Норми права: поняття, особливості та види

Норма права – це первинний елемент юридичного права. І тому норма права є однією із центральних загальнотеоретичних категорій, оскільки будь-яке правове явище розкриває свій зміст безпосередньо або опосередковано саме у взаємодії та у співвідношенні з правовими нормами. За допомогою норм права встановлюється міра можливої та дозволеної поведінки, а, отже, під дією правових правил відповідні суспільні відносини набувають правової форми.
Найважливішою рисою норм права є їх тісний зв’язок з державою. Процес виникнення та функціонування норм права безпосередньо пов’язаний з державною організацією. Держава в особі її органів приймає або санкціонує норми права та забезпечує їх реалізацію, а у разі порушення правових приписів - застосовує засоби державного примусу.
Тісний зв’язок норм права з державою, передусім, зумовлює прийняття їх відповідними компетентними суб’єктами юридичної нормотворчості у встановленому законодавством порядку. Норми моралі, відображаючи вічні моральні цінності, не володіють встановленою процедурою їх прийняття.
Крім того, тісний зв’язок норм права з державою обумовлює їх загальнообов’язковий характер. Це означає, що дія норм права не вичерпується одноразовим застосуванням і поширюється на усіх суб’єктів права.
Формальна визначеність, дія у часі, в просторі та за колом осіб, гарантованість державою та забезпечення засобами державного примусу - усі ці особливі риси норм права є також проявом їх тісного зв’язку з державою.
Норми права характеризуються динамізмом, оскільки правові приписи, офіційно набуваючи та втрачаючи чинність, діють у часі, в просторі та за колом осіб. Приміром, Конституція СРСР 1979 р. діяла на території СРСР і поширювалась на громадян СРСР з моменту набрання нею чинності до моменту втрати нею чинності.
Специфічною ознакою норм права є, передусім, те, що вони покликані відображати відповідні суспільні потреби. Соціальна цінність норм права обумовлена, передусім, тим, наскільки вони здатні адекватно відображати суспільні потреби та інтереси. І тому норми права, вироблені в одній державі, можуть бути запозичені іншими державами.
Формальна визначеність норм права, передусім, передбачає їх викладення у відповідних юридичних джерелах (формах права). Крім того, ця невід’ємна ознака норм права виявляється у чіткому визначенні прав і обов’язків суб’єктів, їх належному розмежуванні і характеризується тим, що поведінка суб’єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов’язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції) у випадках порушень відповідних велінь, що містяться в нормативних приписах.
Це, своєю чергою, зумовлює чітко виражену структуру норми права – правила поведінки, яка складається з гіпотези, диспозиції, санкції.
Тобто наявність особливої внутрішньої будови (структури) є однією із невід’ємних ознак норм.
Норма права – це правило поведінки, яке спрямоване на регулювання та охорону лише тих суспільних відносин, які за конкретних історичних умов для певної державно-організованої соціальної системи є найбільш значимими в процесі задоволення певних життєво необхідних суспільних потреб та відображення соціальних інтересів. Це правила поведінки, які є елементами единої системи права, мають логічну структуру, загальнообов’язковий, неперсоніфікований, формально-визначений характер, приймаються у встановленому порядку органами держави та іншими уповноваженими суб’єктами юридичної нормотворчості, діють у часі, у просторі та за колом осіб, гарантовані державою та забезпечені усіма заходами державного впливу і примусу
Норма права розглядається як „елементарна частина права”, тобто як складова єдиного цілого – юридичного права, що „характеризується ієрархічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціалізацією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відносин, що регулюється нормою”. Опанування змісту норм права дозволяє їх класифікація (Таблиця 15.1.).
Таким чином, норми права являють собою єдину цілісну систему, що зумовлює, як їх спільні ознаки, так і специфічні риси