Юридичний нормотворчий процес: поняття, принципи та стадії

Юридичний нормотворчий процес – це встановлена чинним законодавством діяльність компетентних суб’єктів нормотворчості щодо порядку формування і закріплення їх волі шляхом встановлення, зміни чи скасування норм права, яка відбувається відповідно до встановленої процедури. Здійснення юридичного нормотворчого процесу має відповідати наступним принципам:
- принципу гуманізму – виражається у тому, що прийняті норми права мають бути спрямовані, передусім, на захист загальнолюдських цінностей, загально соціальних інтересів, природних прав людини, створення умов і механізмів щодо їх втілення тощо;
- принципу демократизму – виражається у безпосередній участі населення в правотворчому процесі шляхом попереднього обговорення проекту нормативно-правового акту, шляхом використання форм безпосередньої правотворчості (референдум), що сприяє подоланню бюрократизму та найповніше враховує інтереси населення; а також у тому, що норми права мають виражати волевиявлення народу, спільноти у цілому тощо;
- принципу законності - виражається у тому, що порядок прийняття нормативно-правових актів має здійснюватися у встановленому законодавством порядку, в межах компетенції суб’єктів нормотворчості, відповідати актам вищої юридичної сили (Конституції і Законам України) тощо;
- принципу гласності – означає відкритість нормотворчого процесу для широкої громадськості, оприлюднення прийнятих юридичних актів, доведення їх до відома населення;
- принципу науковості - означає залучення до роботи над проектом юридичного акту відповідних експертів, фахівців, практиків, теоретиків, науковців, задіяння спеціальних узгоджувальних комісій із представників різних соціальних груп тощо;
- принципу плановості - виражається у визначенні загальної стратегії розвитку законодавства та закріпленні конкретних заходів з прийняття тих чи інших юридичних актів тощо.
Загалом, процес – це послідовна зміна станів або явищ, які відбуваються закономірним порядком, хід розвитку чого-небудь; сукупність послідовних дій, спрямованих на досягнення певного порядку. Процедура – офіційно встановлений порядок здійснення, виконання або оформлення чого-небудь
Юридичний нормотворчий процес – це встановлена чинним законодавством діяльність компетентних суб’єктів нормотворчості, яка відбувається відповідно до встановленої процедури.
Нормотворча процедура - це визначений нормами права порядок оформлення і здійснення нормотворчого процесу, що, як правило, закріплюється у відповідних юридичних актах.
Зокрема, порядок здійснення законодавчого процесу, закріплений у Конституції України (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2222-ІУ від 08.12.2004 р.) та у Законі України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. № 1861 (надалі – Закон про Регламент).
Законодавча процедура, як певний порядок оформлення і здійснення законодавчого процесу, характеризується відповідними особливостями. Це зумовлено, передусім, тим, що закони, які приймає парламент – Верховна Рада України – це акти найвищої юридичної сили. Усі органи держави здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. За рішенням Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання чинності.
Процес юридичного нормотворення, що відбувається відповідно до суворо регламентованого порядку, включає відповідні стадії. Зокрема, законодавчий процес включає чотири стадії:

• стадія розробки або підготовки законопроекту;
• обговорення законопроекту;
• прийняття закону;
• промульгація закону.

Відповідно до ст.93 Конституції України, ч.1 ст. 89 Закону про Регламент право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президенту України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Законодавча ініціатива – це право компетентних органів порушувати перед законодавчим органом питання про видання, зміну чи скасування закону. Це право відображається у формі законопроекту або законодавчої пропозиції. Відповідно до ч.5 ст.89 Закону про Регламент право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради: проектів законів, постанов, проектів інших актів Верховної Ради України.
Підготовка законопроектів потребує відповідних фахових знань і практичних навичок. Недосконалість закону, його нестабільність є наслідком непрофесійного поспішного розроблення законопроекту. У зв’язку з цим у розробці, обговоренні та попередньому розгляді законопроектів беруть участь комітети Верховної Ради України, погоджувальна рада з представників різних комітетів, депутатських груп та фракцій. У разі необхідності можуть бути запрошені представники Кабінету Міністрів України, міністерств, інших державних органів, об’єднань громадян.
Крім того, існує також попередня експертиза законопроектів, що здійснюється відповідними фахівцями, науковцями-теоретиками, практиками. Відповідно до ст.91 Закону про Регламент законопроект вноситься разом з пояснювальною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності його прийняття, цілей, завдань, основних його положень та місця в системі законодавства, обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття, інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту.
Отже, стадія розробки або підготовки законопроекту включає прийняття рішення щодо підготовки законопроекту, розробку концепції, розробку повного варіанту законопроекту необхідних додатків до нього та їх обговорення, юридичну і спеціальну експертизу варіанту законопроекту, прийняття рішення щодо готовності законопроекту та його внесення на розгляд Верховної Ради України.
Розгляд законопроекту та прийняття закону – одна із основних стадій законотворчого процесу. Розгляд законопроекту здійснюється на пленарних засіданнях Верхової Ради України.
У ст.152 Конституції України передбачено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання чинності.
Важливим елементом розгляду законопроекту законодавчим органом є внесення поправок. Відповідно до п.4 ч.6 ст.89 Закону про Регламент поправка – це внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту.
Дана стадія необхідна, аби довести законопроект до належного якісного рівня: усунути суперечності, прогалини, неточності, інші дефекти тощо. На першому читанні доповідає представник суб’єкта законодавчої ініціативи. За результатами першого читання законодавчий орган приймає рішення про: відхилення законопроекту, передачу його на доопрацювання, опублікування для народного обговорення і наступне доопрацювання, прийняття законопроекту за основу, підготовка його до другого читання.
За результатами розгляду законопроекту у другому читанні Верховна Рада приймає рішення:

• про прийняття законопроекту у другому читанні та доручення підготувати його до третього читання;
• відхилення законопроекту, прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;
• прийняття законопроекту в другому читанні, за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей, та направлення їх на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;
• повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.

За результатами розгляду у третьому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення:

• про прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту України;
• перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв’язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання Кабінетом Міністрів України проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;
• схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;
• відхилення законопроекту.

Прийняття законів є кінцевим етапом законодавчої діяльності. Він свідчить про те, що законодавча влада в особі парламенту - Верховної Ради України - виявила своє волевиявлення щодо законодавчого регулювання певної сфери суспільних відносин, надавши цьому волевиявленню форму особливого офіційного нормативно-правового акту – закону.
Прийняття законів здійснюється шляхом голосування (ст.ст.91, 94 Конституції України, ст.ст.128, 129 Закону про Регламент).
Закон підписує Голова Верхової Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.
Підписання закону Президентом України, взяття його до виконання та офіційне оприлюднення є складовими промульгації (від лат. рromulgation - оголошення, оприлюднення). Зазначені дії Президента пов’язані з набранням законом чинності.
Так, згідно з ч.3 ст.94 Конституції України Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду, тобто застосовує право вето. У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
Згідно з ч.4 ст.94 Конституції України, якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі, якщо Президент України не підписав закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.
Юридичне значення для набрання чинності закону має його офіційне опублікування.
Відповідно до вимог ч.5 ст.94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Офіційне опублікування закону – розміщення тексту закону в офіційному друкованому виданні («Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України» та ін.). Офіційне опублікування закону здійснюється відповідно до вимог Указу Президента України від 10.06.1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» у редакції від 12.03.2007 р.
У ч.3 ст.57 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Таким чином, враховуючи те, що закони – акти вищої юридичної сили - порядок їх розробки, прийняття, набрання чинності (законотворча процедура) суворо регламентований