тощо), мають особливу структуру та забезпечується державним примусом.
Як правило, правовідносини класифікуються за наступними критеріями:
- за галузями права – виділяють конституційні, адміністративні, фінансові, господарські, цивільні, сімейні правовідносини та ін.;
- за структурними характеристиками системи права – приватні і публічні, матеріальні і процесуальні правовідносини;
- за часом дії - довготривалі правовідносини (приміром, сімейні правовідносини між батьками і дітьми тощо) та короткострокові правовідносини (цивільні правовідносини за договором купівлі продажу між продавцем і покупцем);
- за розподілом прав та обов`язків між суб`єктами - односторонні (кожна сторона має або лише права, або лише обов`язки); двосторонні (кожна сторона має як права, так і обов`язки);
- за ступенем конкретизації правового зв’язку, що виникає між уповноваженою і зобов’язаною сторонами: правовідносини з мінімальним ступенем конкретизації правового зв’язку; правовідносини із середнім ступенем конкретизації правового зв’язку, за якого конкретизуються і суб’єкт, і об’єкт правовідносин; правовідносини з максимальним ступенем конкретизації правового зв’язку, за якого у правовому зв’язку чітко окреслюється уповноважений суб’єкт та формулюється його правовий статус, конкретно визначається зобов’язаний суб’єкт та закріплюються його діяння по відношенню до уповноваженого суб’єкта;
- за ступенем індивідуалізації правового зв’язку – виділяють відносні правовідносини та абсолютні правовідносини